У серпні журналістка та представниця Інституту масової інформації Наталія Виговська взяла участь у тижневому навчанні та нетворкінгу, організованому Reporters Without Borders у Тайбеї. Під час поїздки учасники з України та інших країн спілкувалися з тайванськими журналістами й посадовцями про китайську дезінформацію, військові загрози та підготовку до можливої війни. Окремо говорили про OSINT, протидію дезінформації та роль медіа в захисті демократії.
Про досвід Тайваню, схожість його викликів з українськими та власні враження від поїздки – в інтерв’ю.
– Наталю, у серпні ти взяла участь у навчанні та нетворкінгу, організованому Reporters Without Borders у Тайбеї. Якою була головна тема цієї поїздки?
– Це було тижневе навчання, присвячене китайським загрозам і дезінформації, яку Китай поширює щодо Тайваню. У ньому взяли участь журналісти з України, Вірменії, Литви, Азербайджану, Сербії та Молдови. Ми спілкувалися з тайванськими медійниками та посадовцями.
Поїздка була дуже насиченою, бо за тиждень ми намагалися зрозуміти політичний контекст Тайваню, вивчити особливості його медійного ландшафту, а також те, як медійники використовують OSINT для моніторингу та документування діяльності Комуністичної партії Китаю (КПК) та Народно-визвольної армії Китаю (НВАК).
З нами поділилися напрацюваннями з картування операцій впливу Китаю в інформаційному середовищі за допомогою Factlink. Багато говорили про досвід перебування в інформаційній та пропагандистській війні Китаю проти Тайваню і про те, як професійні медіа захищають демократію в цифрову епоху.
Також багато обговорювали тему потенційного нападу Китаю на Тайвань і дізнавалися, чи вони готуються до цієї потенційної війни. Ми побували в професійних редакціях Тайваню, і було дуже цінно, що контекст України й війни враховується в медійному порядку денному цих медіа. А ще мали цікаву розмову із заступником міністра іноземних справ про відносини Тайваню, України й ролі Китаю в цій взаємодії.
– Що найбільше тебе вразило в тайванському медійному середовищі?
– Кількість центральних телеканалів. У Тайвані їх 19. Тайванські дослідники пояснюють це дешевим порогом входу на ринок. Водночас на каналах, як і в Україні, є багато токшоу з одними й тими самими експертами, які готові коментувати будь-яку тему, зокрема й Україну.
Тайвань і Україна: схожі виклики перед можливою війною
– Ти говорила про схожість проблем України й Тайваню. У чому вона найбільше проявляється?
– Мабуть, одне з найбільших вражень від поїздки – схожість певних суспільних проблем: військовий тиск, дезінформація, кіберзагрози та демократична поляризація.
Тайвань, як і Україна, перебуває на передовій гібридної війни. Китай впроваджує в суспільство власні наративи та маніпулює інформацією.
– Як Тайвань готується до потенційної війни з Китаєм?
– Під час нашого перебування на навчанні в Тайвані почалися щорічні десятиденні військові навчання “Ханьґуан”. На них відпрацювали бойові сценарії та перевірку готовності до можливого вторгнення з боку Китаю.
До речі, так само на телефон надходять попередження про навчальні повітряні тривоги та блокування мобільного інтернету на цей період. Нагадувати про це починають за тиждень, періодично надсилаючи повідомлення протягом наступних днів. Власне, в момент цієї репетиції я очікувала наш традиційний рев сирен. Втім, потрапила на фазу, коли через це вповільнили роботу з інтернетом на ці пів години тренувань, хоча сирени були. Просто в іншому місці.
У Тайвані також є сервіси, які показують, як навколо острова пересуваються китайські військові кораблі. Це чимось нагадує те, як ми в Україні стежимо в телеграм-каналах, куди летить балістика чи КАБи.
– Наскільки медіа готові працювати в умовах можливої війни?
– Ми побували в редакціях тайванських медіа. Наприклад, на зустрічі з представником Taiwan Broadcasting System – найбільшого суспільного мовника Тайваню, який перекладає мовлення 18 мовами, зокрема частково українською, – нам показали автомобіль із захищеною мобільною системою передання сигналу. Її планують використовувати в разі, якщо Китай вторгнеться і захопить вежі. По суті, ми обговорювали можливий план дій, який холдинг застосує в разі китайської агресії. Рівень підготовки до такого сценарію досить високий.
– Але водночас у Тайвані не всі очікують війни?
– Так. Очікування війни серед суспільства, медійників і посадовців відчувається дуже по-різному. З одного боку, всі готуються до війни, з іншого – говорять, що вторгнення не буде.
