fbpx

В ЄС наростає конфлікт між “старою” та “новою” Європою. І якщо раніше керівництво євроспільноти із потенційно новими лідерами поводилася як з дисидентами-одинаками, то зараз в Європі викристалізовується нове об’єднання, яке готове кинути виклик франко-німецькому гегемону. Багато чого в цих процесах залежить від результатів російсько-української війни. Фокус дослідив, як саме змінюється політична структура Європи.

Фатальні війни. Коли “світ уже не буде таким, як раніше”

Війни змінюють традиційні політичні, економічні, культурні, загалом усі встановлені конструкції. Так було завжди, відколи себе пам’ятає людство. Питання у локалізації та масштабуванні. Звичайно, війна між двома феодалами стосувалася лише ареалу їхнього існування. Проте цивілізаційні, тотальні війни можуть повністю змінити наявний стан речей, коли фраза “світ вже не буде такий, як раніше” позбавлена всякого пафосу та найточніше відображає реальність.

Так битва при Пуатьє, коли франки врятували Європу від арабського вторгнення у 732 році, поділила історію на “до” та “після”. Саме після цієї війни з’явилася Середньовічна Європа, яку ми знаємо — із замками, рицарями та феодами.

Останньою великою війною, яка вплинула на світовий уклад життя була Друга світова. Вона, поміж іншого, встановила порядок неприпустимості грубого насильства однієї держави проти іншої просто через те, що перша сильніша.

Звичайно, правила на те й існують, щоб з них були винятки, проте хоча б на території Європи на десятиліття був встановлений мир. Війни по світу тривали, проте вони переформатувалися у битви за політичний вплив, а не загарбання територій новими імперіями.

Парадокси Другої світової і трикутник Німеччина — Франція — Велика Британія

Власне у Європі після Другої світової війни не відбулося жодного такого випадку аж до 2014 року. Парадоксально, але саме РФ, яка так гордиться перемогою у Другій світовій війні, по суті нівелює основне її досягнення, принаймні на думку цивілізованого світу.

Парадоксом Другої світової війни стало те, що одним з головним її бенефіціарів виявилася… Німеччина. Річ у тому, що раціональними (меркантильними) причинами обох світових воєн було незадоволення Німеччини своїм становищем. За технологічно-інтелектуальним потенціалом вона була на одному рівні із тодішньою “майстернею світу” — Великобританією, проте саме політичні чинники не дозволяли його реалізувати. Німеччина банально спізнилася на колоніальний поділ світу.

Важливим результатом Другої світової війни стало домінування свободи, зокрема й економічної та “м’якої сили”, яка врешті й здолала комуністичний блок. В таких умовах, по суті вільної конкуренції спочатку ФРН, а потім об’єднана Німеччина змогла на повну реалізувати свій потенціал. Вона стала найбільшою економікою Європи та центром тяжіння континенту, який чи не вперше у своїй історії не був поділений на ворожі блоки.

Зі сходу Німеччина отримувала енергетику та дешеву робочу силу, а на захід та південь продавала свою продукцію, заробляючи на різниці. Так спрощено та схематично виглядає схема німецькоцентричної Європи кінця XX – початку XXI століть.

Подолавши столітні непорозуміння та об’єднавшись з Францією, німці змогли витіснити на задвірки Європи свого основного конкурента Велику Британію. Решта була задобрена фінансовими інструментами – кредитами, грантами, інфраструктурними проектами та іншими елементами м’якої сили. В умовах “кінця історії”, коли хоча б на Європейському континенті мав закріпитися світ без воєн та політичних потрясінь, де домінуючим фактором мала стати економіка, що базувалася на культурі благ та споживання, ніщо не могло загрожувати подальшому процвітанню та пануванню Берліно-Паризького тандему.

Зміни, які принесла в європейський розклад агресія РФ

Російсько-українська війна поклала край цілому ряду систем та моделей суспільного існування, які склалися в Європі за останні десятиліття:

  • Економічне зростання як єдиний показник розвитку держави чи наддержавних утворень. Розв’язана Росією війна чітко показала, що у XXI ст. безпекова складова залишається ключовою запорукою гармонійного життя людини та суспільства.
  • Транскордонна вільна торгівля та співробітництво. Найбільша війна в Європі за останні десятиліття продемонструвала, що економіка залишається вторинною після політики, адже надмірні економічні зв’язки з іноформатним політичним режимом можуть дорого коштувати у довгостроковій перспективі.

