fbpx
Загальноукраїнські дослідження Історичні дослідження

Що українці думали про владу протягом історії?

Лип 14, 2025 , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Звісно, одним з найважливіших питань сучасної історії України і української спільноти – це відношення українців до влади. Саме такий чинник був провідним в політичному житті і, відповідно, в будівлі добробуту для українців. Чи сталися б революції, якби українцям не була цікава влада? Не сталися б. Чи приймали українці активну участь у виборах, як би не цікавилася владою? Не приймали б. І хоча, на початку незалежної України українці ставилися до держави відносно аполітично, то в останні роки це лише кардинально змінюється. А як  було в історії?

Київська Русь (Русь; Русь-Україна)

Звісно, у часи Русі, в ті роки, громадянами (а по факту – підданими) держав особливо не визначалося хто вони є, і до якої держави належать. Ця концепція з’явиться набагато пізніше. Люди жили, працювали, а хто там у владі – мало кого цікавило. Втім, певні впливи народу Русі на політичні процеси все ж були. Наприклад – віче. Віче із себе уявляло певне зібрання з народу, князя, боярів, купців, представників церкви і тисяцьких. Найбільш поширене воно було в часи розпаду Русі, але фактично впливу не мало. Як органи влади віче закріпилося в Новгородському князівстві, Псковському князівстві, та Полоцькому князівстві. В Галицькому князівстві віче також набуло впливового статусу, але поступалося боярській раді.

І хоча віче не мали чіткої компетенції, порядку проведення, однак часто віче визначало рішення щодо військових походів, престолонаслідування, укладання угод. А також укладали з князем «ряд» – як договори, що підтверджували межі влади владики. В сучасній Україна віче набуло сенсу синоніму мітингам та зібранням.

В іншому – народ Русі, в часи розпаду, використовувався боярами та іншими впливовими «чиновниками» того часу, виключно як апарат захоплення влади та кількістю людей.

LEAD Technologies Inc. V1.01

Віче у Пскові.

Автор: Аполлінарій Михайлович Васнецов,

з «Картини з руської історії, видані під загальною редакцією [і пояснювальним текстом] С.А. Князькова», Поясн. текст до картини. № 1- Москва : Гроссман и Кнебель , 1908-1913. № 6: А.М. Васнецов. Віче .- 1909 .- 11 с..

Рік: 1908-1909.

Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Pskov_Veche_Vasnetsov.jpg

Але, наприклад, Київське повстання 1068-го почалося як раз з народного віче киян. Повість временних літ про це пише так: «люди київські прибігли до Києва, і вчинили віче на торговищі і сказали, пославши (послів) до князя: «Ось половці розсипалися по землі. Дай-но, княже, зброю та коней, і ми ще поб’ємося з ними». Але, Ізяслав цього не послухав». Кияни без централізованого керівництва звільнили Всеслава Брячиславича, а князь Ізяслав, разом з Всеволодом Ярославичем та Гертрудою Польською втікли до Польщі, звідки вже почали новий наступ на Київ і там, з допомогою Мстислава Ізяславича придушили повстання. Однак кияни отримали на престолі звільненого ними ж князя – Всеслава Брячиславича. Однак, після його втечі в Полоцьк – брати Ізяслава Святослав Ярославич і Всеволод Ярославич, які повернули потім престол Ізяславу, котрий розправився з повсталими і незабаром завоював на кілька років Полоцьке князівство.

Кияни визволяють Всеслава з поруба під час повстання

З Радзивіллівського літопису

Рік: XV століття

Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Usias%C5%82a%C5%AD_%C4%8Caradziej,_Kyiv._%D0%A3%D1%81%D1%8F%D1%81%D0%BB%D0%B0%D1%9E_%D0%A7%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B7%D0%B5%D0%B9,_%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2.jpg

Джерела інформації:

Галицько-Волинське князівство (також інші держави часів Розпаду Русі)

