Від рук окупантів загинули світила науки
Триває протистояння українського народу широкомасштабній російській агресії. Доки російські “патріоти” намагаються втекти від мобілізації і навіть влаштовують бійки за якнайшвидший перетин кордону, а вище військове керівництво росії вдається до відверто терористичних дій, українські Захисники і Захисниці самовіддано знищують ворога і звільняють окуповані території. Проте кожна радісна новина про те, що над тим чи іншим населеним пунктом знову майорить державний прапор, має надвисоку ціну – ціну життів наших Воїнів. Одні гинуть, прикриваючи побратимів, інші потрапляють під обстріли, треті отримують несумісні з життям поранення в боях. Але всі вони – Герої, чиї імена навіки закарбовані в історії сучасної незалежної України. Український соціологічний портал продовжує щотижневу рубрику пам’яті.
Олександр Оксанченко
Олександра Оксанченка справедливо називали найкращим льотчиком-винищувачем в Україні. Народився у 1968 році на Донеччині. Закінчив Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Пройшов шлях від льотчика-інструктора до заступника командира військової частини з льотної підготовки. Отримав чимало нагород і відзнак за участь у численних авіашоу, як українських, так і міжнародних. Брав участь в АТО. Нагороджений медаллю “За військову службу” та орденом Данила Галицького. На момент початку повномасштабної війни служив на посаді заступника командира з льотної підготовки і льотчика-інструктора 831-ї бригади тактичної авіації у Миргороді. Загинув 25 лютого в повітряному бою, відволікаючи на себе ворога. Удостоєний ордена “Золота зірка” і звання Героя України посмертно.
Євген Малишев
Харків’янин Євген Малишев мріяв про спортивну кар’єру і подавав великі надії як біатлоніст. З 2018 по 2020 роки виступав на змаганнях у складі юніорської національної збірної. У 2020 році брав участь у зимових Олімпійських іграх у Лозанні (Швейцарія). З 2020 року уклав контракт із Збройними Силами України. Від початку повномасштабної війни солдат Малишев брав участь в обороні рідного міста. Загинув 1 березня під час боїв за Харків. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно. 10 березня Євгену мало виповнитись 20 років.
Ілля Чернілевський
Ілля Чернілевський народився у 1991 році в Києві у творчій родині. Батько – режисер, Заслужений діяч мистецтв України. Мати, Ольга Чернілевська , редактор, режисер дубляжу, працює на студії звукозапису Пропелер. Здобув популярність як поет, музикант і сценарист, працював перекладачем на студії Ledoyen. Після відкритого нападу росії добровільно долучився до лав Збройних Сил. Служив у 110’й бригаді (частина А4007). Брав участь у бойових діях на Донеччині. Загинув 7 травня в районі Авдіївки внаслідок мінометного обстрілу.
Рустем Мамут оглу Аблятіф
Український громадянин кримськотатарського походження. Народився у 1964 році в Одесі. Здобув освіту моряка, працював на судах Чорноморського пароплавства. У 1998 році закінчив юридичний факультет Таврійського інституту підприємництва та права, а згодом – Українську академію державного управління при Президентові України. Брав участь у Помаранчевій революції та Євромайдані. Після анексії Криму, де проживав на той час, переїхав до Львова. Брав участь в АТО у складі ДУК “Правий Сектор”. Нагороджений відзнакою “За оборону Авдіївки”. Після демобілізації продовжив наукову і громадську діяльність. Мав ступінь доктора філософії за спеціальністю “Історія та археологія”. 25 лютого долучився до лав ЗСУ (підрозділ не уточнено). Загинув 24 вересня (місце підлягає уточненню).
Олександр Шупрудько
Снайпер на позивний “Залізняк” народився у Білій Церкві. Брав участь у Революції Гідності, а також в АТО. З 24 лютого навчав снайперський підрозділ білоцерківської тероборони. Брав участь у бойових діях у складі окремої тактичної групи “Браконьєри” Української добровольчої армії. 22 вересня потрапив під мінометний обстріл в районі Бахмута (Донеччина). П’ять днів лікарі боролись за його життя, але 27 вересня Олександр Шупрудько помер у лікарні в Дніпрі, не вийшовши з коми. Бійцю було 32 роки.
Сергій Кравченко
Народився у 1960 році в Люботині (Харківщина). В мирному житті займався архітектурою. Працював начальником відділу з питань містобудування, архітектури та держархбудконтролю Люботинської міської ради. Мав ступінь кандидата наук. Незадовго до повномасштабного російського вторгнення захистив докторську дисертацію і мав їхати до Києва отримувати диплом доктора наук, натомість залишився боронити Харківщину в лавах тероборони. Загинув 1 березня під час оборони Харкова.
