fbpx

Своїм танками Росія «погнала» українців до НАТО

Пересічні українці вже вісім років живуть в атмосфері зведень з фронту і, треба визнати, дещо з ними звиклися. Проте останні місяці стали дуже напруженими. На інформаційний галас у західних ЗМІ щодо можливого наступу Росії додалися гучні ультиматуми, які висувають один одному Росія та США, та не завжди підтверджені новини про евакуацію працівників деяких посольств. Президент Володимир Зеленський навіть змушений звертатися до нації зі зверненням «не панікувати».

Для соціологів у міжвиборчий період нинішня напружена ситуація – окрема тема для так званих «лайфових» опитувань. Вони з’ясовують: скільки українців вірять у війну з Росією, яка кількість з них готова брати до рук зброю, куди будуть евакуюватися в разі агресії. Журналісти поспілкувалися з представниками провідних соціологічних центрів, аби дізнатися, що саме змінилося в настроях громадян на тлі нинішньої поки що лише інформаційної атаки.

«Зараз ми вийшли на історичний максимум – 53% за приєднання до НАТО»

Петро Бурковський
аналітик фонду «Демократичні ініціативи»

У серпні минулого року ми проводили опитування: цікавилися, наскільки серйозною респонденти вважають загрозу нової повномасштабної війни з боку Росії. У квітні російські війська активізувалися і це почало розкручуватись в медіа.

4% вважали, що війна неминуча, а 27% сказали, що загроза є великою. 11% заявили, що загрози взагалі не існує, що загроза є малою – 16%, і 16% заявили, що їм важко відповісти (я тлумачу це так: скоріше ні, ніж так). І це в серпні минулого року.

Зараз, думаю, цифри інші, і більшість вважає загрозу великою, але третина і раніше вважала, що Україна знаходиться в стані війни. Це не якісь істерики, а реалісти, які здатні адекватно оцінювати реальність. А всім іншим, хто зараз пристав на цю ж думку, довелося послухати все декілька разів, аби прийняти те, що відбувається.

Коли ми спілкувалися у серпні з ветеранами на Донбасі, то вони прямо казали: «Мы тут в меньшинстве, вокруг все считают, что было бы хорошо, если б Россия пришла. А остальным все равно, какая власть будет». Але навіть в тих областях (на неокупованій території) є третина людей з активною позицією, які вважають Росію загрозою. І чим більше Росія буде погрожувати та нагнітати, тим менше буде людей, що на неї орієнтуються.

Ми з 2000-х років ставимо в своїх дослідженнях питання: який варіант гарантування національної безпеки є найкращим? НАТО, позаблоковий статус, військовий союз з Росією, країнами СНД…

В 2012 році взагалі лише 13% казали, що Україні треба вступати до НАТО, 42% казали про нейтральний статус, а 26% виступали за проросійський вектор. Коли Росія напала, то в травні 2014-го стало 34% за НАТО, а вже в вересні того ж року – 44%. І цей рівень тримався десь до кінця 2018 року, а потім зріс аж до 49%, коли відбулося захоплення росіянами українських кораблів в Керченській протоці та оголошення воєнного стану.

Коли до влади прийшов Зеленський і почав розмови про можливі домовленості з росіянами, у грудні 2019–липні 2020 підтримка НАТО впала до 42%. Навіть трохи менше, ніж у вересні 2014-го. Домовленості в Нормандії, перемир’я, це все призвело до більшої підтримки нейтрального статусу. Людська природа ж неагресивна, попри те, що ми боремося з Росією.

А зараз ми вийшли на історичний максимум: 53% за приєднання до НАТО, а за союз з Росією лишається 8%. Такого ніколи не було.

Коли в суспільстві зростає паніка, то воно зазвичай каже, що не знає, за які варіанти хапатися. А тут навпаки – кількість людей, які не визначилися з відповіддю, є історично низькою. Тобто це позиція активного захисту. Росіяни не паніки отримують, а скоріше ненависті серед українців, тому нам не можна зараз допускати жодних політичних конфліктів та внутрішніх чвар. Ця ненависть може штовхати на непродумані радикальні кроки.

