fbpx

Фото руки загиблого Захисника стало символом військових злочинів росії

Восьмий місяць триває протистояння повномасштабній російській агресії. Заяву путіна про оголошення мобілізації на росії і військові, і цивільні українці сприймають як знак нестачі живої сили у того, що ЗСУ залишили від так званої “другої армії світу”. Як ніколи українці вірять у наближення Перемоги. Тим не менше, війна триває і щодня забирає життя Захисників і Захисниць, які звільняють окуповані населені пункти один за одним. Списки загиблих поповнюються іменами тих, кого вважали зниклими безвісті. Український соціологічний портал продовжує свою щотижневу рубрику “Життя за Україну”, в якій згадує полеглих Героїв.

Дмитро Васильєв

Дмитро Васильєв народився у 1978 році на Миколаївщині. Займався велосипедним спортом і легкою атлетикою. З юнацьких років мріяв про військову кар’єру. Закінчив Харківський військовий університет. Військову кар’єру будував у складі 19-ї ракетної бригади, в якій пройшов шлях від лейтенанта до підполковника. Був командиром ракетного дивізіону. Навчав молодих бійців, брав участь у бойових діях на Сході. Мав державні відзнаки, зокрема, нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (2017 рік). З 24 лютого 2022 року брав участь у військових операціях. Загинув 18 березня на Запоріжчині внаслідок ракетного обстрілу окупанта, діставши важкі поранення. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня посмертно. Удостоєний ордена “Золота зірка” і звання Героя України посмертно. На честь Дмитра Васильєва перейменовано вулицю Попова у Хмельницькому.

Олександр Астраханцев

Військовий медик Олександр Астраханцев народився у 1969 році в Бердичеві. Після школи закінчив медичний коледж. Служив в армії санітарним інструктором. Мав коричневий пояс з кіокушинкай карате (в складі збірної України виступав на чемпіонаті в Італії). З 2014 року брав участь в АТО, зокрема, пройшов Іловайський котел. За два дні до повномасштабного вторгнення росії мав демобілізуватись, але продовжив контракт із Збройними Силами в якості медика 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. З 4 квітня перестав виходити на зв’язок. За офіційними даними загинув 7 квітня поблизу Попасної внаслідок артилерійського обстрілу. Похований у Бердичеві на Гришковецькому кладовищі.

Руслан Осіновський

Народився у 1978 році в селі Григорівка (Гребінківський район, Полтавська область). Після строкової служби працював на елеваторі. Останні роки проживав у селі Тополеве Гребінківської ОТГ. У 2015-2016 роках брав участь у бойових діях на Донбасі. Після демобілізації повернувся на елеватор, але у 2017 році пішов на контрактну службу. Перебував у військовій частині в Лубнах. Після 24 лютого 2022 року подав рапорт на переведення у бойову частину. Був командиром третього стрілецького відділення, третього стрілецького взводу, першої стрілецької роти, першого стрілецького батальйону, головним сержантом. Загинув 12 вересня неподалік села Безіменне (Миколаївщина) внаслідок мінометного обстрілу.

Максим Артеменко

Максим Артеменко з села Росівка (Житомирська область) був вчителем фізичного виховання. З 2021 року перебував за контрактом у лавах Збройних Сил України. Служив на Сході України у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Від початку повномасштабної російської агресії боронив Харківщину. Загинув 11 березня під час виконання бойового завдання в місті Ізюм. Старший солдат Артеменко не дожив рівно місяць до свого 21-річчя. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.

Андрій Верхогляд

Андрій Верхогляд народився у 1995 році у Новограді-Волинському в сім’ї військових. У 2016 році достроково випустився з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П.Сагайдачного і долучився до лав Збройних сил у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Брав участь у бойових діях на Сході. Боєць з позивним “Лівша” пройшов шлях від лейтенанта до майора і командира батальйону. За життя був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ і ІІ ступенів, отримав недержавну відзнаку “Народний герой України”, а також був відзначений виданням Kyiv Post, зокрема, увійшов у список найкращих командирів віком до 30 років. З 24 лютого 2022 року брав участь в обороні і деокупації Київщини. Загинув 22 червня на Світлодарській дузі під час зіткнення з бойовиками ПВК Вагнера. Командиру було 27 років. Залишились батьки, дружина та малолітня донька.

