Ці дані Інституту масової інформації є ексклюзивним свідченням трансформації медіасфери. Ми можемо простежити шлях професії від моменту першого шоку та тотальної мобілізації до фази глибокого виснаження й вимушеної адаптації. Розуміння цих процесів необхідне не лише для фіксації історії, а й для розробки стратегій виживання галузі. Без усвідомлення того, як змінюється психоемоційний стан журналістів, їхня фінансова спроможність та сприйняття свободи слова, неможливо забезпечити стійкість демократичного інформаційного простору. Наше дослідження – це голос українських журналістів, які продовжують працювати в режимі надзусиль, попри всі виклики.
Свобода слова. Від шоку до зрілої роботи в умовах війни
Результати опитувань журналістів ІМІ за 2022–2025 роки свідчать про складну і хвилеподібну адаптацію медійників до роботи в умовах війни.
У 2022 році оцінки медійників були сформовані шоком повномасштабного вторгнення. Тоді ІМІ фіксував високу частку відповідей про те, що стан свободи слова “погіршився” (43,4%). Це поєднувалось з дуже великою часткою невизначеності (“не можу відповісти” — 30,2% респондентів). Журналісти одночасно бачили різке зростання ризиків, але ще не мали стабільної рамки, розуміння як працювати в таких умовах, де закінчуються виправдані воєнні обмеження, а де починається вже звуження свободи слова. Так само тоді ми, як медійна спільнота шукали, точки взаємодії з державними органами, особливо з військовими. А військові зі свого боку будували своє розуміння що таке журналістика. Тоді ж було підписано перший Меморандум між медіаспільнотою і держорганами, і він заклав основну рамку взаємодії в умовах війни. 2022-й рік був роком шоку, турбулентності, але і перших чітких рішень, які дозволили зберегти свободу слова навіть в умовах війни.
У 2023 році ми бачимо важливу зміну. Частка “стан свободи слова погіршився” трохи знизилась (41,1%), натомість різко зросла частка “не змінився” (36,6%). Частка тих хто не міг дати оцінку впала до 21,2%. Саме тоді в нас почалася професійна нормалізація в умовах війни. І журналісти, і військові, і органи влади вже краще розрізняли безпекові обмеження, воєнну цензуру від політичної чи редакційної самоцензури, чи тиску на місцях. Ми почали системну роботу над змінами до 73го Наказу Головнокомандуючого, які були прийняти на початку 2024го року. По суті це вже був рік переходу від шоку до структурованої оцінки реальності.
На 2024 рік припав пік медійного песимізму. Оцінка “стан свободи слова погіршився” зросла до 51%, а оцінка “не змінився” впала до 28%. При цьому частка тих хто бачив покращення упала до 3%. З одного боку, рік був затьмарений скандалами з цензурою, тиском на розслідувачів, пертурбаціями з телемарафоном, були заяви Медаруху стосовно надмірних обмежень з боку окремих представників військового командування.. З іншого, почала накопичуватись втома і травма від війни, нікуди не поділись безпекові ризики, конфлікти в регіонах навколо правил роботи медіа під час війни. Тобто 2024-й почав показувати отой накопичений ефект від виснаження, і це все наклалось на загальну нестабільність медійного середовища.
Натомість 2025 рік дав дуже сильний злам картини. 44% опитаних ІМІ журналістів сказали що стан свободи слова “не змінився”, 37% вказали що “погіршився”, і аж 17% – “покращився”. Лише 2% вказали, що не можуть відповісти. Найважливіше тут навіть не зростання позитивної оцінки саме по собі, а майже повне зникнення невизначеності. Це означає, що професійна спільнота значно краще кристалізувала свою позицію, і почала вже оцінювати ситуацію не через шок, а через досвід і порівняння з попередніми роками. Зростання категорії “покращився” до 17% свідчить про адаптацію як редакційних процесів до війни, так і адаптацію органів влади до взаємодії з журналістами. Втім, 37% медійників відповіли що стан свободи слова погіршився – це все ще дуже багато.
Дані ІМІ свідчать, що з 2022 по 2026-й рік журналістська спільнота пройшла шлях від шоку – до адаптації – і до більш зрілої роботи в умовах війни. Зараз українські медіа працюють, балансуючи між дуже складними одночасними викликами – безпековими, економічними, психологічними, інституційними, кадровими. При цьому, нікуди не ділись глобальні виклики, пов’язані з розвитком ШІ, дипфейків і соцмереж.
Ознакою професії стала стійкість і здатність працювати в умовах будь-яких викликів.
У підсумку, в українських умовах йдеться про адаптовану свободу слова, де простір для вільної роботи медіа все ж збережений, але він залишається нерівномірним. Особливо якщо порівнювати між собою різні регіони, фронт і тил, незалежні медіа і марафони, ресурси що виживають – і тих хто почуває себе більш впевнено.
