10 Захисників, наймолодшому з яких було лише 18
“Герої не вмирають” – так кажуть про кожного, хто загинув, захищаючи територіальну цілісність держави і мирне небо над головами громадян. На жаль, чимало Захисників і Захисниць, контрактників і добровольців, не повертаються з війни. Але їхні імена назавжди вписані в історію як України загалом, так і міст, містечок, сіл, де народились, навчались і жили ті, хто віддав за свою країну і свій народ найцінніше – життя. Про десятьох із них – читайте на Українському соціологічному порталі.
Степан Тарабалка
Ім’я майора Степана Тарабалки пов’язують із образом “Привида Києва”. Таке пов’язання вірне лише частково, адже “Привид Києва” – це збірний образ льотчиків-асів, які з першого дня повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну боронили небо над столицею від авіації агресора. Одним з цих асів був 29-річний Степан Тарабалка.
Чоловік, що народився на Івано-Франківщині, змалечку мріяв стати військовим льотчиком. Закінчив Прикарпатський військово-спортивний ліцей, а згодом – Харківський національний університет Повітряних Сил ім. І. Кожедуба. Пілотував винищувач МіГ-29 у складі 40 тактичної бригади Повітряних сил. Загинув 22 березня під Житомиром у нерівному бою з ворожою авіацією. Удостоєний ордена “Золота зірка” і звання Героя України посмертно.
Сергій Шишацький
47-річний Сергій Шишацький з Полтавщини захищав Україну ще з 2014 року, з перших днів російського вторгнення на Донбас. За оборону Луганщини отримав низку бойових нагород. Згодом повернувся до цивільного життя, але у 2021 році знову підписав контракт із Збройними Силами України. Служив у складі окремої механізованої бригади імені кошового Івана Сірка. Ймовірно, загинув у перший день повномасштабного вторгнення росії, 24 лютого, на Харківщині під час виконання бойового завдання. Протягом тривалого часу вважався зниклим безвісті, але в березні тіло і документи Сергія було знайдено неподалік Чугуєва. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня посмертно.
Наталія Оксентюк
Медсестра з Дніпропетровщини починала як цивільний медик. У 2020 році приєдналась до лав ЗСУ, проходила службу на Луганщині в складі 93 бригади “Холодний Яр”. Минулого року пройшла курси підготовки бойових медиків. Від початку повномасштабної російської агресії служила на Харківщині, де й загинула 8 березня під час виконання бойового завдання. В травні Наталії Оксентюк мало виповнитись 25 років.
Тельман Біґвава
Дніпровець грузинського походження, солдат Тельман Біґвава (позивний “Шаміль”), захищав Україну з 2014 року. На момент повномасштабного нападу росії на Україну перебував у Маріуполі в складі окремого загону спеціального призначення полку “Азов”. Нагороджений орденом “За мужність”. Незадовго до загибелі забезпечував безпеку евакуаційного коридора для жінок, дітей і пенсіонерів, що перебували у сховищі на території заводу “Азовсталь”. 18 травня стало відомо, що напередодні боєць загинув результаті вибуху касетної бомби, скинутої окупантами на завод.
Юрій Іщев
Юрій Іщев народився в Полтаві, однак останні роки мешкав у Валках. Отримавши бойовий досвід і чимало нагород за мужність і доблесть в АТО, повернувся до цивільного життя. 26 лютого знову приєднався до Збройних Сил України у складі одного з підрозділів Національної гвардії. 17 червня під час ближнього бою з військом окупантів під селищем Криничне (Балаклійський напрямок, Харківщина) загинув на місці внаслідок вогнепального поранення. В сержанта Іщева залишилась дружина і двоє маленьких синів.
Олександр Чабан
Соціолог за фахом, харків’янин Олександр Чабан боронив Україну під час Антитерористичної операції, а з початком відкритої російської агресії знову став до лав ЗСУ. Служив в офіцерському складі 92 окремої механізованої бригади. 20 липня група, якою командував старший лейтенант Чабан, потрапила під ворожий обстріл. Під час відступу командир загинув, прикривши собою побратима. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня посмертно.
Роман Ратушний
Відомий активіст і громадський діяч Роман Ратушний з перших днів повномасштабного російського вторгнення пішов добровольцем до Сил оборони, створив окремий підрозділ “Протасів Яр”. Спочатку боронив Київ, згодом брав участь у деокупації населених пунктів Сумщини, в квітні приєднався до розвідувального взводу 2 мотопіхотного батальйону 93 окремої механізованої бригади “Холодний Яр”. Загинув 9 червня під Ізюмом, потрапивши в засідку ворога. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Максим Краснокутський
Максим Краснокутський з Полтави мріяв про музичну кар’єру, готувався до вступних іспитів у консерваторію. З початком повномасштабних бойових дій змінив саксофон на зброю, добровільно мобілізувавшись до лав ЗСУ. Після проходження навчань на Яворівському полігоні солдат з позивним “Студент” перебував на Чернігівщині, а згодом – на Донеччині. Загинув 28 липня під Мар’їнкою під час артобстрілу, отримавши осколкове поранення. Максим Краснокутський – один з наймолодших героїв: йому було лише 18.
Костянтин Маркевич
До підписання контракту з ЗСУ Костянтин Маркевич з Дніпропетровщини працював монтером-колійником на залізниці. У 2019 році пішов на контрактну службу. В квітні цього року, по завершенню контракту, планував повернутись до роботи, але напад російської федерації 24 лютого змінив плани. Старший солдат Маркевич загинув у цей же день під час виконання бойового завдання. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.
Денис Максишко
Старший лейтенант Денис Максишко з Запоріжжя волів стати до лав ЗСУ ще у 2014 році, але отримав відмову через медичні показники. Три роки потому долучився до Збройних Сил у складі добровольчого українського корпусу “Правий Сектор”, а згодом приєднався до 28 окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. З лютого 2022 року боронив кордони Херсонської і Миколаївської областей як командир самохідної артилерійської батареї. Загинув під Миколаєвом 14 березня під час артобстрілу. Удостоєний звання героя України і ордену “Золота зірка” посмертно.
Вічна пам’ять і шана Героям!
Сюзанна Елпі
