fbpx

Суспільство стає все більш сексуально відкритим. Однак у масовому американському кіно еротичних сцен сьогодні менше, ніж будь-коли.

Сталося вручення премій “Золотий глобус – 2022” за найкращі кінострічки та серіли в кіно та телебаченні. Але давайте дослідимо коли саме в Голивуді почалася доба нового пуританства.

  • Подружня бійка Вігго Мортенсена та Марії Белло у “Виправданій жорстокості” (2005) перейшла у пристрасний агресивний секс на сходах будинку.
  • Кім Бейсінгер і Мікі Рурк у “9½ тижнів” (1985) затіяли еротичну гру на підлозі кухні.

Це лише два приклади того, як на великому екрані людей раптом охоплює невгамовне бажання. В історії кінематографу таких епізодів набагато більше.

Пристрасні погляди та ласки, завбачливо накинуті простирадла та відверта нагота – сексуальність є такою ж невіддільною частиною кіно, як і всього нашого життя.

Заперечувати еротику та секс – значить заперечувати людську природу у її повноті. Чому ж творці фільмів все частіше замовчують сексуальність?

Минулого літа напередодні каннської прем’єри фільму “Бенедетта” його творець, ветеран режисури Пол Верховен дав інтерв’ю журналу Variety.

Відповідаючи на запитання, чому в Голлівуді більше не роблять таких картин, як його “Основний інстинкт” 1992 року, він сказав:

“Сталося загальне зрушення до пуританства”.

“Я думаю, у Сполучених Штатах у цьому питанні є велике непорозуміння. Сексуальність – найважливіша частина природи. Я завжди дивуюся, коли когось шокує секс у кіно”.

"Бенедетта" Пола Верховена
Останній фільм Пола Верховена “Бенедетта” сповнений сексуальних сцен, однак режисер упевнений, що загалом Голлівуд стає все більш пуританським

Для кінокритиків, які скаржаться на нове пуританство Голлівуду, ці слова прозвучали як доказ їхньої правоти.

Зрештою, Верховен – це саме та людина, яка створила у 1990-х роках жанр еротичного трилера. Він почав знімати кіно наприкінці 1970-х на своїй батьківщині в Нідерландах. А переїхавши до Голлівуду, продовжив розсувати кордони дозволеного на екрані, від знаменитої сцени допиту в “Основному інстинкті” та розбитих в пух і прах за вульгарність “Шоугерлз” 1995 року до психологічної драми 2017-го “Вона” на тему сексуального насильства та згоди.

Верховен залишається вірним собі й тепер. На Нью-Йоркському кінофестивалі цього року католицька громадськість протестувала проти показу його “Бенедетти”, в якій зображено лесбійське кохання між черницями XVII століття.

Іншими словами, це – людина, яка дещо знає про секс у кіно.

Що каже статистика?

Отже, чи правий Верховен? Чи справді в Голлівуді відбувається поворот до асексуальності?

У дослідженні, проведеному 2019 року письменницею Кейт Хейген, відповідь звучить коротко: так.

Спираючись на інформацію Internet Movie Database, найбільшої у світі бази даних про кінематограф, вона стверджує, що еротичних сцен у масовому кіно сьогодні менше, ніж будь-коли за останні пів століття.

“Лише 1,21% зі 148 012 повнометражних художніх стрічок, знятих після 2010 року, містили сексуальні сцени. Це найнижчий рівень з 1960-х. У 1990-х роках, на які припав розквіт еротичного трилера, таких було 1,79% “Скорочення на пів відсотка в абсолютних цифрах виглядає переконливо, оскільки у 2010-х вийшло майже вчетверо більше фільмів, ніж у 1990-х”, – пише Хейген.

Звичайно, завжди будуть картини на кшталт безшабашного мюзиклу “Аннет”, першого англомовного фільму французького режисера Леоса Каракса, де виконавці головних ролей Адам Драйвер та Маріон Котіяр співають, займаючись оральним сексом.

Або володаря “Золотої пальмової гілки” цього року “Титана”, який став сенсацією завдяки жартам на тему гендерної флюїдності.

Але куди поділося м’яке порно? Еротичні трилери? І навіть якщо залишити осторонь ці специфічні жанри – що відбувається з романтичними комедіями та бойовиками, які теж були приправлені ароматом сексу, хай у невеликій кількості?

Причину можна шукати у кількох чинниках, як суто кінематографічних, так і соціальних.

Очевидне пояснення свідчить, що онлайн-порно стало таким доступним, що охочі можуть отримати все, що їм потрібно, в інтернеті.

Пол Верховен із цим не згоден. “І за часів моєї молодості порнографії було повно скрізь. Я не думаю, що зміна ставлення до зображення людської сексуальності у кіно пов’язана з інтернетом”, – заявив він Variety.

Письменниця та культуролог Хелен Льюїс, авторка книги “Складні жінки: історія фемінізму в 11 битвах”, вважає, що на еротику на великому екрані вплинув розквіт телебачення як мистецтва, яке відрізняється більшою сексуальною відвертістю.

