fbpx

Як дотримуватись карантинних вимог українцям, що не мають житла?

Перша асоціація з фразою “людина, що не має житла” – безхатько, який живе на вулиці або в підвалі. Проте мова йде не про цю категорію людей (хоча проблема безхатьків, беззаперечно, існує). Наразі йдеться про студентів, мігрантів, переселенців та інших осіб, які через ті чи інші причини не мають власної оселі або ж знаходяться на стадії виплати іпотечного кредиту

З початком карантину, введеного в Україні через пандемію COVID-19, житлове питання постало дуже гостро. “Залишайтесь вдома” – категорично рекомендує МОЗ. Проте чи вдалась влада до конкретних кроків, аби гарантувати громадянам, що вони матимуть це “вдома”? На відміну від інших країн, уряди яких посприяли вирішенню низки житлових питань під час пандемії (кредитні канікули для іпотечних позичальників, скасування орендної плати, мораторії на виселення, автоматична пролонгація субсидій тощо), українські можновладці не зробили суттєвих кроків, аби гарантувати кожному громадянину право на житло.

Україна: що мало б відбутись і що відбулось у житловій сфері

Не можна стверджувати, що український уряд не зробив ані кроку для захисту права громадян на житло. Як і в інших країнах, в дію вступили заборони накладати штрафи за прострочення виплати іпотечних кредитів та оплати комунальних послуг, виселяти людей з житла за несплачену “комуналку”, призупиняти постачання побутово-комунальних послуг в разі несвоєчасної сплати (відключати світло, газ або воду). Тобто для захисту населення, яке має житло у приватній власності, були зроблені певні кроки. А як щодо тих, хто орендує житло?

Згідно статистичних даних орендарі становлять близько 20% мешканців великих міст. Значну частину свого доходу мігранти, а тепер і переселенці з окупованих територій витрачають на оплату оренди житла та комунальні послуги. Втрачаючи дохід повністю або частково, вони не в змозі повністю і вчасно задовольнити потреби орендодавців. Тобто втрата доходу для мігранта фактично означає втрату даху над головою.

А чи є сектор оренди в Україні?

Головна проблема сектору оренди в тому, що фактично він залишається в тіні, а все через невдосконалену систему житлової політики в Україні. Попередні та нині діючий уряди не вдались заходів щодо поліпшення ситуації. І мова навіть не про те, що численна кількість українців не укладає угод, щоб уникнути сплати податків. Навіть в разі укладення угоди про надання житлового приміщення в оренду жодна зі сторін не знає в повній мірі своїх прав та обов’язків. 

Наприклад, обидві сторони уклали угоду без участі нотаріуса – двостороння письмова згода на надання послуг оренди. Чи вважається такий “папірець” дійсним документом без печатки та підпису нотаріуса? Так, вважається. За наявності підписів обох сторін цей документ можна використовувати в суді в разі неправомірних дій орендодавця або орендаря. Але ані орендарі, ані орендодавці здебільшого про це не знають. Тому перші за наявності такої угоди не звертаються до суду в разі дострокового виселення “за примхою власника” (згідно ст. 47 Конституції України примусове виселення з житла можливе тільки за рішенням суду), другі – в разі спричинення орендарем матеріальної шкоди.

Що має зробити влада?

Перш за все, створити для громадян ті умови, в яких не буде потреби ухилятися від сплати податків на прибуток зі здачі житла в оренду. Окрім того, житлова політика в Україні потребує глобальної реформи, і загострення “квартирного питання” під час пандемії лише підтверджує це. Але на даний час у міністерстві не існує директорату житлової політики, і посадовці не надто квапляться з його створенням.

Доки до глобальної реформи ще далеко, задача кожного мінрегіону – максимально проінформувати громадян про їхні права та обов’язки. Провести глобальну інформаційну кампанію, результатом якої стане інформованість українців. Це найменше, що можуть зробити урядовці, аби гарантувати дотримання конституційного права на житло, яке гарантовано кожній людині.

Автор: Сюзана Елпі

COVID-19 Live