fbpx

Серед загиблих на війні – родич всесвітньо відомого футбольного тренера

Рубрика “Життя за Україну” стає традиційною. Щопонеділка Український соціологічний портал публікує імена десятьох воїнів – Захисників і Захисниць, які ціною власного життя відстоювали свободу і незалежність України. Молоді і ті, що старші, новобранці і досвідчені бійці, добровольці і контрактники – всі вони вписали свої імена в сучасну історію нашої держави. На їхню честь назвуть вулиці або навчальні заклади, їхня мужність і любов до України стане прикладом для нових поколінь. На жаль, Герої вмирають, але продовжують жити у нашій пам’яті!

Олег Гегечкорі

Льотчик-вертолітник Олег Гегечкорі народився в Криму. З дитинства захоплювався авіацією, після проходження строкової служби закінчив Кременчуцьке льотне училище, де здобув кваліфікацію пілота гелікоптера. З 2014 року виконував бойові завдання в зоні АТО/ООС – в основному, займався евакуацією поранених і доставкою вантажів. У 2016 році нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. З 24 лютого 2022 року перебував на київському напрямку. Здійснював по декілька вильотів на день, атакуючи ворожі колони. 8 березня загинув під час виконання бойового завдання внаслідок влучення снаряду окупантів у вертоліт. Похований у Кременчуці. Удостоєний ордена “За мужність” ІІ ступеня, ордена “Золота зірка” і звання Героя України посмертно.

Олександр Назарко

Олександр Назарко з Пирятинщини (Полтавська область) став до лав ЗСУ з початком вторгнення російських окупантів на Донбас. Отримавши бойовий досвід, повернувся до цивільного життя, мав власний бізнес, але з початком повномасштабної агресії знову вирушив на фронт. Про отримання поранення, несумісного з життям, стало відомо 7 травня. Про загибель Олександра Назарка під час виконання бойового завдання на Донеччині повідомив його побратим. В Олександра залишились мати і дружина.

Максим Лобановський

В цивільному житті Максим Лобановський був спортсменом – виступав за хокейну команду рідного міста Хмельницький. До лав ЗСУ став добровільно після початку повномасштабної російської агресії. Служив навідником в одному з розвідувальних підрозділів. 24 березня в районі Сухої Кам’янки (Ізюмщина, Харківська область) машина, в якій солдат Лобановський їхав на бойове завдання, потрапила під ворожий обстріл. Ймовірно, похований у братській могилі, оскільки окупанти не дали можливості українським бійцям евакуювати тіла загиблих побратимів.

Роман Солонинка

Мешканець Житомира Роман Солонинка був фотографом і дизайнером – зокрема, йому належить авторство логотипу Центру ветеранів АТО і їхніх сімей “Поруч”. Після нападу росії на Україну добровільно з’явився у військкомат і був мобілізований до складу 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. 5 травня під час здійснення контрнаступу підрозділ, в якому служив Роман, потрапив під артобстріл. Солонинка загинув в результаті осколкового поранення. Похований в Житомирі.

Павло Ручка

22-річний Павло Ручка здобув освіту за кордоном, знав декілька мов, але з перших днів так званої “російської військової спецоперації” пішов добровольцем у ЗСУ. Після навчання воював на Донеччині в складі артилерійського розрахунку – виконував завдання з ліквідації артилерійських точок ворога. Точність роботи солдата Ручки дозволила підрозділу знищити низку ворожої артилерії. 24 липня під час обстрілу позицій ЗСУ Павло отримав поранення, несумісне з життям. Похований в Сумах на Алеї Слави Баранівського кладовища.

Євген Ковальчук

Євген Ковальчук народився у Глухові. За фахом аграрій, він долучився до лав ЗСУ у 2015 році. Був командиром мінометної батареї батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Виговського. Після деокупації населених пунктів на півночі України був відправлений на Чернігівщину для евакуації цивільних громадян. Загинув 1 квітня – автомобіль Євгена підірвався на ворожій міні. Похований в Сумах на Алеї Слави Центрального кладовища.

Віталій Юмашев

Солдат Віталій Юмашев з Зіньківської громади боронив цілісність і незалежність України з перших днів вторгнення російських бойовиків на Донбас. На момент повномасштабної агресії був стрільцем-санітаром 1 відділення десантно-штурмової роти. Загинув у місті Сіверськ Бахмутського району Донецької області 13 липня під час ворожого артобстрілу.

Андрій Шпаковський

Одним з захоплень сержанта Андрія Шпаковського була географія. Ці знання стали йому в пригоді з 2015 року після підписання контракту з ЗСУ, який воїн двічі продовжував. Воював під Золотим та Попасною. Після початку повномасштабної агресії російської федерації був командиром відділення зв’язку взводу управління мінометної батареї механізованої бригади імені короля Данила. Загинув 13 травня під час відбиття наступу ворога поблизу населеного пункту Комишуваха на Луганщині. Похований у місті Хмільник (Вінницька область) на Соколівському кладовищі.

Юрій Селіванов

Юрій Селіванов підписав контракт із ЗСУ вже в зрілому віці. З грудня 2021 році захищав Україну у складі окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Воював на сході України, у 2022 році боронив Миколаївщину. Саме на півдні України загинув 13 травня, отримавши поранення осколком ворожої міни під час виконання бойового завдання. Захиснику було 54 роки. Похований у Могилів-Подільському.

Богдан Ляшенко

Пілот військового гелікоптера, капітан Богдан Ляшенко з Вапнярки з дитинства мріяв пов’язати життя з льотною справою. Виконував бойові завдання з перших днів так званої “спецоперації”. За життя нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ і ІІІ ступенів. Загинув у травні 2022 року від рук окупанта, виконуючи бойове завдання над Маріуполем. Капітану Ляшенку було 28 років. Похований на міському кладовищі у Вапнярці. Удостоєний ордена Богдана Хмельницького І ступеня посмертно.

Вічна пам’ять і слава Героям України!

Сюзанна Елпі

#Герої #Україна #життязаукраїну

COVID-19 Live