Ситуація з народом Русі – але вже жителям Галицько-Волинського князівства (пізніше – Королівства Русі) лишалися такою самою, бо Галицько-Волинське князівство як і Київська Русь були ранньофеодальними державами.  Всі три головні верстви — князі, бояри, духовенство — утворювали правлячу еліту, яка фактично контролювала землі та населення. Князь часто сприймався як «володар, богом даний», але реальна влада була обмежена впливом боярської аристократії. Князі намагались обмежити вплив бояр, але ті, зі свого боку, втручалися у призначення князів, іноді навіть залучаючи Польщу чи Угорщину. Бояри мали власні вотчини й часто мали значно більше ресурсів і підтримки, ніж князі. Міська верхівка («мужі градські») зазвичай підтримувала князів (особливо Данила Галицького), оскільки вони надавали привілеї й захист. Одночасно малі міщани, ремісники і смерди зазнавали тиску та експлуатації — через податки, повинності, лихварські практики. В 1144-му міщани Галича підняли повстання проти князя Володимирка, запросили Івана Ростиславича; князь жорстко придушив виступ. В 1230 галичани вигнали боярина Судислава (приклад народної підтримки проти чужоземного угорського впливу). В 1237 місто підтримало Данила Галицького: «любили його городяни», він був сприйнятий «як діти до батька». В 1289 сталося повстання в Бересті проти Мстислава Даниловича, але бояри організували придушення; прості люди тяжіли під впливом боярських груп. Повстання часто ініціювали бояри або патриціат — їх підтримували маси, але самі вершини контролювали процес. Міські мешканці, особливо патриціат, часом очолювали конфлікти як проти князів (1144), так і проти інших бояр чи іноземців (1230). Суми довіри міщан до князя часто виявляли на вічах: Данило скликав їх 1231 і 1235 рр. Насправді віча мали обмежений вплив, бо остаточні рішення залишалися за боярами. Багато з цих даних походить з Галицько-Волинського літопису та аналізів Крип’якевича і сучасних істориків.

Джерела інформації:

Велике Князівство Литовське

Після падіння Русі більшість територій відійшло до Великого Князівства Литовського (чия повна назва була Велике князівство Литовське, Руське, Жемайтське та ін., а назва «Король Русі» використовувалася князями ВКЛ).

Стан прото-українців на території ВКЛ був сприятливий. Так його описує російський кандидат історичних наук Сергій Полєхов для проекту, присвяченому історії культури Arazamas: «Зберегли свій вплив і свою власність місцеві бояри і городяни (навіть у завойованому Смоленську) і православна церква. Відомо, що в Полоцьку і Смоленську, як і раніше, скликалися вічові збори. У багатьох великих центрах зберігалися князівські столи. Навіть якщо на князювання сідав Гедимінович, то в більшості випадків такі князі приймали православ’я і ставали багато в чому своїми, близькими для місцевого суспільства. З деякими приєднаними землями литовські князі укладали договори, які потім лягли в основу обласних привілеїв (найдавнішими з них стали якраз полоцький і вітебський)».

Джерело: https://arzamas.academy/materials/1500

А так його описує український історик і в майбутньому голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський в книзі «Ілюстрована історія України з додатками і доповненнями»: «Його [місцевого населення] представники самі, за власним бажанням, кликали до себе на стіл литовських княжичів… Вони намагались не вносити в місцевий уклад ніяких змін… Вони приймали православну віру, місцеву культуру, мову, одним словом — робилися українськими або білоруськими князями, тільки з нової литовської династії, і по можливості прагнули продовжувати заведені порядки місцевого життя.»

Джерело: https://vchys.com.ua/historyofukraine/7-klas/2452-ukrayinsk-zeml-u-sklad-velikogo-knyazvstva-litovskogo-seredina-xivxv-st.html

В той час як прото-українці на територіях Монгольської імперії (яка більше мала вплив саме на прото-росіян) мали набагато обмеженіші права:

“Донедавна Калитою було заведено якщо не захоплюватися, то пишатися (з деякими застереженнями на інколи не цілком пристойні дії Івана). Калита зумів зробити Московське князівство, безумовно, найсильнішим серед інших. А оскільки згодом Москва стала початком слави і державності Росії, то підлягали виправданню і всі дії Івана Даниловича, які «об’єктивно сприяли процесу централізації». Калита виявився на рідкість вірним слугою Орди. Це поєднувалося у нього з жорстокістю і немилосердям щодо інших князів. Своєю готовністю служити хану (що особливо зримо проявилося в 1327 р.) він не тільки здобув собі ярлик на велике князювання, а й придбав право збору ханської данини. Приховуючи частину «виходу», Калита значно розбагатів.”.

