В списку загиблих – футболіст ветеранської команди і альпініст
Минуло дев’ять місяців, як російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Щодня окупанти вдаються до терору мирного населення, обстрілюючи населені пункти ракетами і атакуючи дронами-камікадзе. Щодня Збройні Сили України відбивають атаки ворога, знищуючи живу силу і техніку, і звільняють окуповані населені пункти. Незламність і нескореність демонструють усьому світу і військові, і цивільні. Щодня разом із радісними новинами про успіхи ЗСУ народ отримує і сумні звістки про загибель наших Захисників і Захисниць. Їх проводжають в останню путь як героїв, їхніми іменами називають вулиці і сквери, вони назавжди залишаться в історії боротьби за вільну і незалежну європейську державу. Український соціологічний портал продовжує згадувати наших Воїнів у щотижневій рубриці “Життя за Україну”.
Михайло Несольоний
Народився у 1988 році на Харківщині. Службу у Збройних Силах України проходив із 2015 року. На момент повномасштабного вторгнення перебував у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського на посаді водія санітарного бронетранспортера. 24 лютого 2022 року виконував завдання з евакуації поранених з поля бою на Глухівщині. Загинув внаслідок прямого влучення в евакуаційний транспорт, в який ворог поцілив попри наявність впізнавального знаку у вигляді червоного хреста. За словами побратимів, з підбитого бронетранспортера встигли врятувати евакуйованих поранених. Молодший сержант Несольоний, в якого залишились дружина і троє дітей, удостоєний ордена “Золота зірка” і звання Героя України посмертно.
Станіслав Прощенко
Приватний підприємець, ветеран АТО, громадський діяч. Проживав у Ніжині (Чернігівська область). У 2015-2016 роках воював на Донбасі у складі 41-го батальйону територіальної оборони “Чернігів-2”. Після демобілізації займався активною громадською діяльністю, зокрема, заснував у Ніжині спілку ветеранів АТО “Патріот”. Загинув 1 березня в селі Дорогинка (Чернігівщина) під час спроби затримки групи окупантів, яка грабувала місцевий магазин. Йому було 46 років. На честь Станіслава Прощенка перейменовано вулицю Московську у Ніжині, а також відкрито меморіальну дошку.
Микола Голіков
Народився у 1993 році на Івано-Франківщині. Жив і працював у Калуші. Брав участь у Революції Гідності, а після того – у бойових діях на Сході в складі батальйону “Айдар”. Потрапив у полон, але був звільнений за обміном, після чого оселився в Києві. З початком повномасштабного російського вторгнення мобілізувався до лав ТрО ЗСУ. Під час оборони Ірпеня отримав десять кульових поранень, переніс майже двадцять операцій, але врятувати його життя не вдалось. Микола Голіков помер у шпиталі 16 квітня. Залишилась дружина.
Дмитро Кочетков
Старший солдат. Народився у 1979 році на Харківщині. Закінчив НТУ “ХПІ”. У мирному житті захоплювався альпінізмом, в числі підкорених вершин – Казбек. Був членом харківського клубу альпіністів. Після відкритого нападу російської федерації був мобілізований до Збройних Сил України (підрозділ підлягає уточненню). Брав участь в обороні Маріуполя, за що був нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Загинув 19 квітня в бою під час оборони заводу “Азовсталь”. Нагороджений орденом “За мужність” ІІ ступеня посмертно.
Володимир Калінченко
Мешканець Черкас. Народився у 1972 році. Брав участь в АТО (зокрема, в боях за Дебальцеве) в складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Після початку повномасштабної війни попри наявну інвалідність долучився до 118-ї окремої бригади територіальної оборони. Виконував обов’язки старшого водія комендантського відділення. Наприкінці квітня отримав поранення під час відбиття наступу ворога в районі Попасної (Луганщина), 1 травня помер у шпиталі. Похований у Черкасах. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.
Марк Селиванов
Народився у 2000 році в Лисичанську. З початком окупації Донбасу у 2014 році переїхав з родиною до Києва, а чотири роки потому вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Захоплювався фотографією, зброєю і військовою справою. Від початку повномасштабної війни долучився до лав 49-го стрілецького підрозділу добровольчого батальйону “Карпатська Січ”. Загинув 16 червня в боях з окупантами поблизу міста Ізюм.
