96,6% медиків визнають психолога рівноправним членом команди; при цьому кожен третій лікар жодного разу не звертався до нього за консультацією. Процес інтеграції клінічних психологів до закладів охорони здоров’я України носить живий, але нерівномірний характер: професійне середовище демонструє безпрецедентний рівень прийняття нової ролі, який поки що випереджає розвиток формальних управлінських механізмів. Такими є результати системного соціологічного дослідження, проведеного в рамках проєкту «Психолог. Лікар. Пацієнт» міжнародною неурядовою гуманітарною організацією IsraAID у партнерстві з дослідницькою компанією «Маркетинг Консалтинг Груп» (MCG) наприкінці 2025 – на початку 2026 року (керівник проєкту – О. Венгер, старший аналітик – д.с.н. О. Голіков, аналітик – к.с.н. Р. Борисов).
Ціннісний консенсус та «декларативний прорив». Дослідження зафіксувало надзвичайно високий рівень нормативного визнання важливості ментального здоров’я: за 10-бальною шкалою медики оцінюють його значущість для суспільства в середньому на 9,5 балів, а для пацієнтів — 9,3 балів. Такі оцінки забезпечують психологам міцний статус на рівні ЗОЗ: 95,5% медичних працівників сприймають психологів як повноцінних співробітників установи нарівні з лікарями, а 92,9% персоналу довіряють якості освіти психологів, вважаючи його відповідним професійним вимогам.
Розрив між готовністю та практикою. Незважаючи на те, що 81,9% медиків заявляють про повну готовність залучати психолога до роботи зі своїми пацієнтами, реальна практика поведінки суттєво відстає від цих декларацій. За даними опитування, 33,4% медичних працівників ніколи не зверталися до психолога щодо своїх пацієнтів. Цей розрив свідчить не про відкритий опір, а про відсутність відпрацьованих алгоритмів взаємодії: система ще не повною мірою виробила автоматичних інституційних «маршрутів» для спільного ведення клінічних кейсів.
Вплив війни та динаміка попиту. Контекст бойових дій став потужним каталізатором інтеграції: медики безпосередньо пов’язують актуальність клінічної психології з близькістю фронту, стресом населення та травмами дітей. Клінічні психологи активно включаються в роботу з військовими та їхніми сім’ями, допомагаючи справлятися з ПТСР та адаптуватися до мирного життя. Як наслідок, попит на такі послуги стрімко зростає: 92,7% психологів та 87,9% лікарів підтверджують збільшення кількості звернень за останній рік. Майже половина психологів (49,4%) характеризує це зростання як «суттєве».
Бар’єри «невидимості» та ресурсного доступу. Однією з ключових проблем залишається різне сприйняття робочого процесу. Якщо психологи бачать свою роль широко (консультації сімей, підтримка персоналу, участь у консиліумах), то для багатьох лікарів їхня діяльність обмежується лише «розмовами з пацієнтом». Наприклад, допомогу сім’ям пацієнтів зауважують 83,3% психологів, але лише 67,4% медиків. Гострим залишається питання інформаційної інтеграції: 14% психологів повністю позбавлені доступу до внутрішніх медичних документів та баз даних, а ще 21,2% мають лише ситуативний доступ. Це певною мірою виключає клінічних психологів із процесу прийняття клінічних рішень, ризикуючи звести їхню роль до відокремленої функції, а не частини мультидисциплінарної команди ЗОЗ.
Індексний аналіз: сильні та слабкі сторони. Інтегральний індекс інтеграції за шкалою від 1 до 5 становив 3,98 бала (74,5%), що відповідає стабільному переходу до нової моделі.
- «Найсильніший» рівень – командний (4,20): психологи найбільш успішно вбудовані у повсякденну комунікацію «на місцях».
- «Найслабший» рівень – інституційно-нормативний (3,64): формальні правила, протоколи та регламенти взаємодії суттєво «відстають» від реальної практики. Цікаво, що у первинному зв’язку (амбулаторії) розуміння ролі психолога вище, ніж у великих клініках третинного рівня, де масштаб установи ускладнює міждисциплінарний контакт.
Когнітивні пастки та ризики. Дослідження виявило стійкість певних професійних ілюзій щодо меж компетенцій: понад 17% медиків помилково вважають, що психологи мають право ставити психіатричні діагнози, 11,6% – що призначати лікування у стаціонарі, а майже 8% – що виписувати психотропні препарати. Така плутанина ролей створює ризики завищених очікувань та юридичної невизначеності.
Методологія. Дослідження проводилося у листопаді 2025 – січні 2026 року та охопило п’ять макрорегіонів України. Використано метод кількісного опитування чотирьох професійних груп в процедурі інтерв’ю face-to-face: лікарі (741), допоміжний медичний персонал (746), психологи (264) та адміністрація (83). Вибірка (1834 респонденти) є репрезентативною за регіонами та рівнями надання допомоги (первинний, вторинний, третинний).
Резюме. Система охорони здоров’я України вже «навчилася» працювати з клінічним психологом як із практиком, але ще не «навчилася» до кінця організовувати цю роль як стійкий елемент структури. Подальший розвиток вимагає переходу від особистих ініціатив до системного управління, зокрема стандартизації доступу до інформації та чіткої формалізації функцій клінічного психолога у клінічних протоколах.
#психологія #охорона здоров’я #Україна #IsraAID #МДК #клінічнийПсихолог #медицина #дослідження #інтеграція #ментальнеЗдоров’я #статистика #лікарі #реформа #соціологія #MCG #Marketing Consulting Group