Микола Кравченко
Син Сергія Кравченка. Народився у 1983 році в Люботині. Здобув освіту фінансиста і правознавця. 2013 року закінчив аспірантуру Інституту української археографії і джерелознавства ім. Грушевського НАН України. Мав ступінь кандидата історичних наук і ступінь доктора архітектури. Займався громадською діяльністю, був членом організації “Патріот України”. Брав участь у Революції Гідності і в боях із харківськими сепаратистами. Був начальником штабу партизанського загону “Чорний Корпус”, згодом – начальником кадрової служби тоді ще батальйону “Азов”. Один з ідеологів Азовського руху. З початком повномасштабної війни брав участь в обороні Київщини. Загинув 14 березня у Горенці (Бучанський район, Київська область) – тобто через два тижні після загибелі батька.
Сергій Мехеда
Народився у 1982 році. Працював оглядачем-ремонтником вагонів у Кременчуці. У 2015 році був призваний під час мобілізації. Маючи освіту льотчика, брав участь в АТО у якості льотчика-штурмана вертолітної ескадрильї. Після відкритого нападу росії повернувся до Збройних Сил. Виконував бойові завдання, вилітаючи в небезпечні зони, доставляючи боєприпаси на позиції та евакуюючи поранених. У березні 2022 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Загинув 16 червня в районі села Адамівка (Донеччина)під час виконання бойового завдання внаслідок потрапляння під обстріл і збиття гелікоптера. Похований у Кременчуці. В старшого лейтенанта залишилась дружина і троє дітей.
Віталій Кучерявий
Народився у 1989 році на Черкащині. З дитинства мріяв про кар’єру військового. Закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького. Був начальником відділу КПВВ «Щастя» 3-го прикордонного загону імені Героя України Євгенія Пікуса. З 24 лютого 2022 року даний загін під його командуванням захищав українські кордони на Луганщині. Загін відзначився великою кількістю відбитих атак, знищеної техніки, взятих у полон окупантів. 10 березня отримав орден “За мужність” ІІІ ступеня. Полковник Кучерявий загинув 13 березня внаслідок влучення артилерійського снаряду. Удостоєний ордена “Золота зірка” і звання Героя України посмертно.
Євген Бучичев
Народився у 1997 році на Сумщині. Брав участь в АТО на посаді командира відділення 15-го мотопіхотного батальйону «Суми» 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Після демобілізації вступив до Глухівського агротехнічного коледжу, але отримати фах агроінженера завадило повномасштабне російське вторгнення. 24 лютого лейтенант Бучичев знову взяв до рук зброю. У складі Добровольчого українського корпусу “Правий Сектор” боронив Харківщину. Загинув 1 квітня під час боїв внаслідок осколкового поранення. Удостоєний ордена “За мужність” ІІІ ступеня посмертно. Відомо, що брат загиблого – також військовослужбовець, отримав поранення, проходить лікування і реабілітацію.
Микола Лановенко
Народився у 1987 році на Вінниччині. Військову службу разом із братом проходив у Криму, але після анексії півострова обидва брати відмовились від співпраці з окупантами і повернулись служити на материк – у вінницьку частину Національної гвардії України. Брав участь в АТО в складі окремого загону спеціального призначення полку “Азов”. Отримав чимало нагород і відзнак за бойові заслуги. Під час повномасштабного російського вторгнення перебував на передовій. Загинув 10 квітня під селом Солодке (Донеччина) під час ворожого обстрілу, прикриваючи собою побратимів. Похований в селі Краснопілка Гайсинського району Вінницької області. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.
Катерина Ступницька
Народилась у 1997 році на Рівненщині. Закінчила медичний коледж, короткий час пропрацювала медсестрою у фельдшерсько-акушерскому пункті рідного села, а згодом уклала контракт із Збройними Силами. Після навчання брала участь в АТО. Служила санітарним інструктором медичного пункту 3-го механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. По завершенню терміну контракта вирішила продовжити службу. Під час боїв за Макарів в умовах ризику для життя евакуювала з поля бою всіх поранених у безпечне місце, сама повернулась у підрозділ. Загинула 8 березня під час ракетно-бомбової атаки внаслідок потрапляння ракети в будівлю, що служила медичним штабом. Удостоєна ордена “Золота зірка” і звання Героя України посмертно.
Вічна пам’ять і шана Героям!
#героїУкраїни #ЗСУ #героїневмирають #загиблібійці #життязаУкраїну #УСП #USP
Сюзанна Елпі