На зустрічі із заступником міністра іноземних справ звучала досить чітка теза, що після нападу Росії на Україну Китай не наважиться нападати на Тайвань, оскільки це для нього як мінімум невигідно.
У мене було враження, що про війну там говорять так, як ми говорили до повномасштабного вторгнення: до кінця не приймають можливість такого сценарію, а думка “цього не може бути” була найбільшою захисною реакцію на розмови про це попри всі сигнали та інформацію.
У будь-якому разі Тайвань має велику перевагу: він відділений від Китаю морем.
Китайська дезінформація та російський досвід: як медіа протидіють пропаганді
– Чи схожі китайські дезінформаційні наративи на російську пропаганду?
– Так, головні наративи китайської дезінформації проти Тайваню дуже схожі з російською пропагандою, яку РФ впроваджує на ТОТ України, і інформаційними атаками на Україну загалом. Китай використовує м’яку силу, показуючи свою доброту як “великого брата”, і водночас грає на поляризації суспільства.
У Тайваню складна історія – вона має значний період перебування під офіційним управлінням та колоніальним контролем Японії (з 1895 до 1945 року), маючи до цього більш ніж 200-річну історію управління з боку Китаю. Після 1945 року контроль Китаю над Тайванем протримався ще чотири роки, і потім Тайвань став де-факто незалежною державою. Тож питання, ким себе ідентифікують жителі Тайваню, все ще відкрите: частина людей вважає себе китайцями, частина – тайванцями. І на цьому Китай грає так само, як Росія використовує наратив “усі ми руські”.
– Як тайванські медіа протидіють цій дезінформації?
– Ми спілкувалися з колегами зі Служби суспільного телебачення Тайваню (Public Television Service, PTS), телекомпанії Chinese Television System (CTS), які також є частиною Taiwan Broadcasting System (TBS). Також говорили з колегами з розслідувального медіа Reporter.
Вони всі розуміють і протидіють загрозам китайських дезінформаційних кампаній проти Тайваню. Частина з них вивчає і російський досвід. Наприклад, The Reporter робить якісні розслідування про зв’язки Росії і Китаю, які використовуються проти Тайваню. Або розслідує зв’язки тайваньских виробників з Росією, зокрема постачання РФ високоточних металообробних верстатів.
– А що тайванські медіа розповідають про Україну?
– Україна для них – окремий інтерес. Майже всі медійники, з якими ми спілкувалися, у той чи інший спосіб працюють з темою України. Кожен – з огляду на свої можливості й потреби.
Наприклад, Reporter випустив книгу “Війна в Україні” на основі власних матеріалів і репортажів. Планується, що її перекладуть також англійською.
Також у Chinese Television System розповіли, що вже близько року мають кореспондента в Україні, який базується в Києві. Ми навіть обмінялися контактами, щоб допомогти колезі в разі потреби із захисним обладнанням чи контактами, які можуть знадобитися.
Взагалі ми багато говорили з усіма про те, що Україні й Тайваню треба розбудовувати щільніші горизонтальні звʼязки, бо наш взаємний досвід може бути дуже корисним. Зараз ми всі розуміємо, наскільки мало в нас інформації одне про одного.
– Як тайванці реагують на українців?
– Україна – це окремий інтерес і повага для медійників і не тільки. Хоча в Тайвані офіційно зареєстровано лише 248 українців, фраза “Я з України” там упізнавана і викликає щиру підтримку. Цікаво, що після цього ми майже одразу починаємо говорити про Китай і Росію, які мають схожі загарбницькі стратегії.
Мені розповіли про один проєкт, який реалізують у Тайбеї за участі українця. Це антивоєнний поетичний проєкт “Антиінвазійна поезія”, ініційований відомим тайванським літературним об’єднанням та журналом Renjianyu Poetry and Life Magazine. Головним українським учасником у цьому проєкті став Олександр Шин, український активіст, журналіст та головний редактор української служби державної радіокомпанії Тайваню “Центральне радіо Тайваню” (RTI).
Цей проєкт став безпосередньою реакцією тайванської культурної спільноти на повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Одразу після початку великої війни в Україні тайванська поетична спільнота запустила відкритий збір віршів під гаслом: “Ми проти винищення життя”, “Ми проти війни”, “Ми проти вторгнення в інші країни під будь-яким приводом”.
На обкладинках збірок у кольорах українського прапора зображено портрети десятків авторів, які долучилися до цієї ініціативи. Тайванські автори через вірші провели чітку паралель між трагедією України та власним становищем і загрозою потенційного нападу з боку КНР.
Повсякденний Тайвань
– Яким загалом тобі запам’ятався Тайвань поза професійною програмою?