Картина «Люблінська Унія»

Автор: Ян Алоїзій Матейко

Рік: 1869

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/30027589.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Unia_Lubelska.JPG

Джерело:

«Хан мав вищу владу на всій території руських земель, вирішуючи всі юридичні та фінансові питання. Усі руські князі були підсудні вищому суду Золотої Орди, суперечки між русичами і монголами вирішувалися в монгольських судах. Суперечки руських між собою розглядали руські князі.».

Джерело:

Тому у жителів Русі щодо ВКЛ складалося здебільшого сприятливе ставлення, бо ВКЛ ставилося з повагою до прото-українців та навіть давало певну культурну автономію. ВКЛ зберігало свободу віри, мови, законів та збереження повноважень місцевої еліти.

 Гетьманщина, Запорізька Січ, Військо Запорозьке, Військо Запорозьке Низове

Після Люблінської Унії землі України опинилися в складі держави Річ Посполита. Згодом, через пригнічення поляками прав українців, почалися козацькі повстання. З 1648 почнеться Хмельниччина – національно-визвольна війна. Так, Україна опинилася імж імперій.

Так як відношення українці до тогочасної влади важко підрахувати, особливо враховуючи що контроль над Україною змінювався – то Річ Посполита, то Московське царство, то Османська імперія, то незалежність. Тут легше підрахувати кількість вояків по різну сторону.

У середині 17 ст. населення українських земель становило приблизно 5,3 млн осіб. На Лівобережжі у 1760-х роках чоловіче населення Гетьманщини становило ~1 017 000 чол., з них приблизно 455 000 козаків (176 000 «виборних», 198 000 «підпомічників», 80 000 «підсусідків»).

Гетьманщина: В привілейованій козацькі старшині – ~2 400–2 100 осіб, що формувала політичну еліту, Виборне козацтво – ~176 000, що активно підтримувало автономні інституції Гетьманщини, Бідніші козаки («підпомічники», «підсусідки») формально були козаками, але більше залежали від землі й влади.

В Речі Посполитій частина православної шляхти підтримувала автономію проти унії, однак політично правобережна частина населення згодом переважно орієнтувалася на Польщу.

Після Переяславської ради 1654 року Хмельницький «передав» Гетьманщину під протекцію московського царя — реєстр становив до 60 000 козаків. Старшина і частина еліти поступово переходили в орбіту Москви: багато прагнули кар’єри у російській адміністрації, особливо після «Хартії дворянських вольностей» Катерини II у 1785 році.

Спитавши у ChatGPT приблизну таблицю орієнтацій населення України, він, орієнтовуючись на дані з інтернету (нижче вони будуть поданні в джерелах) пропонує нам ось таку таблицю:

Джерела:

В часи ж Руїни жителі Правобережжя та Лівобережжя загалом лишалися прихильними до тих держав, під владою яких знаходилися. Однак тут виділилися Запорізька січ – Січ мала вплив, довіру і вважалась “рятівником” пригнічених, Січ була не лише військовим ядром, а й соціальним притулком для «десятків тисяч втеченців» — але без точних цифр. Зокрема, в часи Руїни гетьман Іван Самойлович влаштував Великий згін, внаслідок якого Правобережжя втратило 70% населення, а Лівобережжя отримало приріст населення.