«20% декларують намір чинити опір агресору, ще 23% готові допомагати країні боротися»

Олексій Розумний
провідний експерт політико-правових програм Центру Разумкова

В грудні ми робили опитування, де ставили багато питань, зокрема, щодо накопичування Росією військ на кордоні з Україною. Ці дані ми, до речі, ніде не оприлюднювали. Ми цікавилися у респондентів про їхню поведінку у випадку вторгнення. 10,5% обрали варіант, що вони приєднаються до Збройних сил для відсічі агресії на фронті, 9,5% сказали, що приєднаються до добровольчих сил для боротьби з агресором в тилу, 23% пообіцяли надавати посильну невійськову допомогу, а решта або нічого не робитиме чи спробує виїхати з країни, а понад 20% взагалі не вірять в такий розвиток подій.

Тобто 20% декларують намір чинити опір агресору і ще 23% готові допомагати країні боротися. За віковою ознакою готові приєднатися до збройних сил, в основному, люди до 50 років. Якщо брати гендерну структуру, то 4% жінок заявили, що готові приєднатися до ЗСУ.

Коли у українців конкретно питають про найголовніші питання для них особисто і для країни, проблема бойових дій на Донбасі завжди входить до трійки-четвірки ключових. Якось деталізувати зміну ставлення громадян до цього напруження, мабуть, вдасться вже під час наступних досліджень.

«Кожна фраза «не купуйте гречку» від влади має протилежний ефект»

Олексій Антипович
керівник соціологічної групи «Рейтинг»

Народ точно наляканий, інша справа, що ніхто не хоче вірити в гірше. Хтось приймає рішення панікувати, хтось – не звертати на це уваги. Багато є підходів, і всі вони мають право на існування. Тому тут йдеться на так про паніку, як про страхи, які мають своє відображення в настроях та поведінці людей. Але засуджувати когось за реакцію на інформацію про можливе військове вторгнення, мабуть, не варто. Хтось розуміє, що війна йде восьмий рік, хтось від неї абстрагувався та жив окремо. Але страх за власне життя завжди присутній. Я сам кілька разів впадав у панічні настрої.

Якусь мініаналогію можна проводити з початком «ковіду» – українці були дуже налякані, панікували і сиділи по домівках, боялися чогось невідомого. Зрозуміло, що і зараз хтось шукає захисту в психологічній площині, хтось – у фізичній, скуповуючи продукти.

Якщо новини демонструють, що Росія готова нападати, то українці на це реагують. А кожна фраза «не купуйте гречку» від влади діє в протилежному напрямку – такий вже досвід в українців та й не тільки в них. Згуртуватися навколо влади, мабуть, громадяни можуть, коли вже відбудеться вторгнення. Українці рідко об’єднуються, але «перед розстрілом» можуть.

«Позитивно ставляться до Росії у нас біля 40%»

Володимир Паніотто
директор Київського міжнародного інституту соціології (КМІС)

Результати нашого опитування з приводу того, чи варто сприймати накопичення російських військ як реальну загрозу, трохи здивували. З грудня ці показники майже не змінилися, хоча інформації ставало все більше і більше – про евакуації деяких посольств, завезення військової поліції на кордон і так далі.

Одна з головних причин такої реакції українців, на мій погляд, полягає в тому, що про ці загрози мова йде постійно. Не менш загрозлива, а то й більше, ситуація була навесні, але нічого не сталося. Крім того, є стабільний відсоток людей, які позитивно ставляться до Росії – біля 40%, особливо ті, у кого є родичі та знайомі там. Вони, в принципі, не хочуть вірити, що Росія може напасти на Україну.

Ми не розповсюджували цю інформацію, але якщо дивитися на регіональну диференціацію, то на Заході вважають загрозу реальною 56%, в Центрі – 53%, на Півдні – 38% і на Сході – 42%. Якщо ж окремо виділяти неокупований Донбас, то тільки 30%.