Таке формулювання питання ставить під загрозу взагалі саму ідею вільної та глобальної торгівлі у найближчому майбутньому, адже набагато надійніше торгувати із політично дружніми країнами, а це означає повернення регуляції та по факту становлення державного управління економікою, якщо не на оперативному, то на стратегічному рівні. Тепер більше ніхто не дозволяє купляти стратегічно важливі ресурси у недружньої країни через те, що так вигідніше бізнесу.

  • Всеосяжність “прогресивних” ідей неолібералізму та культурна експансія. По суті — просування м’якої сили франко-німецького світу. Причому воно має шанси застопоритися не за межами ЄС, а всередині об’єднання.

Історичний шанс для Польщі

Якщо раніше ключовими питаннями порядку денного ЄС було транс середземноморське та атлантичне співробітництво, за якого Східна Європа була схожа на скупчення бідних родичів на утриманні в останньому вагоні, то тепер ситуація розвернулася на всі 180 градусів. Тепер Польща з країни, схожої на ізгоя, що постійно випадала з європейської повістки, на яку навіть накладали санкції за неслухняність, перетворилася на ключовий хаб колообігу біженців та зброї навколо огорнутої вогнищем війни України.

У світоглядному плані Польща із маргінала перетворилася на пророка, голос якого не почули вчасно. Адже саме Варшава була одним з головних опонентів політики умиротворення агресора. Після виходу Великої Британії з ЄС – єдиною з великих економік, яка виступала проти співпраці з РФ.

Агресія РФ, яка спочатку проявилася в анексії Криму, а потім в окупації Донбасу, стала не просто тривожним дзвіночком, а справжнім набатом про те, що наявний суспільний лад під загрозою. Проте ні у Берліні, ані в Парижі його не почули. Врешті саме Париж та Берлін виростили монстра, який може покласти край їхньому домінуванню на Європейському континенті. І тепер східноєвропейські країни на увесь голос кричать, що їх не почули вчасно. Британське видання The Economist називає сучасний стан взаємин Польщі з Німеччиною найгіршим за сучасну історію.

“Довіра між нашими країнами на найнижчому рівні”, — зазначив в інтерв’ю виданню посол Німеччини в Польщі Арндт Фрайтаг фон Лорінгховен, який залишив свою посаду у червні. Тоді ж, як зазначає видання, президент Польщі Анджей Дуда, якого лідери Франції та Німеччини не взяли з собою до Києва на доленосну зустріч із Зеленським, прирівняв їхню “телефонну дипломатію” з Путіним зі спробою “замирити” Гітлера напередодні Другої світової війни.

Еойн Дреа — політичний аналітик, письменник і старший науковий співробітник Центру європейських досліджень імені Вільфріда Мартенса — вважає, що геополітичний промах Німеччини та Франції, які ігнорували загрозу збоку РФ, суттєво знизить в подальшому їхній авторитет, натомість це сприятиме піднесенню Польщі, яка є найбільшою економікою Східної Європи та шостою в ЄС.

“Оскільки війна посилила існуючу напруженість у відносинах з Брюсселем, Варшава поспішила використати своє лідерство, захищаючи Україну, щоб розширити дискусію про майбутній стратегічний напрямок ЄС. Бачення нинішнім польським урядом майбутнього ЄС — те, що польський прем’єр-міністр Матеуш Моравецький називає “об’єднанням сильних, рівних і вільних націй” — залишається прямим викликом баченню інтеграції Парижа, Берліна та Брюсселя”, — відзначає Еойн Дреа.

Зараз Польща має усі шанси стати лідером Нової Європи й можливо навіть посунути з трону Францію з Німеччиною. Особливо це стане реальним у випадку повноцінної перемоги України.

Хоча демарш Угорщини практично зруйнував як лобістське утворення Вишеградську четвірку (Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина), проте на її місці може утворитися набагато потужніший союз Міжмор’я. Від Швеції та Фінляндії до Болгарії із Великою Британією та Україною, які підтримуватимуть союз ззовні. Тут важливою є лояльність до Лондона скандинавських держав, а країни Балтії та західні слов’яни давно гуртувалися у спільному небажанні відновлення колоніального минулого.

Ханнес Нагель — керівник Центру кризових досліджень (Естонія), наголошує на тому, що ключовим принципом нового утворення має бути рівноправність усіх його членів інакше воно мало чим відрізнятиметься від того, що раніше країнам Східної Європи пропонувала РФ.