Джерела:

Українська революція, Громадянська війна в Російській імперії та Українська війна за незалежність

З часів завоювання Російською імперією України і знищення козацтва, українці опинилися під масовими репресіями та русифікацією. Втім, кожній імперії приходить кінець, і та прийшов кінець і Російській імперії – в березні 1917 починається Лютнева революція. Монархія падає, до влади приходить Тимчасовий уряд, проголошується Російська республіка. Тут свій рух за незалежність починають українці – збирається Українська Центральна Рада і Першим Універсалом проголошують Українську Народну Республіку, втім під автономією Російської республіки. Але пізніше починається Жовтневий переворот і разом з нею Громадянська війна в Російській імперії. Більшовики збройним шляхом намагаються захопити владу, а прихильники Тимчасового уряду організовують «Білий рух» і воюють проти більшовиків. В цих подіях Україна вимушена проголосити незалежність, бо більшовики почали захоплювати УНР. Так, Українська війна за незалежність розростається багатьма сторонами –

Білий рух, що підтримується Антантою, виступає проти незалежності України і проти більшовиків, та жадає «Єдиної та неделимої Росії»

Більшовики, не дивлячись на свої заяви про «Право націй на самовизначення» і критику Леніним введення імперіалістських війн за часів царизму, більшовики також ведуть війну проти незалежної України та проти «білих»

«УНР-івці» (вони ж «Петлюрівці») виступали за повну незалежність України. Пізніше, що цікаво, Кримська Демократична Республіка виступить на одній стороні з УНР, і навіть будуть вестися перемовини про вхід в склад України, однак через більшовицьку окупацію цього не станеться.

«Гетьманівці» були прихильниками Української держави, що була створена внаслідок Гетьманського перевороту гетьманом Павлом Скоропадський. Ця держава прожила відносно недовго, підтримувала союзницькі відносини з «білими» й Антантою, а також після перемоги в Першій радянсько-українській війні та підписання Берестейського миру, фактично припинила війну з більшовиками. Однак, внаслідок Антигетьманського повстання, Українська держава припинила своє існування, і до влади знову повернулась Українська Народна Республіка в голові з Директорією УНР, що прийшла на заміну Українській Центральній Раді.

Анархісти, вони ж «Махновщина» ж, в голові з Нестором Махно, зі своїми специфічними ідеями, виступали проти будь-якої державності як такої, в чому й заключається анархізм. Найближчих союзників в цьому вони бачили саме в більшовиках, а в УНР-івцях навпаки – ворогів, прихильник чіткого державництва. Втім, пізніше більшовики зрадять й Революційну повстанську армію України, через що махновці будуть вимушені воювати проти всіх. «Бий білих поки не почервоніють, бий червоних поки не побіліють».

Зазвичай, українське селянство на ті часи особливо не було наділене політичними поглядами. Припустимо, звичайний міщанин виступав за тих, хто задовільняв потреби. Якщо це була Центральна Рада – то хай буде Центральна Рада. У часи Гетьманату Скоропадського селян не влаштовувала його політика, через що вони піднімали повстання. Директорія скористалися цими настроями – тому міщани підтримували й Директорію тоді, коли було потрібно. Здебільшого селяни підтримували тих, хто давав землю і волю. А такі ідеї просували саме більшовики і махновці.

Тому у Південно-Східній Харківщині, а також Півдні України махновці отримували широку підтримку, створюючи утопії “вільних рад”, реквізиціюючи землю й закликаючи до звільнення України від росіян. А за оцінками, в найбільший період росту армії налічувала до 120,000 осіб — значна частина із місцевого селянства — входили до Революційної повстанської армії України під проводом Махна. Український історик та упорядник книги “Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921” Володимир Лободаєв пише так: “Чому масову підтримку отримала махновщина – одна із форм повстанського руху? Бо махновці боролися за вільний радянський лад, місцеве самоврядування, фактичну нівеляцію ролі центральної влади.”.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/28509011.html

У майбутніх виборах до Українських установчих зборів більшовики отримали лише ≈ 10 % голосів. Втім, під кінець Громадянської війни, селянство вбачало порятунок саме в більшовиках – як в єдиному оплоті стабільності посеред хаосу. Однак, вони не знали якою ціною їм обійдеться ця помилка.

«Білих» же українці зовсім не сприймали. Вони, як і більшовики, проявляли себе як мародери та репресори. До білих мали лояльність лише ідеологічно русофільні верстви населення, до прикладу генеральний значковий Армії Української Держави Олександр Березовський, що пізніше доєднався до Збройних Сил Півдня Росії.