Але це позитивне відношення стосується, в основному, населення Росії – там навіть до 70% доходять показники. Це є дещо парадоксальним. У населення бувають дуже амбівалентні погляди, які прослідковуються з початку 90-х. Наприклад, люди можуть виступати за ринкову економіку і одночасно очікувати більшої допомоги держави. Тобто у нас громадська думка багато в чому ірраціональна.

Протестувати та чинити опір у разі зовнішнього нападу готові загалом десь 50%, з яких третина готова брати в руки зброю, а 22% висловлюють готовність протестувати. З цих готових чинити опір – 60% на Заході та 37% на Сході. Але ніхто не знає, якою буде реальна ситуація. Були класичні експерименти Лапьєра в 30-х роках в США, які стали шоком для соціологів: те, що люди висловлюють, дуже відрізняється від їхньої реальної поведінки.

Мені здається, що ситуація у нас погіршується в тому плані, що люди все менше припиняють брати до уваги факти, аби змінювати свою думку. Те, що людям не подобається, вони просто не хочуть сприймати та перемикають телеканал.

Після історії з «ковідом», за нашим опитуванням, Інтернетом стало користуватися 85% громадян, хоча раніше було до 70%. І все більше людей проводять час в соцмережах і групах, де збираються ті ж антивакцинатори, на яких не впливають жодні факти. Така думка швидко «цементується», а алгоритми соцмереж побудовані таким чином, що ти потрапляєш у бульбашку своїх однодумців.

У нас люди вже стали до політичного компромату практично нечутливими – історія зі справою Порошенка тільки підвищила його рейтинги, а не навпаки. Бо люди вже сформулювали свою точку зору і її практично ніщо не може змінити. Але у того ж Зеленського – унікальна ситуація. Таке падіння рейтингу, як у нього, як правило, відбувалося у попередніх президентів протягом вже першого року правління, а не після. А в нього наразі непогана ситуація.

«Рівень стресу нашого суспільства – не менше 76%»

Євгенія Близнюк
директорка дослідницької компанії Gradus Research

Оцінка вирогідності повномасштабного вторгнення російських військ за місяць відчутно зросла. У січні 44% українців 18–60 років, які проживають у містах, відповіли, що загроза вторгнення є реальною. У грудні минулого року цей показник складав лише 26%. Майже кожен третій респондент (28%) назвав концентрацію російських військ на кордоні найважливішою національною подією минулого року, і для стількох же (30%) – це і головна міжнародна подія.

При цьому більше половини опитаних (53%) вважає, що влада докладає недостатньо зусиль для того, щоб на політичному та оборонному рівнях запобігти цьому наступу. Чинники, що сприяють цим настроям – це, перш за все, та увага, яку ЗМІ приділяють темі можливого розширення агресії. Медіа розповідали про можливе вторгнення РФ у грудні дуже багато (169 млн медійних контактів на телебаченні та в інтернеті), більше – тільки про новий штам «Омікрон».

Рівень стресу нашого суспільства і так стабільно високий — за останні півтора року не менше 76% наших респондентів оцінювали себе, як таких, що знаходяться у стані стресу і нервування з різних причин. Проте, основною причиною ще на початку січня респонденти називали не повномасштабну агресію, а погіршення власного фінансового становища. І цей страх точно може позначитися на споживчих настроях.

Наприкінці 2021 року ми спостерігали підвищення купівельної активності. Люди звикли до «ковід»-реальності та інших негараздів і потроху почали повертатися до звичних алгоритмів закупівель та споживання. Проте станом на зараз низький рівень впевненості в майбутньому призводить до повернення в режим жорсткої економії сімейного та особистого бюджетів і так званого раціонального споживання.

Наскільки довгим буде цей тренд – напряму залежить від того, наскільки знервованими чи спокійними будуть себе почувати люди. Переживши таку кількість криз від початку 90-х, українці є надзвичайно адаптивними. Кожну кризу вони зустрічають чітким розумінням необхідних дій: «гроші в готівку, бажано в валюту, зайвого не купувати».

Джерело

COVID-19 Live