Головні виклики: економіка, війна та кадрова криза
Щорічні опитування ІМІ показують зміну викликів, з якими стикаються українські медіа. Акценти поступово змістились від гострої безпекової кризи до затяжної фінансової та кадрової депресії, і все це на фоні психологічного виснаження медійників.
- Фінансова нестабільність. Економічний тиск залишався найбільш системною проблемою протягом усіх років великої війни. Після пікового 2022 року (75%) та відносної стабілізації у 2024-му (68%), у 2025 році фінансове питання знову очолило перелік загроз, ставши критичним для більшості редакцій (74%).
- Військова агресія РФ. Прямий вплив війни всі роки з початку вторгнення був дуже високим. Оцінки медійників могли коливатись (з 73% у 2023-му до 63% у 2025-му). Але це не свідчить про зменшення реальної загрози, а про нормалізацію війни як невід’ємної частини життя та роботи медійників.
- Психологічне виснаження. Входить до трійки основних викликів для медіаспільноти протягом останніх трьох років та перетворилось вже на фоновий стан професії. Попри незначне зниження цього показника з пікових 82% у 2023 році до 76% у 2025-му, ситуація залишається критичною, оскільки втома накопичується, а ресурси для відновлення вичерпуються. Фактично українські журналісти під час війни працюють у режимі надзусиль, де виснаження вже сприймається не як виклик.
- Кадрова криза. Показники стабільно зростають з кожним роком війни. У 2025-му році, 49% опитаних медійників згадали про цей виклик, тоді як у 2024 році становив 43%. Це зумовлено як мобілізацією медійників, перехід в інші сфери, виїзд закордон, так і неможливістю редакцій конкурувати за кадри через обмежений бюджет.
- Адаптація редакцій до буденності війни. Якщо у 2022 році на побутові труднощі та складні умови роботи скаржилися 67% опитаних, то до 2025-го цей показник впав майже вдвічі до 37%. Медіа та журналісти пристосувалися до роботи в умовах блекаутів та відсутності стаціонарних офісів.
Фінансовий стан журналістів. Пастка стагнації та приховане збіднішання
Економічне становище українських медійників за роки повномасштабної війни показує перехід від гострої фази втрат до хронічного збіднішання. Опитування свідчать, що навіть за формальної стабільності цифр у гривні, купівельна спроможність журналістів невпинно падає.
Частка тих, хто заявляє про погіршення особистого фінансового стану, стабілізувалася на рівні 42,5% у 2025 та 2024 роках (2023 – 48,6%, 2022 – 61,3%). Це означає, що майже кожен другий журналіст продовжує втрачати в доходах або нести все більші витрати, пов’язані з війною.
У 2025 році найбільша група респондентів (43%) зазначає, що їх фінансовий стан незмінний, це найвищий показник за роки повномаштабки (2024 – 42,5%, 2023 – 30,8%, 2022 – 27,3%). Однак в умовах української економіки 2025 року це тривожний маркер. Враховуючи постійне зростання курсу євро та долара, стабільна гривнева зарплата де-факто означає суттєве скорочення реальних доходів. Журналісти змушені адаптуватися до нижчого рівня життя, що призводить до накопичення фінансового стресу.
Динаміка тих, хто відзначає покращення свого фінансового стану вказує на поступове згасання економічного оптимізму. Після короткочасного сплеску у 2023 році, коли про зростання доходів звітували 20,5% респондентів (імовірно, на тлі масового розгортання донорських програм), у 2025 році цей показник знизився до 14,5%, фактично наближаючись до критичного рівня початку повномасштабного вторгнення (11,4% у 2022-му). Це означає вичерпання ресурсів для фінансового зростання всередині професії та підтверджує, що стабільне покращення залишається винятком для вузької групи фахівців, тоді як для решти ринку ситуація застигла у фазі стагнації.
Від гострого стресу до хронічного виснаження
На четвертий рік повномасштабної війни Росії проти України у психоемоційному стані українських журналістів ми спостерігаємо перехід від гострих стресових реакцій до фази глибокого хронічного виснаження. Хоча деякі показники кількісно знижуються, аналіз динаміки свідчить не про одужання, а про небезпечну нормалізацію втоми та адаптацію психіки до постійного над навантаження.
Після пікових значень 2023–2024 років (59% та 58% відповідно) рівень відчуття постійної втоми у 2025-му дещо знизився до 50%, а проблеми зі сном задекларували 36% опитаних (проти 51% у 2024-му). Проте ці показники все ще перевищують рівень початку повномасштабного вторгнення (відчуття постійної втоми – 42%, проблеми зі сном – 32%), що підтверджує накопичувальний ефект втоми, яка стала невід’ємним фоном життя.
Показник проблем із концентрацією на четвертий рік війни залишається стабільно високим – 38% (2024 – 43%, 2023 – 38%, 2022 – 32%), що безпосередньо впливає на якість роботи та професійну впевненість. Водночас спостерігається тривожний ріст відчуття тривожності та безнадії до 34% (2025) проти 22% торік (2023 – 30%, 2022 – 36%), що вказує на вичерпання внутрішніх ресурсів оптимізму.
