fbpx

Значна кількість світових тенденцій останнього часу стала наслідком стрімкого розвитку цифрових інформаційно-комунікаційних технологій. Серед них трансформація поняття «війна» та перехід від чіткого розділу на мирний та воєнний час до безперервного та неунормованого протистояння із застосуванням переважно невійськових засобів.

Саме в цьому контексті ЄС та інші демократичні країни все більше розглядають необхідність протистояти зловмисному іноземному впливу на вибори та громадську думку. Такий вплив (або втручання) уможливлюється через відкритість публічної сфери в поєднанні з економічною глобалізацією, вільним пересуванням через кордони та можливістю прямого доступу до громадян за допомогою транскордонних інформаційно-комунікаційних технологій.

Існують різні виміри протидії зовнішньому впливу — від діяльності розвідувальних та контррозвідувальних структур до побудови чітких правових рамок, що дозволять ідентифікувати таку діяльність, а відтак і запровадити релевантні санкції та покарання.

Автори дослідження «Іноземне втручання в демократії: розуміння загрози та еволюція відповідей» переконані: те, як ЄС визначить у правовій площині іноземне втручання, в перспективі може мати значний вплив, оскільки глобальні демократії розглядатимуть європейське визначення як стандарт.

Безумовно, рішення європейських законодавців у майбутньому, а наразі — пошук експертів та фабрик думок — становить інтерес для України. Адже вектор європейської інтеграції вимагає наближення підходів у різних сферах діяльності.

Два питання, на які інші країни намагалися відповісти у своїх визначеннях втручання і які могли би служити керівництвом для поточних дискусій в ЄС, є такими:

  • «як можна ідентифікувати діяльність із втручання», що відкриває двері для розмови про намір або наслідки, та
  • «чим втручання відрізняється від прийнятної поведінки».

Фахівці пропонують спиратися на такі основні критерії, що допоможуть визначити, чи не є певна діяльність втручанням: (1) намір (включаючи чинники часу, координації поведінки та масштаб наслідків) та (2) прозорість. Акт діяльності не повинен відповідати обом критеріям, щоб бути класифікованим як втручання, але вони, безумовно, взаємно підкріплюють один одного.

Важливо, що ці критерії можна застосувати до широкого спектру тактик втручання, зокрема кібератак, інформаційних операцій, зловмисних фінансових впливів, підривної діяльності політичних і громадських організацій, стратегічного економічного примусу. Ці критерії також слугують основою для визначення, яке може охоплювати нові тактики в міру розвитку технологій.

У дослідженні «Дезінформація та пропаганда — вплив на функціонування верховенства права в ЄС та його країн-членів», ідеться про «агресивні інформаційні практики», які визначаються в першу чергу не за змістом поширюваного контенту, а за методами, як-от маніпулятивні прийоми, автоматизовані методи поширення, зловживання персональними даними та порушення правил фінансування політичних партій.

Такі практики мають відповідати, щонайменше, таким критеріям відносно тих, хто поширює інформацію або дає доручення на таку діяльність:

  • інформація є хибною, сфальсифікованою або оманливою, або підводить до певної думки;
  • поширюється з наміром ввести в оману, поляризувати або дестабілізувати суспільство або значну його частину;
  • поширюється з прямою або опосередкованою метою отримання політичної чи геополітичної влади або фінансових вигод;
  • походить із прихованих джерел або осіб, або використовує мікротаргетування або штучний інтелект для більшого поширення такого контенту;
  • потенційно можуть негативно вплинути на соціальну згуртованість, громадський порядок чи мир.

Більшість наявних підходів до визначення того, чи є діяльність іншої держави неприйнятною, залежить від питання про наміри: чого прагнув досягти іноземний актор?

Наприклад, замість використання терміна «дезінформація», як це робить ЄС, французький уряд віддає перевагу терміну «маніпулювання інформацією», щоби «підкреслити політичний намір, що лежить в основі інформаційних маніпуляційних кампаній як визначальний критерій цього явища».

Декілька додаткових чинників можуть сприяти визначенню наміру: час, координація дій та масштаб наслідків. Час проведення інформаційної операції або кібератаки є важливим.