Про спогади селянства про усі режими можна почитати тут: https://web.archive.org/web/20191008053613/https://www.criticalthinking.expert/usi-materialy/povsyakdennya-ukrayintsiv-1917-1921-rr-istoriya-plan-konspekt-praktychnogo-zanyattya-dlya-uchniv-10-kl/

Джерела:

Анексія Західної України, Південної Бесарабії та Північної Буковини Радянським Союзом

В Громадянській війні в Російській імперії перемогли більшовики, і Україна опинилася розділена між Польщею, Чехословаччиною, Румунією та Радянським Союзом. За цей період українці піддалися масовим репресіям – Червоному терору, після «згортання» Коренізації почалася русифікація, в часи Сталіна почалися ще жахливіші репресії – Розстріляне відродження, Великий терор, Процес Спілки визволення України, Шахтинська справа та штучний геноцид українського народу – Голодомор.

Ніяких точних даних щодо відношення українці щодо цих подій немає, відомо що контрольовані Радянським Союзом вибори показали чудові варіанти – що більшість українців висловлюється «за» приєднання до Радянського Союзу, втім, очевидно ніякої об’єктивної довіри щодо цих виборів не може бути. На ділі українці виявилися заручниками ситуації – одні українці в Польщі мусили воювати проти українців з СРСР. Права українців притіснялися в обох державах, і в Румунії також. Права українців зберігалися лише в Чехословаччині.

Поділ Чехословаччини та Карпатська Україна

Закарпатці пам’ятали міжвоєнний період як «золоту добу», під час якої розвивалась освіта, культура та була політична стабільність. У вересні 1938 року віце-губернатор Ярослав Мезнік відзначив «лояльність закарпатського населення до чехословацької держави». Українці-русини брали участь у захисті чехословацьких кордонів проти судетських німців. Приблизно 37% русинів у 1935 підтримали Чехословацьку державність.

У листопаді 1938 року Августин Волошин встановив українофільський уряд. На виборах 12 лютого 1939 року партія УНО здобула понад 90 % голосів. 15 березня 1939 року Карпатська Україна проголосила незалежність — вона, хоча й ненадовго, мав масову підтримку серед місцевого населення. Карпатська Січ залучила 2 000–5 000 бійців для оборони від угорських та польських диверсантів.

Угорська влада окупувала південне Закарпаття після Віденського арбітражу у листопаді 1938 року — угорці там переважали, але українці — ні. Внаслідок Угорсько-української війни в 1939-му, про-нацистська Угорщина окупувала Закарпаття і утримувала його до кінця Другої світової. Цей режим не отримав значної підтримки, зокрема й через те, що угорський режим застосовував репресії та терор проти українців, і, очевидно, не давав такої автономії як Чехословаччина.

У 1935 році Комуністична партія Чехословаччини отримала близько 25–40 % голосів в Закарпатті (дані варіюються: ~26 % у 1935, ~40 % у 1924). Всього за Компартію в Чехословаччині в 1935 проголосувало 10.32%. Вони закликали до приєднання Закарпаття до радянської України. Після окупації угорцями члени крайкому КПЧ діяли підпільно, активно підтримуючи радянську модель і активно опираючись окупації. Тобто підтримка комуністів сягала приблизно 25%.

Тобто, здебільшого, можна зробити висновки що українці були схильні найбільше саме до незалежної Карпатської України, але й проти Чехословаччини особливо нічого не мали, так як Чехословаччина чудово відносилися до українців і зберігала їхні права і поважала їх, як національну меншину.

Джерела:

Друга світова війна, ОУН-УПА, Між Гітлером і Сталіним

Українці, після усіх бід терору, що влаштував СРСР вже більш схильно ставилися до нацистів. Тим паче самі нацисти в своїй пропаганді завжди говорили що вони за те, щоб звільнити Україну від більшовистського гніту, і деякі українці вірили цьому, через що на Заході України певна частка населення сприймала нацистів як визволителів. Вони не розуміли що це заміна одних окупантів на інших. На це і робили опір й українські націоналісти. Однак, після початку Німецько-Радянської війни, і оголошення Української держави в 1941 і арешту усіх націоналістів після цього, стало очевидно що нацисти не є друзями. І Україна опиняється серед двох імперій вчергове. Це спричинило певний розкол в суспільстві:

Одні виступали за більшовиків, бо Нацистська Німеччина напала на їхню батьківщину – і хоч, вона була в окупації Радянським Союзом, це все ж Батьківщина і її треба звільняти.

