fbpx

В Україні поки немає жодного пред’явленого обвинувачення за статтею 161 Кримінального кодексу – скоєння злочинів ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності. Такого висновок зробили фахівці правозахисного центру ЛГБТ-спільноти «Наш світ». Вони проаналізувати 210 випадків утисків геїв, лесбійок і трансгендерів впродовж 2018-2021 років.

Представники ЛГБТ-спільноти, які стали жертвами злочинів та інцидентів, скоєних з мотивів нетерпимості мали цілий комплекс практичних і правових питань, коли зверталися за захистом до правоохоронних органів. Причому труднощі виникали на кожному етапі: від виклику поліції на місце скоєння злочину до передачі обвинувального акту проти підозрюваних на розгляд суду.

У 2018 році потерпілі зверталися до поліції лише у 61 випадку із зафіксованих 365 інцидентів, у 2019 році – 64 рази з 331 задокументованого випадку, у 2020 – 70 разів із 186.

Бездіяльність поліції на місці правопорушення

У більше ніж чверті зафіксованих випадків поліція не виконувала своїх прямих обов’язків і воліла не втручатися в інцидент, демонструючи байдужість, зауважують автори звіту.

Правоохоронці часто є бездіяльними, коли йде блокування або фізичні напади на ЛГБТ організації з боку радикальних угруповань під час проведення Маршу рівності.

Представники поліції діалогу під час Маршу рівності в Києві, 17 червня 2018 року

Водночас дослідники називають позитивним моментом те, що самі поліцейські утримуються від глузливих випадів чи іншої дискримінаційної гомофобної поведінки, коли забезпечують охорону таких акцій.

Чи приймаються заяви?

Загалом правоохоронці не відмовляють у прийнятті заяв від потерпілих, наголошують дослідники. З усіх зафіксованих випадків лише у 9% заявників відмовили прийняти скаргу.

У невеликій кількості випадків (3 %) поліцейські не хотіли зазначати у скарзі ймовірний мотив нетерпимості за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності.

Найгірше правоохоронні органи реагують на злочини ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності на етапі досудового розслідування. Навіть після того, як заяву приймають, то у 38% випадків поліція або прокуратура відмовляється вносити інформацію про ймовірний злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відтак, розслідуванню не давали старт.

Автори звіту наголошують, що практика є дуже поширеною у діяльності поліції та прокуратури, незважаючи на її абсолютну правову необґрунтованість.

Як правило, правоохоронці не відмовляються приймати заяви від потерпілих. Натомість складно розслідувати злочини з мотивів нетерпимості за ознаками сексуальної орієнтації. Під час Маршу рівності в Харкові («ХарківПрайду»), 15 вересня 2019 року

Кваліфікація злочинів

Чинне українське законодавство не дає коректної кваліфікації та розслідування злочинів з мотивів нетерпимості за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності, йдеться у результатах звіту.

Згідно з законом, мотиви нетерпимості не є обтяжливими обставинами, які впливають на тяжкість злочину, а також відповідне покарання. Відтак, якщо ці справи і будуть ретельно розслідуватися, вони не матимуть правового ефекту, зауважують правозахисники.

На практиці, як засвідчило дослідження, за статтею 161 Кримінального кодексу рідко порушуються кримінальні справи. А якщо такі злочини розслідуються, то відбувається це не за ініціативою слідства, а за рішенням слідчого судді після скарги потерпілих або їхніх адвокатів.

Джерело

COVID-19 Live