Витік даних зі зламаних електронних листів під час президентської виборчої кампанії у Франції у 2017 році стався напередодні дня виборів з метою вплинути на рішення електорату в момент голосування. Обраний час для зливу допомагає визначити намір зірвати виборчий процес. Проте чинник часу сам по собі не є єдиною ознакою втручання. Втручання відбувається постійно, не лише навколо виборчих кампаній. Агентство інтернет-досліджень — російська ботоферма, що фінансується державою, розпочала таргетування американських громадян у 2014 році, задовго до того, як у центрі уваги опинилися президентські вибори у США 2016 року, і продовжувала таргетувати їх іще тривалий час після перемоги Дональда Трампа.

Координація поведінки також є суттєвим чинником при визначенні наміру інформаційних операцій. Політика Facebook щодо видалення облікових записів передбачає вжиття заходів за «… використання декількох акаунтів фейсбука або інстаграма для спільної діяльності, яку можна класифікувати як просування дезінформації… і за якої використання фейкових акаунтів є основним [інструментом] для проведення операції». Координація між цими обліковими записами встановлює намір операції.

Ще одним корисним маркером наміру може бути масштаб ефекту (наслідків) атаки чи операції. Масштаб наслідків може дати уявлення про те, наскільки добре забезпечена конкретна операція ресурсами та наскільки серйозними є іноземні суб’єкти у своїх зусиллях втрутитися в демократію. Але справді вимірювати наслідки складно, як і вимірювати масштаб. Недорога і, здавалося б, невелика онлайн-операція насправді може мати вплив, що перевищує її сприйняту цінність. Для політиків важливо зазначити, що великого ефекту можна досягти невеликим коштом.

Масштаб впливу може сприяти встановленню наміру, але сам по собі він недостатній як критерій втручання. Хакери російського військового розвідувального управління (ГРУ), які викрали електронні листи DNC у 2016 році, вперше прагнули поділитися ними через фейсбук, але їм не вдалося привернути значну увагу. Їхнім постом поділилися лише 17 разів. Тільки коли ресурс «WikiLeaks» опублікував інформацію, її стали активно поширювати й вона справила значний ефект. Якщо зосереджувати увагу на масштабі наслідків або дестабілізації, визначаючи, чи є щось втручанням, то невдалий злом і витік ГРУ у фейсбуку може видаватися не вартим уваги. Проте намір в обох випадках був однаковим — зірвати політичний процес у США, вплинути на кампанії кандидатів і сформувати суспільне сприйняття кандидатів.

Загальною особливістю втручання є його прихований або непрозорий характер. Іноземні уряди намагаються використовувати непрозорі засоби, щоби приховати свої зусилля з дестабілізації демократії. Російське Агентство інтернет-досліджень видавало себе за американців і створило 129 подій у фейсбуку в період із 2015 по 2017 рік, у деяких випадках навіть створюючи події, які могли призвести до справжніх сутичок між громадянськими групами, зокрема, шляхом планування акції протесту «Зупинити ісламізацію Техасу» через вулицю від заходу «Збережи ісламські знання» у Х’юстоні.

Аналогічно прозорість є важливою для фінансової сфери: джерела політичного фінансування, справжні бенефіціари інвестицій тощо.

Підходи до визначення втручання мають спиратися саме на концепт «прозорості», а не «обману». Акцент на важливості прозорості може мати суттєве нормативне значення. Часто заходи із протидії втручанню являють собою негативну реакцію на негативні дії: неприйнятний контент заборонений; корупційна політична поведінка карається. Проте формування цієї дискусії навколо прозорості змінює наратив від заборони — і відтак потенційної можливості порушення прав, особливо в інформаційному просторі, — до відкритості та свободи волі. Підкреслення важливості прозорості онлайн-платформ, реєстрів бенефіціарів власності та фінансування політичних партій надає громадянам більші повноваження щодо участі в демократичних процесах.