Інші довірилися нацистам, зокрема так були створені 14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина» і легіон «Нахтіґаль».

Також це спричинило розкол в ОУН, так вони поділилися на дві фракції – ОУН(м) що виступало за більш прагматичні відносини з нацистами, і ОУН(р) що виступало за теоремою «Бандерівці проти всіх». «Бандерівці» не йшли на співпрацю ні з більшовиками, ні з нацистами, а робили опір на власну боротьбу за незалежність від імперій.

ОУН(р) продіє до 1960-го року і отримає поразку у боротьбі за незалежність.

Незалежна Україна; Російсько-Українська війна

У 1991 році 90,32% українці чітко висловилися – що вони підтримують незалежність України від СРСР. З тих пір українці стали більш уважно ставитися до політичних процесів і до свого уряду.

Так, в 2000, після Касетного скандалу, українці вийшли на протести «Україна без Кучми». Вони вимагали відставку уряду Кучми, переходу до парламентської республіки, а також проведення справедливого розслідування смертей Гонгадзе та Чорновіла. Втім, Кучма з своєю політикою кучмізму залишиться при владі до 2004, а розслідування так і не буде доведено до бажаного результату.

В 2004 в Україні станеться Помаранчева революція. Через фальсифікацію виборів 2004 року та отруєння найпопулярнішого кандидата Віктора Ющенка, мав перемогти проросійський політик Віктор Янукович. Це викликало хвилю протестів по усій Україні. Після ряду перемовин між Польщею, Литвою, ЄС, ОБСЄ та Росією, не застосовуючи жодної сили проти протестуючих, Леонід Кучма прийняв рішення провести перевибори. В 2004 перемогу здобуває Віктор Ющенко.

В 2010 році перемогу все ж здобуває Віктор Янукович, заявивши себе як центристського політика, який готовий продовжити шлях до ЄС. Однак, через рік стає зрозуміло що передвиборчі обіцянки Януковича – брехня. Почалось розквітання корупції, свавілля та розквіт олігархічного клану “Сім’я Януковича”, закриття шахт на Донбасі, саботаж популяризації української мови, деградація освіти, репресії проти опозиції, фактичне відданя Криму росії, як військової бази, конституційний переворот для збільшення прав президента, інтеграція в російські політичні союзи, арешт головної опозиціонерки Юлії Тимошенко. В 2011 році правозахисні організації заявили що Україна скочується до тоталітаризму. Терпець людей урвався, після відмови влади підписувати Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, почались протести, названі “Євромайданом”. 30 листопада усі побачили справжнє обличчя влади “Партії Регіонів” – силовики жорстоко розігнали нічний мітинг студентів, побивши їх та переслідуючи їх. 8 грудня пройшов “Марш Мільйонів”, на якому було сотні тисяч людей. Очевидно, що влада Януковича подобається хіба що пенсіонерам-конформістам. Нікого не влаштовує авторитарний президент у влади. Революція Гідності стала неповоротньою точкою в Історії України. Русофільний режим Януковича було повалено, а на виборах 2014-го українці обрали Петра Порошенка.

Після Революції Гідності, одразу ж почалася анексія Криму, ще в момент, коли Янукович був при владі. Пізніше починаються організовані Росією русофільні сепаратистські протести в Південно-Східній України, а пізніше починаються й перші сутички – так починається Війна на Донбасі, маріонеткові Росії квазі-держави – Донецька Народна Республіка та Луганська Народна Республіка проголошують незалежність. В 2015, після підписання «Комплекс заходів щодо виконання Мінського протоколу» війна, фактично переходить в статичний стан, і війну вдається «заморозити».

Очевидно, всі ці чинники призвели до консолідації народу з урядом.