“Кіно може здаватися прісним у порівнянні з телешоу, випущеними для стрімінгових сервісів, – каже вона. – Канал HBO першим застосував принцип: “Якщо ви купили підписку, значить ви повнолітній”. Це дозволило їм показувати такі серіали, як, наприклад, “Секс у великому місті” та “Двійка”.

Netflix, здається, теж прагне опанувати цю територію, дозволяючи собі зайти далі, ніж це роблять кіностудії. Одним із його головних хітів стала історична драма про стару Англію “Бріджертони”, яка привернула увагу глядачів не лише фривольними жартами, але й сценами бурхливого сексу.

Продовжив цей напрямок малобюджетний, але дуже успішний серіал “Секс/Життя”, збудований навколо еротичних фантазій заміжньої жінки.

Тор
Тор та інші супергерої виглядають вкрай мужньо… але вони геть не сексуальні

Але все це відбувається на малому екрані, а в голлівудській продукції, на думку багатьох, тріумфує асексуальність.

Письменниця Рейчел Бенедикт у статті “Всі красиві, але ніхто не збуджений сексуально” пропонує своє пояснення, чому у бойовиках і фільмах про супергероїв всесвіту Marvel і DC ми бачимо стільки атлетичних, накачаних тіл і – жодної еротики.

На її думку, ці персонажі, що нагадують холодні античні скульптури, втілюють дух нового нерелігійного аскетизму: шукати задоволення – означає виявити слабкість, підвести свою команду і дати зайвий шанс ворогові, як Тор із “Месників”, який дозволив собі погладшати.

Який контраст із молодими Сталлоне і Ван Даммом, які теж мали рельєфну мускулатуру, але не цуралися життєвих радостей і в грайливих сценах наче підморгували з екрана глядачкам і чоловікам-геям! Порівняйте їхніх героїв із теперішніми Торами та Бетменами і ви відчуєте різницю.

Зміна очікувань

Бенедикт зазначає, що естетика асексуальності відповідає зміні глядацьких очікувань. Фільми 1980-х, 1990-х років, навіть призначені для сімейного перегляду, були набагато еротичнішими за нинішні.

“Міленіали й представники покоління Z часто здивовані, коли натрапляють на давно забутий сексуальний контент у кіно. Зачаття Джона Коннора у “Термінаторі”, оголені груди Джеймі Лі Кертіс у “Помінятися місцями” і оральний секс привидів у “Мисливцях за привидами”, – пише Бенедикт.

“Нас свого часу це анітрохи не шокувало. Ну так, у кіно присутній секс. А що, може бути якось інакше?”

Disney та інші великі сімейно-орієнтовані корпорації, що заповнили культурний простір, відповідають на це: може!

Філ Клепп, голова Британської асоціації кінематографістів, яка об’єднує близько 90% прокатників, у недавньому інтерв’ю виданню Art Newspaper повідомив про зниження в останні десять років обсягу в кінотеатрах продукції з маркуванням “15+” і “18”, оскільки “студії дедалі більше орієнтовані на сім’ї з дітьми, щоби збільшити касові збори”.

Сцени насильства теж можуть здатися комусь неналежними, але вони роблять фільм динамічним та захопливим. Сучасний блокбастер спрощується, зводячись до закрученої фабули, прямолінійного зіткнення між героями та комп’ютерної графіки. Секс не є обов’язковим для розвитку сюжету, а сам по собі – тема слизька і ризикована, і виробники не хочуть ризикувати почуттями значної частини аудиторії.

“Ми стикаємося з самоцензурою, яка не дозволяє сценаристам створювати щось інше, – сказав з приводу засилля картин про супергероїв знаменитий режисер Педро Альмодовар. – Таких фільмів дуже багато. Для супергероїв сексу не існує, вони гендерно нейтральні”.

Щоправда, новий фільм про всесвіт Marvel “Вічні”, який нещодавно вийшов у прокат, нарешті містить першу в історії цієї франшизи сексуальну сцену, але дуже коротку. З огляду на галас, який здійнявся навколо неї, можна припустити, що це лише галочка у потрібній графі у відповідь на закиди у штучній асексуальності.

При цьому дехто вважає, що еротики на екрані ще дуже багато. Думка, що сексуальним сценам у кіно взагалі немає місця і їх слід здати до архіву, все частіше лунає у твітері та на онлайн-форумах.

“Читати ці міркування кумедно і водночас нудно, – каже Кейт Хейген. – Неможливо зрозуміти, що у фільмах 2021 року могло здатися “надто сексуально відвертим”.

Очевидно, частина глядачів, переважно молодих, у принципі не бажає екранного сексу в жодному вигляді та кількості. Висловлена у соціальних мережах байдужість (а іноді й активна відраза до будь-якого еротичного контенту) не проходить повз увагу керівництва кіностудій.

Додаткові труднощі для таких сцен у кіно створили рух #MeToo і тема сексуального насильства та зловживань у кіноіндустрії.

