Серед полеглих у боях з окупантами – народний депутат, священик і ліквідатор аварії на ЧАЕС
Триває протистояння України повномасштабній російській агресії. Збройні Сили України продовжують контрнаступ і звільняють населені пункти один за одним. Постійні ракетні удари по об’єктах цивільної інфраструктури, погрози застосування ядерної, хімічної та біологічної зброї – все це свідчить лише про те, що російська армія не здатна ані втримувати контроль над окупованими територіями, ані протистояти українським військам. Блискучі операції ЗСУ щоденно стають приводом для радості українського народу, але цей успіх досягається надвисокою ціною – ціною життів наших Захисників і Захисниць. За кожним деокупованим населеним пунктом – непоправні втрати і для війська, і для родин загиблих. Український соціологічний портал продовжує згадувати полеглих у щотижневій рубриці “Життя за Україну”.
Дмитро Коломієць
Майор Дмитро Коломієць народився у Білій Церкві в родині військових. Тож вибір професії був для нього очевидним. Закінчив Озерненську гімназію, згодом – Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків. Проходив службу в Озерному. Опанував такі літаки, як МіГ-29, СУ-27, Л-39. Останній був у його розпорядженні на момент повномасштабного російського вторгнення. 24 лютого 2022 року один з перших вступив у повітряний бій з ворожою авіацією. Відволікаючи вогонь на себе, Коломієць дав змогу групі бойових пілотів відійти і атакувати ворога. Загинув одним з перших у повномасштабній війні: його літак було збито в районі села Кринцілів (Хмельниччина) Похований у селі Скоморохи на Житомирщині. Удостоєний ордена “Золота зірка” і звання Героя України посмертно.
Петро Хижняк
Народився 1963 року на Смілянщині (Черкаська область). Учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. У мирному житті працював водієм. З 2014 року вів активну волонтерську діяльність, регулярно доставляючи вантажі у зону АТО. За це отримав відзнаку від Президента. Також мав чимало відзнак від Українського Козацтва (був курінним Чорнобильського куреня ГО “Холодноярська Січ”). У 2019 році, незважаючи на наявну інвалідність, уклав контракт із Збройними Силами. На момент повномасштабного російського вторгнення служив водієм-кулеметником інженерно-саперного взводу. Загинув 16 березня біля села Кам’янка (Харківщина) під час мінометного обстрілу. Похований у Смілі. Нагороджений медаллю “Захиснику Вітчизни” і орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.
Ігор Краснобриж
Ігор Краснобриж на позивний “Козацький” народився у Маріуполі. В юні роки був фанатом футболу, вболівав за клуб рідного міста, згодом долучився до фанатського руху. У 2014 році, досягнувши повноліття, долучився до лав полку “Азов”. Три роки потому тимчасово залишив службу, але у 2021 році знову повернувся до армії. На момент повномасштабного російського вторгнення служив у складі окремого загону спеціального призначення полку “Азов”. Обороняючи рідне місто, встиг двічі навідати дружину і маленьку доньку, які переховувались у підвалі на іншому кінці Маріуполя. Загинув 16 березня, на наступний день після свого 27-річчя, потрапивши в засідку ворога під час бойових дій на заводі “Азовсталь” і прикриваючи побратима. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно. Похований у Києві.
Отець Богдан
Отець Богдан (Богдан Каплун) народився на Одещині в родині священика. Закінчив Одеську духовну семінарію, прийняв сан і був відправлений до села Турія Новомиргородської громади. Згодом оселився у Дніпрі, де став настоятелем прилікарняного храму. Після відкритого нападу росії виявив бажання допомагати на фронті. Оскільки на військового капелана потрібно було вчитись, пішов добровольцем у Збройні Сили, склавши сан. 16 липня загинув внаслідок потрапляння ворожої міни у бліндаж, де він перебував (місце підлягає уточненню). Залишились батьки, четверо братів, дружина і двоє малолітніх дітей. Похований в Одеській області.
Олександр Марченко
Народився у 1965 році на Вінниччині. Жив у Білій Церкві. Освіту здобув у Міжнародній академії управління персоналом. Обіймав посаду генерального директора ТДВ “Білоцерківський кар’єр”. Також був членом партії “Свобода”. У 2014 році був обраний народним депутатом, який відзначився виступами за скасування депутатської недоторканості, спрощення податкової системи, збільшення українського виробництва, а також безвіз з Євросоюзом і встановлення візового режиму з росією. З того ж року перебував у лавах 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Брав участь у боях на Донбасі, нагороджений відзнакою “За оборону Авдіївки”. Загинув 7 березня у київській Пущі-Водиці під час бою з окупантами. Похований у Білій Церкві.