Так, в 2014 році за опитуваннями Міжнародного республіканського інституту, 56% опитаних заявили, що Росія повинна платити за відновлення Донбасу, тоді як 32% – що Донецька та Луганська області. 59% опитаних заявили, що підтримують військову операцію влади на Донбасі, 33% – що виступають проти неї. 73% опитаних назвали війну на Донбасі однією з трьох найважливіших проблем, що стоять перед Україною.

Опитування Міжнародного республіканського інституту, проведене у вересні 2014 року, показало, що 89% респондентів (за винятком жителів анексованого Росією Криму) виступають проти російської інтервенції в Україну. У регіональному розрізі 78% опитаних у Східній Україні (включно з Дніпропетровською областю) виступили проти інтервенції, 89% – у Південній Україні, 93% – у Центральній Україні та 99% – у Західній Україні.

Джерело: https://web.archive.org/web/20141016232411/http://www.iri.org/news-events-press-center/news/iri-ukraine-pre-election-poll-shows-strong-opposition-russian-aggressi

http://www.iri.org/news-events-press-center/news/iri-ukraine-pre-election-poll-shows-strong-opposition-russian-aggressi

http://www.iri.org/sites/default/files/2014%20October%2014%20Survey%20of%20Residents%20of%20Ukraine%2C%20September%2012-25%2C%202014.pdf

В 2022 році Російсько-Українська війна переросла в нову фазу – Повномасштабне вторгнення Росії та Білорусі в Україну. Росія робить спробу окупувати столицю України – однак Битву за Київ українці перемагають. Так саму українці перемагають на Півночі України – виграваючи Битву за Чернігів та Битву за Суми, також Битву за Харків. Пізніше Україні вдається звільнити більшу частину Харківської області, значно відсунувши росіян від Харкова. Пізніше Україна звільняє правобережну Херсонщину, зокрема й місто Херсон. Війна триває й досі, і Росія не зупиняє спроби захопити Україну, після обіцянок «захопимо Київ за 3 дні, а Україну за 2 тижні».

А за останніми оцінками від Київського міжнародного інституту соціології: 52% українців категорично ПРОТИ територіальних поступок, навіть якщо через це війна триватиме довше;

Джерело: https://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1534&page=1

А понад 70% українців довіряють Президенту України Володимиру Зеленському.

Джерело: https://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1531&page=1

Так ми бачимо тенденцію впливу українців на вибір власної влади. В часи Хмельниччини, Руїни та Української війни за незалежність саме вибір українського народу відігравав ключову роль. Якщо раніше все діяло за схемою «Споконвіку людина – раб держави, феодал», то в часи українського відродження українців рятувало саме фактор відсутності аполітичності. І з часами це лише наростало, і досягло піку в часи незалежної України. Фактично, саме відсутність аполітичності призвело до того що Україна збереглася Україною. Ми не стали Казахстаном чи Білорусю – де національність вимирає, а зустріти носія державної мови важче ніж стати втримати Верден від німців.

Литвиненко Артем

#Україна #ІсторіяУкраїни #Влада #Політика #Суспільство #Українці #КиївськаРусь #Віче #ГалицькоВолинськеКнязівство #ВКЛ #Гетьманщина #ЗапорізькаСіч #УНР #ОУН #УПА #ДругаСвітоваВійна #СРСР #Незалежність #РеволюціяГідності #Євромайдан #РосійськоУкраїнськаВійна #ДовіраДоВлади #ПолітичніПроцеси #Вибори #Повстання #Революції #НаціональнаІдентичність #Козацтво #Опір #Анексія #Окупація #Суверенітет #УСП #USP

Пов’язаний запис

Загальноукраїнські дослідження Технологічні дослідження

Використання штучного інтелекту населенням України

J Бер, 2026
Загальноукраїнські дослідження Суспільні дослідження Цікаво для нас

Як українська молодь долучається до громадського сектору та волонтерства?

J Бер, 2026
Depositphotos
Економічні дослідження Загальноукраїнські дослідження Суспільні дослідження

78% українців стали витрачати більше за останній рік – опитування

J Бер, 2026