Михайло Неспяк
Позивний “Фізрук”. Народився на Івано-Франківщині. Захоплювався спортом, був викладачем фізкультури в Івано-Франківському базовому коледжі технологій та бізнесу. Брав участь в АТО у лавах 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Після демобілізації грав у складі ветеранської футбольної команди “Прикарпаття АТО”. З початком повномасштабного російського вторгнення повернувся до лав Збройних Сил. Воював у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Загинув 2 липня неподалік Лисичанська (Луганщина) внаслідок мінометного обстрілу. Воїну було 33 роки. Похований у селі Бурштин на Івано-Франківщині. Залишились дружина і двоє дітей.
Антон Савицький
Позивний “Льотчик”. Народився у 1978 році в Криму, мешкав у Саках, після анексії Кримського півострову – на Київщині. Починав кар’єру як авіаційний диспетчер у Криму, продовжив роботу у Київській службі обслуговування повітряного руху регіонального структурного підрозділу «Київцентраеро». Був керівником польотів аеродромної диспетчерської вишки Украероруху в аеропорту «Київ» (Жуляни). З початком повномасштабної війни був мобілізований до Збройних Сил України (підрозділ не уточнено). Загинув 7 серпня поблизу міста Бахмут (Донеччина) під час бою з окупантами. Похований у Бучі.
Василь Довбня
Народився у 1996 році на Чернігівщині. За фахом історик, закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Брав участь у КВК та Лізі сміху, захоплювався футболом. Учасник Революції Гідності. Від початку повномасштабної війни служив у 17 батальйоні 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Брав участь в обороні Києва, а також у бойових діях на Донбасі. Загинув 3 вересня під час бою з окупантами на Херсонщині. Похований у рідному селі. Залишились батьки.
Тарас Редькін
Народився у 1996 році в Харкові. Закінчив Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Проходив службу у лавах 204-ї Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна. Був штурманом авіаційної ескадрильї. Нагороджений медаллю “За військову службу”, нагрудними знаками “Знак пошани” та “За зразкову службу”, а також орденом Данила Галицького. Загинув 25 вересня під час виконання бойового завдання з знищення ворожої ППО на лінії зіткнення. Літак було підбито, майор Редькін не встиг катапультуватись, відводячи літак від населеного пункту. Залишилась дружина – також авіатор, дешифрувальник польотів.
Артем Сохань
Народився у 1984 році в Києві. Здобув медичну освіту в Національному медичному університеті імені О.Богомольця. Після участі в Революції Гідності добровольцем пішов на Схід. Воював у лавах 12-го окремого мотопіхотного батальйону “Київ”. Отримав поранення, але після реабілітації повернувся в зону бойових дій. Після демобілізації працював за фахом. У 2019 році уклав контракт із ЗСУ, служив на посаді командира 3-ї роти 130-го батальйону Тро ЗСУ. На момент повномасштабного вторгнення росії мав звання старшого лейтенанта, командував вже першою ротою. Брав участь у боях за Ірпінь. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Загинув 5 жовтня на Харківщині внаслідок підриву на ворожій міні. Похований у Києві на Берковецькому кладовищі.
Євгеній Овраменко
Народився у 1977 році в Гребінці (Полтавщина). У 2015-2016 роках брав участь у бойових діях на Сході, отримав чимало нагород і відзнак. Після демобілізації займався громадською і волонтерською діяльністю. Очолював спілку ветеранів АТО Гребінківщини. З початком повномасштабного вторгнення росії знову вирушив на фронт. Воював на Донеччині. Наприкінці вересня отримав важкі поранення. Майже місяць лікарі боролись за його життя, але врятувати воїна не змогли. 21 жовтня Овраменко помер у шпиталі. Похований у Гребінці. Залишились дружина, син і донька.Вічна пам’ять і шана Героям!
#героїУкраїни #ЗСУ #героїневмирають #загиблібійці #життязаУкраїну #УСП #USP
Сюзанна Елпі