Вадим Манько
Капітан на позивний “Омут”. Проходив військову службу у складі окремого загону спецпризначення Східного територіального управління Національної гвардії України. 24 лютого брав участь у боях з окупантами на Харківщині. Його загоном було знищено ворожий загін “Вимпел”, а сам Манько врятував життя побратима. Також брав участь у боях за Демінтіївку (Харківщина). Нагороджений медаллю “За військову службу Україні”. Загинув 13 серпня біля села Соснівки (Харківщина), отримавши поранення внаслідок дистанційного підриву броньованого автомобіля і прикриваючи евакуацію поранених кулеметним вогнем. Нагороджений медаллю “Захиснику Вітчизни” посмертно. Удостоєний ордена “Золота зірка” і звання Героя України посмертно.
Сергій Яцух
Народився у 1990 році на Хмельниччині. Закінчив Західноукраїнський національний університет. Обіймав посаду державного інспектора митного поста “Нові Яриловичі” Чернігівської митниці. З початком повномасштабної війни був мобілізований до лав Збройних Сил. Проходив службу у складі 21 окремого стрілецького батальйону Збройних Сил України. Загинув 16 березня в районі села Новоселівці (Чернігівщина) під час бою з окупантами. Похований у рідному селищі Теофіполь. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.
Сергій Гондюк
Народився на Черкащині. За фахом – секретар. У 2014 році вступив до польського вишу, але повернувся до України, аби захищати Батьківщину від окупантів. У лавах Добровольчого Українського Корпусу “Правий Сектор” брав участь у бойових діях на Донеччині і Луганщині, зокрема, у боях за Піски, Мар’їнку, Авдіївку. У 2019 році уклав контракт із ЗСУ, проходив службу у складі 30-ї окремої механізованої бригади імені Князя Костянтина Острозького. У березні 2020 року був переведений до служби у Міністерстві оборони України. 25 лютого спливав його контракт, і він мав повернутись додому, але через впровадження воєнного стану продовжив службу у складі 30 ОМБр у чині головного сержанта механізованої роти механізованого батальйону. Загинув 25 березня в районі міста Бахмут під час бою з окупантами. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно. На честь Сергія Гондюка переіменовано вулицю Суворова у Корсунь-Шевченківському.
Едуард Трепільченко
Позивний “Ахіллес”. Народився у 1988 році в Луганську. Після проходження строкової служби вступив до Луганського Національного Університету Внутрішніх Справ ім. І. О. Дідоренка. Від початку окупації східних територій боронив Україну у складі добровольчого батальйону “Донбас”. З 2015 року служив у лавах 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр”. Демобілізувався у 2020 році, повернувся до 93 ОМБр у лютому 2022 року. Брав участь у боях на Харківщині. Загинув 20 травня в районі селища Барвінкове в бою з окупантами внаслідок танкового пострілу. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.
Юрій Гульчук
Народився у 1983 році на Рівненщині. Після випуску з Львівського професійно-технічного училища проходив строкову службу, згодом уклав контракт із ЗСУ. Після демобілізації працював слюсарем з ремонту рухомого складу моторвагонного депо Христинівка (Одеська залізниця). У 2014 році брав участь в АТО, зокрема, в боях за Дебальцеве. Нагороджений медаллю “Захиснику Вітчизни” та орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Після повномасштабного російського вторгнення служив у лавах 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр”. 16 червня отримав поранення внаслідок підриву на ворожій міні на Харківщині. Помер 19 червня у шпиталі. Похований у селі Бродівське на Рівненщині.
Владислав Богданович
Позивний “Бодя”. Народився в Криму. Син відомої активістки Лариси Китайської. Після анексії півострова не прийняв російського громадянства. Родина вимушено переселилась на материкову Україну у 2015 році через переслідування за активну проукраїнську позицію. Жив у Києві і Харкові, працював автослюсарем. Мав проблеми з зором, але попри це з початком повномасштабної війни добровільно долучився до лав 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Брав участь у бойових діях на Луганщині, зокрема, в боях за Лисичанськ. Загинув 21 червня у селі Вовчоярівка (Луганська область) внаслідок мінометного обстрілу.
Володимир Фраткін
Народився у 1988 році в Мукачеві. За фахом – кухар. У 2014-2016 роках брав участь в АТО. На момент повномасштабного російського вторгнення перебував на заробітках у Чехії, але повернувся в Україну і долучився до лав Збройних Сил. Служив у складі 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса. Загинув 16 квітня під час бою з окупантами (місце підлягає уточненню). Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.
Вічна пам’ять і шана Героям!
#героїУкраїни #ЗСУ #героїневмирають #загиблібійці #життязаУкраїну #УСП #USP
Сюзанна Елпі
