Сьогодні 24 серпня – День незалежності України.
В цей день прийнято бажати багато хороших і правильних речей для нашої держави і нашого народу. Та я, додатково, хотів би згадати в цей день про тих, хто рухає нашу країну в той чи інший бік, по суті – визначаючи її майбутнє.
І саме так, мова йде про наших політиків. А ще вірніше – про політичні партії.
Є у наших політичних партій одна добра й стабільна тенденція: будувати себе на абстрактних політичних гаслах та агресивному піарі.
Ці два кити пронизують наші політичні псевдоструктури наскрізь. Модель зазвичай така. В центрі – харизматичний і добре впізнаваний лідер, на якому й стоїть вся партія. Прикладів безліч: Порошенко, Зеленський, Тимошенко, Вакарчук, Ляшко, Садовий, Тягнибок, Шарій, Смешко та інші.
Лідер партії формує набір гасел, що систематизуються в умовній партійній програмі на зразок: з нашим приходом до влади все стане добре, бо ми за все хороше та проти всього поганого.
На додаток до цього той же лідер задає порядок денний піару, який зазвичай є чорним, а простіше кажучи, зводиться до детального та змістовного пояснення потенційним виборцям та симпатикам, хто саме винен в тому, що ми всі так погано живемо?
В подальшому, ідейна платформа класичної партії зводиться до системного «мочилова» обраних противників та просування пакетів обіцянок і гасел навести порядок та зробити так, щоб все було добре. Слід зазначити, що політичні монстри українського політикуму мають схильність швиденько помирати одразу, як з тих чи інших причин відходить у небуття їх лідер. Така недовговічність та прогнозований фінал робить топ-партії вельми неперебірливими як у методах інформаційної боротьби з опонентами, так і в питаннях роздачі обіцянок та їх подальшої нереалізації.
За великим рахунком, важко сказати, чи взагалі доречно називати «політичні партії» України саме політичними партіями. Скоріш, це певні моноблоки, згуртовані навколо однієї конкретної особистості, що об’єдналися з метою отримання та подальшої експлуатації і втримання влади.
Цікаво, що в розвинених країнах світу політичні партії – це насамперед потужні центри генерації, пропагування та реалізації певного вектору розвитку держави і суспільства.
Зазвичай, виборчі програми політичних партій в таких країнах є чіткими програмами економічного розвитку держави з орієнтиром або на екологію та соціальний захист населення, або на розвиток економіки, армії та стратегічних напрямків.
Фактично, в розвинених країнах боротьба політичних партій – це боротьба відповідних програм економічного та соціального розвитку держави в одному з ключових напрямків.
За таких умов, ключові гравці на політичній арені залишаються десятиліттями без прив’язки до особи того чи іншого лідера (очільника) партії. А програми соціально-орієнтованого типу органічно замінюються програмами з ухилом на розвиток економіки, створюючи соціально-економічний баланс розвитку держави.
Підсумовуючи сказане, хочеться в День незалежності нашої держави побажати ключовим політичним гравцям відійти від популізму, голосних і красивих, але абстрактних обіцянок щастя тут і зараз, агресивного й неетичного інформаційного штурму опонентів.
Натомість, згадати й зрозуміло викласти в своїх політичних програмах такі «прості» питання як: вдосконалення/зміни/реформування податкового і митного законодавства, експортно-імпортної політики, соціальних гарантій та стратегічних напрямків розвитку економіки і багатьох інших дійсно важливих речей, про які, на жаль, вони забувають розповісти нам чіткою та зрозумілою мовою.
Зі святом всіх нас!
Автор: Горбенко А.С.