Найбільш критичним маркером є те, що 61% журналістів у 2025 році не будують жодних планів на майбутнє. Цей показник залишається майже незмінним упродовж двох останніх років (62% у 20224му), що свідчить про стан замороженого життя через довготривалу невизначеність.
Частка респондентів, які відчували надію та віру в перемогу, стрімко впала з 72% у 2022 році до всього 14% у 2025-му. Це свідчить про глибоке емоційне виснаження та перехід від початкового ідеалізму до раціонального режиму виживання. Такі показники демонструють не втрату віри як такої, а вичерпання внутрішнього ресурсу підтримувати високий рівень оптимізму в умовах тривалої війни та накопиченої втоми.
Як журналісти тримаються
Аналіз способів, якими українські медійники підтримують свій психоемоційний стан за всі роки повномасштабної війни показує домінування приватних ресурсів над професійними інструментами відновлення. Журналісти продовжують покладатися на найближче оточення але дуже рідко підходять системно до підтримки ментального здоров’я.
Джерела внутрішньої опори:
- Сім’я, діти та домашні тварини залишаються головним стабілізуючим фактором протягом усіх років війни (2025 – 53%, 2024 – 52%, 2023 – 49%, 2022 – 48%). Це підкреслює, що приватна сфера життя є чи не єдиним безпечним простором для емоційного розвантаження медійників.
- У 2025-му робота для 29% респондентів є не лише джерелом стресу, а й способом збереження сенсів (“терапія дією”). Водночас навчання та саморозвиток (28%) і спілкування з колегами/друзями (26%) допомагають журналістам зберігати соціальні зв’язки та інтелектуальну залученість.
- Тривожним сигналом є зростання частки медійників, яким нічого не допомагає відновити сили. Цей показник зріс до 6% у 2025 році порівняно з 4% торік. Хоча це значно менше за шокові 16% у 2022 році, динаміка вказує на поступове формування осередку глибокої апатії та резистентності до будь-яких методів підтримки.
- Дані щорічних опитувань ІМІ фіксують критично низький рівень звернення до фахової підтримки. На сьогодні лише по 12% опитаних використовують психотерапію або медикаментозну підтримку (антидепресанти), а спорт як інструмент боротьби зі стресом вказали лише 5%.
Журналісти продовжують триматися на “внутрішньому паливі” та підтримці близьких, що є нестійкою моделлю в умовах затяжної війни. Низький відсоток звернень до професіоналів може вказувати як на брак фінансових ресурсів та вільного часу, так і на відсутність системних редакційних програм підтримки співробітників. Медіасередовище залишається вразливим до раптового кадрового колапсу через накопичувальний ефект невідпрацьованих травм.
Професійні ризики
Український медіасектор дедалі глибше занурюється у стан системного перевантаження. Якщо на початку повномасштабного вторгнення головними загрозами були фізична безпека та руйнування інфраструктури, то зараз на перший план виходить виснаження людського ресурсу.
Найбільш тривожним маркером є невпинне зростання обсягу роботи. Якщо у 2022 році на перевантаження скаржилися 49% медійників, то у 2024 році цей показник сягнув 66%. А це означає, що двоє з трьох журналістів працюють понад норму, що безпосередньо корелює з високим рівнем виснаження та ризиками помилок.
Спостерігається цікава динаміка щодо обмеження тем. Хоча відсоток журналістів, які відчувають звуження вибору тем через цензуру, знизився з 35% (2022 рік) до 26% (2024 рік), цей показник залишається вагомим. Зниження може свідчити про адаптацію до правил воєнного стану та самоцензуру, яка стала частиною професійної рутини.
7% медійників декларують намір або факт виходу з професії. У масштабах галузі це означає втрату цілого пласта досвідчених фахівців, яких майже неможливо швидко замінити в умовах кадрового голоду.
*Матеріал базується на результатах серії щорічних анонімних онлайн-опитувань, проведених Інститутом масової інформації (ІМІ) протягом 2022–2025 років. У кожному з етапів брали участь від 120 до 230 медійників (журналістів та редакторів) з усіх регіонів України. Вибірки є репрезентативними за статтю (в середньому 65–75% жінок та 25–35% чоловіків). Опитування проводилися щороку в грудні-січні. Максимальна статистична похибка для кожного з етапів не перевищує 5%.
#трансформаціямедіа #психологічневиснаження #журналістика #військовацензура #українськімедіа #адаптація #фінансованестабільність #Дослідження #свободаслова #медіадослідження #війнавУкраїні #стійкість #професійнівиклики #дослідження #медіапідчасвійни #журналісти #війна #опит #кадровакриза #виживаннямедіа #ІМІ #медійники #медіасфера #УСП #USP