Сергій Сова

Народився у 1986 році в Нікополі. Був спортсменом та професійним кінологом. У 2014-2015 році воював в АТО в складі 95 окремої механізованої бригади “Холодний Яр”, зокрема, брав участь у боях за селище Піски та доставляв боєприпаси в Донецький аеропорт. Невдовзі після демобілізації знову уклав контракт з 95-ю ОМБр. Мав вирушити на навчання для здобуття кваліфікації військового медика, натомість 24 лютого був відправлений на Харківщину. З квітня вважався зниклим безвісті. У вересні під час масової ексгумації в деокупованому Ізюмі його руку з патріотичними браслетами, фото якої облетіло весь світ і увійшло в історію як один з символів російського військового злочину, впізнала дружина. За офіційними даними старший солдат Сергій Сова загинув 19 квітня, потрапивши в оточення під Ізюмом. Похований у Нікополі. Удостоєний звання Героя України з врученням ордена “Золота зірка” посмертно.

Олександр Шаповал

В мирному житті Олександр Шаповал здобув популярність як танцюрист. Був солістом Національної опери України імені Т.Шевченка, мав звання Заслуженого артиста України. Також викладав дуетно-класичний танець у Київському державному професійному хореографічному коледжі. З початком повномасштабної війни пішов добровольцем до територіальної оборони. Згодом долучився до лав Збройних Сил, опанував фах гранатометника. Керував РПГ-7. Загинув у бою 12 вересня під Майорськом (Донецька область).

Мар’яна Квіточка

Мар’яна Квіточка, позивний “Квітка”, народилась на Івано-Франківщині. Останні чотирнадцять років жила в Італії, але з початком повномасштабної російської агресії повернулась на Батьківщину. Долучилась до лав 102 окремої бригади Сил територіальної Оборони ЗСУ Івано-Франківської області. Загинула 25 вересня під час бою з окупантами (місце загибелі уточнюється). В Італії залишились 14-річний син та 10-річна донька.

Сергій Жержевський

Народився у 1987 році в Молдові. Проживав на Кіровоградщині. З 2014 року добровольцем брав участь в АТО, зокрема, в боях за Курахів, Попасну, Лисичанськ. Під час боїв за Іловайськ потрапив у полон, наприкінці 2014 року був звільнений. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. З 24 лютого 2022 року перебував у складі батальйону “Свобода” Національної гвардії України. Був старшим солдатом, командиром роти. Брав участь у визволенні Ірпеня, згодом – в обороні Рубіжного і Сєвєродонецька на Луганщині. Загинув 6 червня під Сєвєродонецьком внаслідок артобстрілу. Похований у Києві на Лісовому кладовищі. Удостоєний звання Героя України з врученням ордена “Золота зірка” посмертно.

Роман Моргунов (отець Платон)

Роман Моргунов народився у Воркуті. Дитинство пройшло в Торецьку (Донецька область). Прийняв постриг у Свято-Феодосійському монастирі, тривалий час служив у Свято-Михайлівському Златоверхому монастирі в Києві. Мав власну парафію у Горлівці, проте з приходом росіян відмовився співпрацювати з окупантами. Був служителем Української Православної церкви. З початком повномасштабної війни служив капеланом у 53-й механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха. Під час служби отримав поранення, але після одужання повернувся на фронт. Загинув 11 березня у Волновасі від рук окупантів. Похований у Самборі (Львівщина).

Олена Гречко

Народилась на Донеччині. Майбутню професію обрала в дитинстві. У 17 років вступила до Донецького інституту внутрішніх справ України. Після випуску працювала у Дзержинському міському відділу на посаді оперуповноваженого кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Понад 20 років працювала у силових структурах, на момент повномасштабного російського вторгнення мала звання майора і обіймала посаду старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Торецька. Несла службу по місцю роботи. Загинула 4 липня внаслідок обстрілу окупантами зупинки громадського транспорту. Олені Гречко було 42 роки.

Тарас Харук

Син військового історика, професора Академії сухопутних військ Андрія Харука. Народився у 1995 році в Нововолинську. Закінчив Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького. Проходив інтернатуру на базі Військової медичної академії. З початком повномасштабної війни виконував обов’язки бойового медика у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, евакуював поранених, надавав першу допомогу, доправляв до найближчих медзакладів. За кілька днів до загибелі очікував на новий автомобіль для виконання бойових завдань. Загинув 30 серпня у Харкові внаслідок артилерійського обстрілу. Військовий не дожив 6 днів до свого 27-річчя.

Вічна пам’ять і шана Героям!

#героїУкраїни #ЗСУ #героїневмирають #загиблібійці #життязаУкраїну #УСП #USP

Сюзанна Елпі

COVID-19 Live