Більшість українців цікавлять фільми, серіали та книжки на тему російсько-української війни та її наслідків, але далеко не всі їх бачили, читали чи взагалі про них чули через погану поінформованість та проблеми з доступом до такого культурного продукту.
Про це свідчить дослідження “Як говорити про війну мовою культури”, проведеного Школою політичної аналітики Національного університету “Києво-Могилянська академія”.
За результатами дослідження, більшість українців поділяє думку, що необхідно створювати фільми, серіали, книжки про військову агресію Росії проти України та її наслідки.
Всеукраїнське опитування показало, що понад половину населення України (61,4%) цікавлять фільми, серіали, книжки про життя окремих людей в контексті подій на Донбасі та в Криму після 2014 року.
73,1% опитаних згодні з необхідністю включення до шкільної програми книжок та фільмів, присвячених подіям в Україні від 2014 року (зокрема, війні, окупації Криму та Донбасу).
При цьому 77,5% респондентів схвалюють ідею державної підтримки фільмів, серіалів та книжок для привернення уваги суспільства до важливих тем і проблем. Ще більше – 90% – опитаних українців вважають необхідною державну підтримку українського кіно та книговидання.
Водночас лише 51,2% українців протягом останнього року подивилися принаймні один український фільм, зроблений після 2017 року.
Майже стільки ж – 50,3% – за останній рік навіть не чули про жоден фільм, серіал або мультсеріал, зроблений за підтримки Держкіно. Хоча з 2017 по 2021 рік ця установа підтримала 42 фільми, сюжет яких торкається або присвячений темам збройної агресії Російської Федерації проти України та її наслідкам.
Аналітики пояснюють: це не обов’язково сигналізує про погану якість чи недостатню кількість продуктів, а радше про недостатню поінформованість населення про наявні культурні продукти.
“Це підтвердилось на фокус-групах. Хоча одразу люди нам говорили, що не можуть пригадати нічого, коли ми копали глибше, розпитували – хтось щось починав пригадувати, розповідати сюжет того, що вони бачили. Тобто є така історія, де, фактично, у людей відразу асоціацій не виникає. Це говорить про недопрацювання інформаційно-комунікаційної складової: навіть якщо продукт є, людині одразу важко пригадати його існування”, – зауважила наукова директорка ШПА НаУКМА Анна Осипчук.
Найменш обізнаною виявилась молодь віком від 16 до 24 років: саме ця вікова група, попри більший доступ до інформації та схильність до різноманітного дозвілля, має найменший запит на культурні продукти з будь-якої теми. Зокрема, під час фокус-груп з’ясувалось, що та невелика кількість продуктів, яку називали представники цієї вікової категорії, була переважно отримана в межах навчання в закладах освіти.
“Ми дійсно бачимо, що за всієї такої консервативності поглядів на просування чогось через школу, саме включення культурних продуктів до шкільної програми, навіть у вигляді факультативів чи дозвіллєвих практик, є дієвим методом інформування і донесення інформації”, – наголосила Осипчук.
Однією з найгостріших проблем є також доступ до українського культурного контенту, який найбільше обмежений для мешканців невеликих міст, сіл та поселень, найближчих до тимчасово окупованих територій чи кордону з Росією.
Серед проблем неодноразово згадувалися проблема з прийняттям сигналу Т2, кодування супутникового сигналу, відсутність належної інфраструктури для відвідування кінотеатрів, фестивалів та інших культурних місць та навіть проблема з пошуком фільмів у мережі.
Так, практично п’ята частина опитаних (18,5%) зазначила, що не має можливості дивитись українські телеканали по телевізору (зокрема й через онлайн сервіси). Для вдвічі більшої кількості українців (36,1%) проблеми принесло кодування супутникового сигналу українських телеканалів.
Серед інших важливих аспектів споживання культурних продуктів дослідники виокремили:
- проблеми з доступом до українського культурного контенту;
- упереджене ставлення щодо українського кіно як до неякісного;
- травматичність теми для мешканців прифронтових територій, а особливо – для жителів тих населених пунктів, в яких безпосередньо відбувалися бойові дії;
- готовність споживати культурні продукти насамперед про людей, де на тлі історії про них розгортаються події війни;
- питання до необ’єктивності та “однобокості” зображеного;
- високий інтерес до фільмів на історичну тематику, зокрема про постаті з історії України.
Дослідження підготовлене Школою політичної аналітики НаУКМА в межах проєкту «Посилення ролі культури в процесах осмислення подій на Донбасі та в Криму і консолідації українського суспільства» за фінансової підтримки Українського культурного фонду.
За допомогою дослідницької агенції Info Sapiens було проведено всеукраїнське репрезентативне опитування з вибіркою 2000 респондентів та окремою довибіркою у 820 інтерв’ю в Донецькій, Луганській, Херсонській областях.
Також проведено 6 очних фокус-груп з мешканцями Донецької (Краматорськ, Волоноваха), Луганської (Сєвєродонецьк, Старобільськ) та Херсонської (Херсон, Генічеськ) областей і 3 онлайн групи – зі студентською молоддю вказаних регіонів.