Лука Іван Джукіч — аспірант Школи слов’янських та східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона наголошує на тому, що у Варшаві це розуміють. Експерт нагадує, що ще у 50-х роках минулого століття в польській геополітичній стратегії виникла доктрина Ґедройця. Її суть полягала в тому, що Польща має прийняти свої кордони, визначені Другою світовою війною. Відмовитися від імперських зазіхань та встановити максимально дружні взаємини зі своїми східними сусідами. По суті — зробити те, чого не зробила РФ.

Звичайно, не все так гладко. Хоча явно проросійську (але все одно не виходячи за рамки) позицію займає лише Угорщина, суспільна думка в Румунії та Болгарії, м’яко кажучи, неоднозначна. Разом із Сербією, вони можуть сформувати потужну противагу Міжмор’ю. Битва за уми громадян цих країн ще попереду.

Водорозділ між “старою” та “новою” Європою: 6 принципових питань

Зрозуміло, що Париж та Берлін так просто не здадуться. В їх руках колосальний ресурс. Еойн Дреа вказує на велетенський економічний потенціал Німеччини та Франції. До цього слід додати фактичний контроль над Європейським центробанком, а разом з Італією — і над основними євроінституціями.

Південна Європа гарантує можливість доступу до Африки з її ресурсами (нафта, газ, інші корисні копалини), але й з проблемами теж (мігранти, контрабандисти, терористи). Є Латинська Америка з якою мають тісні контакти Іспанія, Португалія, Італія. Берлін та Париж працюють на цих напрямках.

Поки триває війна, владні європейські структури воліють заявляти про рекордно високий рівень консолідації. Проте вже зараз все гучнішими стають голоси експертів про те, що не все так однозначно у європейському домі. Попри згадуваний вже The Economist, про розбіжності у світобаченні (в основному це стосується поглядів щодо реакції на російське вторгнення в Україну) вже говорять німецькі провідні видання та американські експерти.

Так, оглядач Deutsche Welle Франк Гофман вважає, що постійні зволікання та гальмування поставок зброї в Україну збоку Німеччини посилюють падіння довіри до Берліна серед держав-членів ЄС у Східній Європі. А це вже посилює світоглядну прірву між ними та Берліном і врешті може спричинити руйнування діючої архітектури безпеки та остаточний розкол Європи, вважає Джуді Демпсі — головний редактор Strategic Europe та науковий співробітник Carnegie Europe. Адже для країн Східної Європи протистояння РФ — це питання життя і смерті, в той час як німецькі та французькі еліти намагаються будь що залишити шляхи до відновлення довоєнної співпраці з російським бізнесом.

Багато чого залежить від результатів війни. Проте утворення Міжмор’я аж надто вигідне англосаксам. А ці люди можуть вчиняти жорстко зі своїми норовливими партнерами. Це в Парижі засвоїли на прикладі AUKUS, коли США та Великобританія доволі жорстко посунули Францію у Тихоокеанському регіоні. Тоді Париж втратив контракт на виробництво підводних човнів обсягом у десятки мільярдів євро.

Діяльність поки неформального об’єднання вже простежується в таких напрямках:

  1. Глибина подальшої інтеграції ЄС.
  2. Ставлення до Китаю та Тайваню
  3. Визнання РФ державою-терористом та блокування шенгенських віз для росіян.
  4. Рівні підтримки України та санкції проти РФ
  5. Джерела закупівлі енергоносіїв
  6. Блокування транзиту до Калінінграда.

По усіх цих напрямках викристалізовується водорозділ між “старою” та “новою” Європою. І не лише у ставленні до РФ. По суті, практично усі ключові геополітичні моменти тепер потрібно буде узгоджувати зі Східною Європою. Зараз це стосується в основному війни, проте ситуація з тим же Тайванем показує, що з часом тематика таких питань буде розширюватися.

Звичайно, ще далеко нічого не визначено. Зараз і відбувається боротьба за те, яким буде світ після війни, й ставки максимально високі. В прямому сенсі — життя.

Але Європу чекає великий перерозподіл, і якою вона з нього, вийде вирішується саме зараз. Відсидітися осторонь тут не вийде. Державам, які ще не визначилися, рано чи пізно доведеться зробити свій вибір. І чим довше вони зволікатимуть, тим гірші місця посядуть у новому світопорядку.

#ЄВРОПА #РОСІЯ #НІМЕЧЧИНА #ФРАНЦІЯ #СХІДНАЄВРОПА #ПОЛЬЩА
#УГОРЩИНА #УКРАЇНА #ІСТОРІЯ #ЄС #ГЕОПОЛІТИКА #МІЖМОР’Я
#ЕКОНОМІКАПОЛЬЩІ #ВІЙНАВУКРАЇНІ

Джерело

COVID-19 Live