Проте експерти застерігають, що визначення втручання пов’язане з ризиком. Політики можуть запропонувати визначення, яке є або:

  • занадто широким, і відтак може створювати перешкоди свободі слова або створювати надмірні ускладнення для політичної участі;
  • навпаки, — занадто вузьким, щоб охопити певні форми зловмисної поведінки у сферах, що наразі швидко розвиваються, й відтак це заважатиме демократіям захищати себе тому, що атака не «вкладається» в наявне визначення.

Вибір визначення, яке просто каталогізує загальновживані тактики (наприклад: кібератаки, дезінформацію, економічний примус та зловмисне фінансування), також виявиться недостатнім, — оскільки будь-яке визначення втручання має бути досить гнучким, щоб охопити нові технології та підходи. Понад те, перелік тактик не може пояснити основні чинники, що зумовлюють втручання.

Міжнародний досвід пропонує низку термінологічних рішень. Наприклад, Австралія використовує такий поділ: якщо діяльність здійснюється відкрито і прозоро — це іноземний вплив. Ці дії позитивно сприяють публічним дискусіям і є бажаною (прийнятною) частиною міжнародної взаємодії. Іноземне втручання, навпаки, — це діяльність, яка:

  • здійснюється іноземним актором або від його імені;
  • є примусовою, прихованою, оманливою, підпільною;
  • проводиться всупереч суверенітету, цінностям та національним інтересам держави. Втручання іноземних держав виходить за рамки рутинного дипломатичного впливу, що здійснюється урядами. Втручання може відбуватися самостійно або одночасно зі шпигунською діяльністю.

Департамент внутрішньої безпеки США (Department of Homeland Security, DHS) запропонував таке визначення іноземного втручання: «Зловмисні дії іноземних урядів або суб’єктів, покликані посіяти розбрат, маніпулювати публічним дискурсом, дискредитувати виборчу систему, упереджувати розвиток політики або порушувати ринки з метою підриву інтересів Сполучених Штатів та їхніх союзників». Крім того, DHS представив таксономію іноземного втручання, яка охоплює такі дії: інформаційна діяльність (включаючи зловживання новими ЗМІ, зловживання традиційними ЗМІ та кіберзлочинність), торгові / стратегічні інвестиції, примус / корупція, експлуатація міграції та маніпулювання з боку міжнародних організацій.

У «Плані дій щодо Європейської демократії» запропоновано такі визначення:

  • операція інформаційного впливу стосується скоординованих зусиль як вітчизняних, так і іноземних суб’єктів впливу на цільову аудиторію з використанням цілого ряду дезорієнтуючих засобів, включаючи придушення незалежних джерел інформації у поєднанні з дезінформацією;
  • іноземне втручання в інформаційний простір, найчастіше здійснюване в рамках ширшої гібридної операції, можна розуміти як примус та дезорієнтуючі зусилля, спрямовані на порушення вільного формування та вираження політичної волі людей іноземною державою або її агентами.

Загалом План дій щодо Європейської демократії, визначивши поняття операцій впливу та зовнішнього втручання в інформаційний простір, також поставив завдання дати рішучішу відповідь на них, включаючи заходи стримування, що мають на меті змусити учасників операцій впливу та зовнішнього втручання заплатити достатньо високу ціну за свої дії.

На нашу думку, доцільно також визначити «іноземне втручання в інформаційний простір» у Стратегії інформаційної безпеки України, яку наразі розглядає український уряд. Визначення пропонується в такій редакції:

Іноземне втручання в інформаційний простір — це дії, що спрямовано здійснюються іноземною державою або її агентами, які протирічать визначеним національним інтересам України та мають на меті порушити процес вільного формування та вираження її громадянами своєї політичної волі шляхом залякування або введення їх в оману.

Підсумовуючи, слід підкреслити, що на сьогодні ані в ЄС, ані в Україні немає політичного та наукового консенсусу щодо того, чим саме є «втручання», й чітко не розмежовано терміни «втручання» від інших суміжних понять, як-от «вплив». Відсутність загальної рамки «втручання» може не лише затримати або ускладнити ініціативи законодавців, а й негативно позначитися на зусиллях громадянського суспільства щодо підвищення обізнаності суспільства та його згуртування у протидії вторгненню у демократичні процеси.

Джерело