fbpx

Декілька років тому в розмові з одним французьким поліцейським щодо злочинів проти журналістів порушилася тема так званих фейкових журналістів. Французький поліцейський тоді дуже здивувався: “А навіщо комусь називатися журналістом, якщо він не журналіст?”  Бо, з погляду француза, посвідчення журналіста – це як посвідчення бухгалтера чи посвідчення оператора Нової пошти. Тобто так, посвідчує конкретний статус, конкретну професію, але навіщо таке посвідчення мати стороннім особам?

Однак в Україні існує цілий бізнес із торгівлі посвідченнями журналіста. Ось як зазначено на одному сайті (не даватимемо на нього посилання), чому саме ви маєте сплатити 2500 гривень за “корочку” (цитата наводиться мовою оригіналу, одразу попереджаємо – зазначений перелік відповідає чинному законодавству лише частково):

“Действующее законодательство Украины дает право журналистам:

📷 Открыто осуществлять аудио/видеозапись, используя любые виды техники, не запрещенные действующим законодательством. 

📂 На свободный доступ к статистическим данным, архивам, библиотечным и музейным фондам, ограничение этого доступа может быть обусловлено только спецификой ценностей и особыми условиями их сохранности, которые определяются действующим законодательством Украины.

🌪 По предъявлению редакционного удостоверения находиться в районе стихийного бедствия, катастроф, в местах аварий, массовых беспорядков, на митингах и демонстрациях, на территориях, где объявлено чрезвычайное положение.

🏦 Посещать государственные органы, органы местного самоуправления, а также предприятия, учреждения, организации и быть принятым их должностными лицами.

🕍 Посещать бесплатно большинство выставок, музеев, презентаций.

☑️ Журналисты в Украине относятся к одной из категорий граждан, кому дано право на оформление разрешения на травматическое opужиe.

👨‍✈️ Препятствование законной деятельности журналиста приравнивается к преступлению против сотрудника правоохранительных органов и влечет за собой уголовную ответственность, предусмотренную ст. 171, 345-1, 347-1 и 349-1 Уголовного кодекса Украины”.

Тож проблема так званих фейкових журналістів дійсно існує – коли особа, яка не веде журналістської діяльності, тобто не здійснює збирання, оброблення і поширення інформації в інтересах аудиторії на невизначене коло осіб, тим не менш має посвідчення журналіста і намагається використати цей статус не для інформаційної діяльності, а заради інших інтересів. 

Одним з таких інтересів є отримання дозволу на травматичну зброю, або, якщо називати це правильно, на “пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії”. Журналісти є однією з категорій громадян, які мають право на отримання таких пристроїв. Щоправда, таке право журналістів утаємничено: його зазначено в наказі Міністерства внутрішніх справ України від 13 червня 2000 року N 379 дск (для службового користування). Незважаючи на те що термін “дск” є прямим порушенням законів України “Про інформацію”, “Про доступ до публічної інформації” і його використання має призводити до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, текст цього наказу на сайті Верховної Ради відсутній

13 липня 2020 року ІМІ розіслав до обласних управлінь Національної поліції запит про доступ до публічної інформації з питанням: скільки дозволів на травмати було видано власне журналістам? Ми отримали лише одну відповідь, яка містила точну цифру: від Нацполіції Миколаївської області, яка повідомила ІМІ, що на обліку в неї перебуває 277 власників спецпристроїв, які є журналістами. А далі таке враження, що хтось десь “схаменувся”, – і понад 20 обласних управлінь надіслали у відповідь на запит ІМІ абсолютно однакові листи, які слово в слово продублювали “відповідь”, що вони не зобов’язані знати про це. Насправді зобов’язані, адже саме Національна поліція є розпорядником такої публічної інформації – бо саме вона видає дозволи і веде облік таких пристроїв. ІМІ планує оскаржувати порушення Закону України “Про доступ до публічної інформації” з боку працівників поліції, які неправомірно не надали передбаченої законом відповіді, яка підозріло і неймовірно “збіглася” в більш ніж 20 регіонах. 

Утім, для з’ясування інформації, яку ми хотіли отримати, приховування цих даних Нацполіцією не є перешкодою. 

ІМІ веде Барометр свободи слова – моніторинг, у якому фіксуються випадки порушень прав журналістів, зокрема випадки фізичної агресії проти журналістів, перешкоджання їхній діяльності тощо. Наприклад, за перше півріччя 2020 року було зафіксовано 112 випадків порушення прав журналістів. За останні сім чи навіть більше років ми не зафіксували жодного випадку, коли б журналіст використав для захисту своєї професійної діяльності травматичну зброю. Ба більше, жоден з журналістів, які стали жертвами, не мав із собою травматичної зброї або дозволу на травматичну зброю. Водночас у 2018 році повідомлялося, що в Херсонській області 223 особи отримали дозволи за посвідченнями журналіста. Причому, за твердженням Сергія Нікітенка, керівника інформаційно-аналітичного сайту “Мост” і представника ІМІ в Херсонській області, у цьому переліку прізвищ реальних журналістів було не більш ніж два-три. 

Ми можемо лише припускати, чому саме Національна поліція приховує від громадськості кількість травматичної зброї, яку було видано громадянам за журналістськими посвідченнями. Спадає на думку, що приховувати ці дані можливо, тільки якщо йдеться про якісь корупційні взаємовідносини, чи, може, це своєрідне тіньове забезпечення “журналістів у спортивних костюмах”, яких ми не раз уже спостерігали перед місцевими виборами. Але в будь-якому разі розкриття такої інформації під час співставлення з реальною кількістю людей, що працюють журналістами в певному регіоні, напевно, дійсно може комусь “нашкодити”. 

Фейкові журналісти руйнують професію журналіста і вбивають довіру та повагу до його діяльності. Їхня кількість мала б зменшуватись. Але допоки існуватимуть таємні накази МВС, за якими в журналістів будуть преференції, геть не пов’язані з їхньою професійною діяльністю, як-от дозволи на травматичну зброю; поки працівники поліції намагатимуться приховати дані про кількість таких дозволів – будь-які спроби запровадження прескарти, єдиного зразка посвідчення журналіста та будь-яких інших способів боротьби за чистоту професії будуть марними. Бо “потрібні люди” отримуватимуть і “єдині прескарти”, і “посвідчення встановленого зразка” тощо. 

 

Джерело

COVID-19 Live