"Люди-кішки"
Класики вміли показувати на екрані людську сексуальність, не роздягаючи героїв (кадр із фільму 1942 року “Люди-кішки”)

Сценаристи та режисери стали уникати найменшого натяку на сексуальну об’єктивацію (погляд на жінку як на предмет потягу без інтересу до її внутрішнього світу). З’явилися спеціальні координатори постільних сцен та жорсткі рамки допустимого.

Але дехто вважає це недостатнім і виступає проти сексу в кіно як такого. Утвердилося підкреслено серйозне ставлення до теми сексу: вона перетворилася на щось таке, з чого не можна жартувати і про що не можна допускати “некоректних” висловлювань. Ніхто не хоче бути зацькованим у соціальних мережах.

Кінокритик Washington Post Енн Хорнедей зауважує, що міленіали та покоління Z менше цікавляться сексом не лише у кіно, а й у житті, і закликає витримувати баланс.

“Не варто шкодувати про зникнення тієї напівпорнографії, заснованої на задоволенні чоловічих сексуальних фантазій, яку режисери-чоловіки культивували останні сто років. Але невже єдиною альтернативою є повна асексуальність? Нова цнотливість, що йде від молодих режисерів Disney-Marvel, не сприймається як цілком бажана норма”, – писала вона у статті, опублікованій 2019 року.

За словами Хелен Льюїс, телебачення вже навчилося тому, що кінематографу ще доведеться збагнути: як тримати в долонях гарячу картоплину.

“Серіал BBC “Я можу знищити тебе” містить жорсткі сцени сексу, зняті за допомогою комп’ютерних технологій. Вони не бентежать своєю відвертістю у старомодному сенсі, але шокують своєю сміливістю й некомфортністю. Думаю, кінематограф почав замислюватися: чи дійсно потрібна тут сексуальна сцена? На кого вона розрахована?”

Дискусії останнього часу призвели до позитивних змін у зображенні на екрані сексуальних бажань жінок.

Френсіс Райнер, засновниця сайту The Clit Test, який аналізує кіно- і телепродукцію з погляду того, як правдиво показані в ній жіноча сексуальність і задоволення, каже: “Хоча більшість еротичних сцен, як і раніше, знято з чоловічих позицій, зростає кількість таких, де в центрі уваги – жіноча насолода, як-от сцени кунілінгусу або жіночої мастурбації, чого раніше практично не було”.

Чи втрачає кіно чуттєвість?

Для того, щоб сексуальні сцени ставали прогресивнішими за формою та змістом, потрібно, щоб вони були.

Чи дійсно на другому столітті свого існування американське кіно вдарилося у пуританство сильніше, ніж будь-коли – при тому, що суспільство загалом стало вільнішим і відкритішим?

Статистичне дослідження Кейт Хейге начебто підтверджує це. Але у ньому враховувалися лише відверті сцени сексу. За рамками залишилися завуальовані прояви чуттєвості, які складно класифікувати та підрахувати.

Мистецтво кіно здатне передавати бажання та сексуальний потяг натяками: укус стиглого персика або повільно сковзання шовкової сукні на килим.

Припущення закладене у кіно на молекулярному рівні. Людський розум стрибає від одного образу до іншого, вибудовуючи підсвідомі асоціації.

Щодо сексуальних алюзій американське кіно вміє бути спритним. З 1932 року, коли ухвалили етичний Кодекс Хейса, і до кінця 1950-х років у Голлівуді існувала пряма цензура.

Кодекс забороняв, зокрема, показувати дошлюбний секс і навіть дружину та чоловіка в ліжку одне з одним, а також явно вагітних жінок, статеві зносини між представниками різних рас та гомосексуалізм.

Все це не заважало кінематографістам контрабандою доносити свою думку до аудиторії за допомогою недомовок і метафор, як у класичному фільмі жахів 1942 року “Люди-кішки” режисера Жака Турнера, просоченого сексуальністю жінок-хижачок, що рветься назовні.

Однак те, що ми сьогодні називаємо еротичними сценами, тобто відвертою наготою, практично не було в Голлівуді аж до сексуальної революції 1960-1970-х років.

Історія кіно вчить нас, що для передачі сексуального збудження не завжди потрібні прямолінійні сцени.

Але є побоювання, що заразом із відвертим сексом з великого американського кіно йде й чуттєвість у широкому сенсі – і це також з економічних причин.

Основну касу роблять напхані спецефектами бойовики. Як писав оглядач журналу Hollywood Reporter Стівен Геллоуей, “Голлівуд просто більше не створює драм із середнім бюджетом, з фізичною близькістю або без неї”.

Романтична драма та романтична комедія вимирають, а разом з ними – і феномен кінозірок, харизматична гра яких була одним із найбільших кінозадоволень.

Голлівуд сьогодні на роздоріжжі. Є надія, що, зробивши висновки з минулих помилок щодо сексизму і гомофобії, він навчиться зображати секс і сексуальність більш обдумано і педантично.

А тим, хто вважає, що секс у кіно не потрібен, тому що в цьому немає потреби, можна сказати у відповідь: те саме стосується більшості приємних речей у світі.

Джерело