fbpx

Політичні розбіжності та усвідомлення того, що складні стосунки погано впливають на психічне здоров’я, змушують багатьох дорослих розірвати стосунки з батьками чи іншими родичами. Чому цей тренд останнім часом поширився?

2019 року після розмови на підвищених тонах у Skype про расову дискримінацію Скотт припинив усі контакти зі своїми батьками. Його мати розлютило те, що він підтримав громадського активіста у соцмережах, розповідає чоловік. Вона наговорила “багато жахливих расистських речей”, які чув його семирічний син.

“Як батько, я дуже гостро відчув, що не можна казати такого у присутності моєї дитини, ми не так їх виховуємо”, – пояснює Скотт, батько двох дітей, який живе у північноєвропейській країні.

За словами чоловіка, останньою краплею став лист батька, який намагався захистити точку зору матері й відправив йому посилання на расистське відео.

Скотт був вражений позицією своїх батьків, насамперед з огляду на його власну сімейну історію. “Це божевілля – ти єврей, – сказав я йому. – Багато наших родичів загинули в Аушвіці”.

Це був не перший випадок разючого зіткнення цінностей Скотта з його батьками. Але це був останній раз, коли він спілкувався з ними.

Хоча офіційних даних немає, терапевти, психологи й соціологи переконані, що розрив стосунків між батьками й дорослими дітьми через розбіжності у поглядах швидко зростає у західних країнах.

Це явище навіть має назву. Термін “розрив” або “відчуження” описує ситуацію, коли хтось перериває будь-яке спілкування з одним або кількома родичами. Охолодження може тривати місяцями й роками, навіть якщо інша сторона намагається налагодити стосунки.

“Розрив стосунків із членом родини – це не ворожнеча, не конфліктна ситуація й не емоційне віддалення”, – пояснює Карл Ендрю Піллемер, професор Корнелльського університету у США.

Загальнонаціональне опитування, яке він провів для своєї книги, показало, що кожен четвертий американець не спілкується з одним або кількома родичами.

У Великій Британії, за даними благодійної організації Stand Alone, така ситуація трапляється у кожній п’ятій родині.

У соціальних мережах з’явилися групи підтримки для дорослих, які розірвали стосунки з батьками. Скотт є членом однієї з них, яка нараховує кілька тисяч учасників.

Поширення цього явища пов’язане зі складною сумішшю культурних і психологічних чинників. Воно також впливає як на життя окремих людей, так і суспільства в цілому.

Минулий досвід і теперішні цінності

Зазвичай розрив між батьками й дорослою дитиною ініціюють діти, каже Джошуа Коулман, психолог і автор книги “Правила відчуження: чому дорослі діти розривають зв’язки та як вилікувати конфлікт”.

Одна з найпоширеніших причин розриву – насильство з боку батьків, емоційне, вербальне, фізичне чи сексуальне. Ще одна причина – розлучення батьків, в результаті якого діти “займають чиюсь сторону” чи не сприймають нових членів родини, зведених братів і сестер, вітчима.

Усе частіше приводом стають розбіжності у цінностях, як це сталося у родині Скотта. За даними професора Піллемера, каменем спотикання стають одностатеві стосунки, релігія або незвичний спосіб життя.

Експерти погоджуються, що принаймні частково розриви спричинює політична та культурна поляризації в останні роки. Опитування Ipsos у США показало зростання сімейних розривів після виборів Трампа 2016 року.

Вчені зі Стенфорду виявили, що більша частина батьків почуваються нещасливими, якщо їхні діти одружуються з кимось, хто підтримує конкуруючу політичну партію. Недавнє опитування у Великій Британії показало, що кожна десята людина посварилася з родичем через брекзит.

“Ці дослідження свідчать, що ідентичність дуже впливає на те, кого ми хочемо залишити поруч, а кого відпустити”, – каже Коулман.

Скотт розповідає, що на його розрив із батьками частково вплинуло різне ставлення до соціальних проблем, зокрема рухів Black Lives Matter та MeToo.

Чоловік розповідає, що інші люди у групі підтримки посварилися через пандемію: батьки відмовлялися вакцинуватися або вірили у теорію змови про походження вірусу.

Фактор психічного здоров’я

Усвідомлення того, що токсичні сімейні стосунки погано впливають на наше самопочуття й психіку, – ще одна причина зростання сімейних розривів.

“Хоча сварки й конфлікти в родині – старі як світ, сьогодні з’являється нова концепція. Небажання спілкуватися з родичами тепер пояснюють особистісним зростання”, – зазначає Коулман.

“Люди свідомо ухвалюють рішення про те, з ким підтримувати стосунки, а з ким ні”.

20-річна Сем, яка живе у Великій Британії, виросла у проблемній родині, й батько, й мати вживали алкоголь. Дівчина майже припинила спілкуватися з ними одразу після вступу до університету. Вона розповідає, що повністю розірвала стосунки після того, як її батько образив її шестирічного двоюрідного брата на похороні.