– Тайвань славиться і пишається своєю демократією. Але водночас демократія жорстко обмежена великою кількістю правил і законів, про які варто знати ще до приїзду.
Наприклад, у країні досі дуже поширена готівка. Звичка за все платити картками далеко не завжди успішна стратегія, бо, наприклад, на нічних ринках – одному з особливих культурних феноменів Тайваню – без готівки неможливо взагалі нічого купити. Але варто! Бо їжа тут – це щось нереально смачне і часто зовсім для нас незвичне.
У Тайвані дуже незвична для нас система поводження зі сміттям. На вулицях фактично неможливо знайти смітники: ти просто маєш носити сміття із собою. Річ у тім, що сміття в тайванців забирають спеціальні машини, які їздять за графіком, і ти маєш встигнути винести його, інакше маєш чекати наступну машину, яка приїздить не кожного дня. Водночас ти маєш збирати його в спеціальні платні мішки. Наприклад, якщо людина принесе сміття у звичайному пакеті із супермаркету, сміттєвоз його не візьме. Просто викинути сміття десь також заборонено і загрожує солідним штрафом. Якщо пакет просто залишити на вулиці чи спробувати підкинути – камери або інспектори це зафіксують.
У метро категорично заборонено пити (навіть ковток води), їсти і навіть жувати жуйку. Штраф становить приблизно від 2 тисяч до 10 тисяч гривень. За перевезення небезпечних предметів, до яких, наприклад, належать ножиці, штраф становить 1 мільйон тайваньских доларів (приблизно 1,4 млн грн). Наліпки з нагадуваннями про заборони й штрафи висять майже в кожному вагоні метро. Через ці правила метро в Тайвані вважається одним з найчистіших у світі. А ще безпечним, як, власне, у країні загалом.
У швидкісних потягах суворо заборонено голосно розмовляти. Коли ми поверталися з однієї поїздки й обговорювали враження, до нас підійшли співробітники потягу і дуже наполегливо попросили бути тихіше. Насправді стати максимально тихими. З’ясувалося, що це одне з доволі суворих правил – мовчати у швидкісних потягах. До речі, якщо ти не врахуєш зауваження, то в співробітників потягу є повне право висадити вас на найближчій зупинці.
А ще в Тайвані дуже поважають черги. Це частина важливого ритуалу взаємоповаги. Наприклад, біля входу в потяг метро є спеціально окреслені доріжки, в які вишиковується черга до потягу, і ніхто нікуди ніколи не пхнеться. На ескалатор ти також маєш ставати в кінець черги, навіть якщо твій вагон відкрився десь на вході на нього. Так само черги вишиковуються на зупинках автобусів, і ніхто жодного разу не вривався в автобус.
Також на вулицях Тайбея просто незліченна кількість мопедів. Вони основний замінник авто. Їх тисячі. Під них працює величезний ринок, наприклад окремі великі магазини, де продаються тільки шоломи. До цього шуму мопедів, з урахуванням шахедних атак, доводиться звикнути, але з погляду мирного Тайбея це зручний і доволі недорогий спосіб пересування.
– Що найбільше сподобалося в повсякденному житті?
– Тайванці дуже люблять мати котів і собак. Особливо тайванських собак (формозьких гірських собак) і японських сіба-іну, справжніх улюбленців міських жителів. Дуже часто їх можна побачити в спеціальних візочках для тварин, з якими тайванці ходять до торговельних центрів, кафе та навіть їздять у метро.
Коти тут також живуть своє вільне поважне життя. Вони талісманні тварини. Величезна кількість сувенірів і різних виробів – це коти.
Тайванські храми – це окрема магія. У Тайвані переважно практикують даосизм і буддизм. Величезні й не дуже духовні центри вписані просто в міський ландшафт і можуть сусідити із зупинкою, чи будинком, чи магазином, чи нічним ринком. Це окрема культурна традиція, яка лише підсилює загальне враження від поваги й вдячності тайванців одне до одного.
Але, мабуть, найбільше запам’яталася вдячність, яка є чи не найголовнішим проявом, який я побачила в тайванців. Вони дякують повсюдно і за все по багато разів. Тайванці загалом дуже дружні, вдячні й завжди пропонують допомогу, якщо бачать, що ти її потребуєш. Причому часто вони дякують тобі за те, що ти цю допомогу прийняв.
“Сєсє” – “дякую” – стає твоїм головним словом уже через кілька днів перебування в Тайвані. І це з урахуванням усіх наших спільностей те, що нас дуже відрізняє.
#тайвань #безпека #суспільство #пропаганда #україна #глобальніконфлікти #війна #геополітика #медіа #китай #дезінформація #моніторинг #комунікація #журналістика #інформаційнавійна #Дослідження #УСП #USP