Терапія допомогла їй усвідомити свій досвід і впоратися з психологічною травмою.

“Я зрозуміла, що “жорстоке поводження” та “нехтування” – це те, як можна описати моє дитинство. Те, що мене не били, не означає, що я не постраждала”.

Вона погоджується з Коулманом, що розрив стосунків із членами сім’ї “стає все більш прийнятним”.

“Людям стало легше усвідомити, що близькі люди можуть шкодити психічному здоров’ю”. Люди також навчилися впевненіше окреслювати власні кордони та казати іншим “ні”.

Підйом індивідуалізму

Увага до особистого добробуту зростає водночас з іншими тенденціями, як-от зсув до більш “індивідуалістичної культури”. Тепер ми набагато менше залежимо від родичів.

“Сьогодні дорослу дитину практично нічого не пов’язує з батьком, крім бажання цієї дорослої дитини мати такі стосунки”, – каже Коулман.

Поява можливостей жити та працювати у різних містах чи навіть країнах також зменшує спілкування між дітьми й батьками.

“Мені було легше поїхати від батьків, ніж років 20 тому”, – розповідає Фаїза, британка південноазійського походження. З 2014 року вона намагається не жити в одному районі зі своєю родиною.

Вона розірвала стосунки з батьками через їхній “надмірний контроль”. Вони забороняли дівчині ходити на співбесіди, намагалися вплинути на її дружбу та вимагали, щоби вона вийшла заміж одразу після навчання.

“Вони не поважали мої кордони, – каже Фаїза. – Я хочу сама вирішувати, як мені жити”.

Наслідки

У розриві дорослих дітей з батьками, з якими у них були важкі стосунки, є чимало позитивних моментів, вважають дослідники.

Втім, попри покращення психічного здоров’я та більшу свободу, таке рішення несе із собою відчуття нестабільності, приниження та стресу.

“Свідомий розрив особистих зв’язків відрізняється від інших видів втрат”, – пояснює Піллемер.

“Люди втрачають і практичні переваги сім’ї, як-от матеріальну підтримку, відчуття належності до стабільної групи людей, які добре знають одне одного”.

Почуття самотності та стигми загострилося у багатьох під час пандемії. Багатьом, хто розірвав стосунки з родиною, особливо складно пережити Різдво та інші свята.

“У мене є моя родина, мій партнер і близькі друзі, але ніщо не замінить тих традицій, які у вас є з батьками”, – погоджується Фаїза. Їй вже за тридцять, але їй і досі важко дається мусульманське свято Ід аль-Фітр, хоча вона й відсторонилися від релігії своїх батьків.

“Я почуваюся так самотньо… Я сумую за стравами мами”.

Розрив може негативно впливати й на власну родину дітей. “Я найбільше шкодую про те, що мої діти виросли без бабусі й дідуся”, – каже Скотт.

Це непросто пережити й батькам, яких часто мимоволі виключають із життя їхніх дітей і, можливо, онуків.

“Більшість батьків почувають себе нещасними через це, – каже Коулман. Крім того, що вони втрачають опору, вони часто відчувають глибоку втрату, сором і жаль”.

Скотт каже, що його мати нещодавно намагалася зателефонувати йому. Але він написав їй, що подумає про можливість відновлення зв’язку, тільки якщо вона визнає, що її коментарі були “жахливо расистськими”, і вибачиться.

Поки що вона цього не зробила.

“Навіть якби вона вибачилася б, я би все одно не розповідав би їм усе про своє життя та контролював би, що вони розповідають моїм дітям”.

Примиритися?

Поляризація суспільства у багатьох країнах та зростання культури індивідуалізму свідчать, що розриви стосунків між батьками й дітьми не припиняться.

“На мою думку, сімейні стосунки більше ґрунтуватимуться на прагненні щастя та особистого зростання, ніж на обов’язках та відповідальності”, – вважає Коулман.

Піллемер стверджує, що розрив стосунків варто спробувати подолати, якщо він стався через політичні розбіжності, а не токсичну поведінку.

“Якщо раніше відносини були близькими (або принаймні не конфліктними), шанс відновити їх є. Однак для цього необхідна “демілітаризована зона”, в якій не можна обговорювати політику”, – каже дослідник.

Він поговорив понад із сотнею людей, яким вдалося помиритися з родиною. Для багатьох із них примирення стало “приводом для гордості й підвищення самооцінки”.

Скотт вітає зростання інтересу до цієї теми. “Навколо неї все ще багато стигми. У групі часто запитують, як ви пояснюєте людям, що не спілкуєтесь з батьками, чи розповідаєте ви про це новим знайомим”.

Але він не думає, що зможе помиритися зі своїми батьками, якщо вони не визнають, що були расистами.

“Так, кров густіша за воду, і це чудово, коли у вас крута родина, але якщо вас оточують токсичні люди, ситуацію не вирішити”.

Скотт, Сем і Фаїза не називають свої справжні імена, щоби захистити приватність своїх родин.

Джерело

COVID-19 Live