fbpx

На початку жовтня 2021 року у державному Укрексімбанку вибухнув скандал: голова правління Євген Мецгер напав на журналістів проєкту “Схеми” у своєму кабінеті під час завчасно погодженого інтерв’ю.

Результатом інциденту стала відставка Мецгера та відкриті кримінальні провадження проти нього та працівників банку, які виконували його накази.

Інцидент в Укрексімбанку, щоправда, мав ще один, менш очевидний наслідок. Він в черговий раз пролив світло на питання якості управління у державних банках. І не через те, як поводилися керівники фінустанови під час інтерв’ю, а через те, що стало приводом для запитань від журналістів.

Сумнівні кредити, які часто мають політичний підтекст, завжди були “слабким місцем” не лише Укрексімбанку, але й решти держбанків. Неякісний кредитний портфель приносив цим установам збитки, через що державі доводилося докапіталізовувати їх, витрачаючи мільярди гривень платників податків.

Ще більше коштів державі довелося віддати на порятунок націоналізованих банків від банкрутства.

Лише на спасіння ПриватБанку уряд витратив понад 155 млрд гривень. І оскільки збільшення капіталу банку на цю суму відбулось шляхом внесення ОВДП, то платники податків щороку витрачають мільярди гривень на їхнє обслуговування.

За останні 12 років держава витратила на державні банки понад 370 млрд грн платників податків або близько 21 млрд доларів. При цьому ці “інвестиції” окупилися лише на 17%, та й то переважно зусиллями одного ПриватБанку. Про це свідчать результати дослідження CASE Ukraine.

Проблема низької ефективності роботи держбанків – це проблема всієї банківської системи, частка держави у які складає 60%. Не дивно, що питання роздержавлення банків залишається одним з ключових на порядку денному переговорів з міжнародними кредиторами. Зокрема, затвердження планів приватизації найбільших держбанків увійшло до останнього меморандуму, який Україна уклала з МВФ.

І хоча Україна вже зробила перші кроки до часткової приватизації Укргазбанку, до наступного перегляду програми МВФ держава може лише збільшити свою частку на цьому ринку, передусім через наміри купівлі банку державною Укрпоштою.

Скільки, коли й на що держава витрачала кошти платників податків під час управління держбанками, та чому ці банки залишаються переважно тягарем на плечах громадян?

Вічно збитковий бізнес

Весною 2011 року в Україні відбулась гучна подія. Держава продала приватному інвестору найбільшого оператора інтернет-зв’язку та монополіста стільникового телефонного зв’язку – компанію “Укртелеком”. Сума угоди склала понад 10,5 млрд гривень.

Покупцем виступила нікому не відома компанія “ЕСУ”, яка з жовтня 2013 року офіційно увійшла до групи СКМ Ріната Ахметова.

На 2011 рік у “ЕСУ” не було достатньо коштів для завершення угоди з купівлі “Укртелекому”. Компанія успішно виплатила перший транш суми за стільникового оператора, а перед тим, як завершити розрахунок з державою випустила облігації на 4,6 млрд гривень. Більшу частину цих цінних паперів викупили Ощадбанк та Укрексімбанк.

В цій угоді усе було б чудово, якби не одне “але”: у 2017 році компанія Ахметова не заплатила за цими облігаціями державним банкам, допустивши дефолт.

Державні банки й досі судяться з компаніями Ахметова щодо цього багатомільярдного боргу, проте все ніяк не можуть отримати назад свої кошти та відсотки, які нарахували на борг за останні 10 років.

Прикладів поганих кредитів у держбанках ще безліч. Вони видавалися у всі періоди незалежності. Коли змінювалася влада, то видані з політичних міркувань кредити ставали тягарем вже для наступників.

Часто погані кредити держбанки видавали наближеним до політичного керівництва держави особам. Так, наприклад, було з багатомільярдними кредитами, які Ощадбанк та Укрексімбанк видали компаніям братів Клюєвих для будівництва сонячних електростанцій.

Після окупації Криму Росією для стягнення кредиту Ощадбанку, наприклад, довелося звертатися у міжнародні арбітражі.

Ці ж кредити стали однією з ключових причин рекордної збитковості Ощадбанку та Укрексімбанку у 2014 році, за яку довелося перекривати коштами всіх платників податків.

За останні 12 років держава витратила на докапіталізацію держбанків близько 101 млрд грн або 7,7 млрд дол (за історичним обмінним курсом), порахував CASE Ukraine. З них найбільше отримали Ощадбанк та Укрексімбанк – по 46 млрд грн та 42,6 млрд грн відповідно.

Держава докапіталізовує свої банки через те, що без додаткового вливання коштів вони швидше за все стануть неплатоспроможними.

Як правило, така неплатоспроможність виникає внаслідок того, що позичальники в якийсь момент відмовляються обслуговувати свої кредити. Повернути ж видані позики назад, наприклад, стягнувши заставу, також майже неможливо через якість такої застави.

Так, наприклад, було у випадку з кредитом компанії бізнесмена Віктора Поліщука на будівництво торгово-офісного центру “Гулівер”. Кредит на 460 млн дол. видав Ощадбанк. Заставою виступав сам “Гулівер” і, як виявилося вже згодом, вартість цієї застави була суттєво переоціненою.

Поліщук не лише завдав збитків державному банку, але й довів до банкрутства власний – банк “Михайлівський”.

Практика видачі держбанками поганих кредитів не припинилася й досі. У квітні 2021 року Укрексімбанк видав 60 млн дол. збитковій компанії під заставку ТРЦ Sky Mall. Щодо останнього тривають суперечки за участю іноземного інвестора.

Видача саме цього кредиту у підсумку й стала причиною відставки голови Укрексімбанку. Але не через те, що банк видав, по суті, непрацюючий кредит, а через реакцію Мецгера на запитання журналістів про таку фінансову операцію.

Платити за політичні чи корупційні рішення керівництва держбанків завжди буде держава коштами платників податків. Саме це створює моральний ризик для менеджерів цих фінансових установ.

Знаючи, що у разі потреби держава завжди прийде на допомогу додатковими вливаннями у капітал, них немає стимулів підвищувати прибутковість банків, які вони очолюють. Наприклад, належним чином оцінювати якість кредитів, або залучати кошти дешево. Через це вони й надалі видають погані кредити або ухвалюють інші сумнівні рішення.

Майже монополія

Попри погану якість управління банками, яку держава показала на прикладі Ощадбанку та Укрексімбанку, її частка на банківському ринку протягом останніх років лише зростала.

Після початку Світової фінансової кризи 2008 року держава націоналізувала три банки: Укргазбанк, Родовід Банк та Банк Київ. Про ефективність подальшого управління ними свідчить той факт, що лише один з цих трьох банків досі працює. Банк Київ та Родовід визнали неплатоспроможними у 2015 та 2016 роках відповідно.

У 2016 році держава, рятуючи від банкрутства найбільший банк країни, націоналізувала ПриватБанк, після чого її частка в активах банківської системи перевищила 50%.

Кожна націоналізація супроводжується значними державними витратами. На Укргазбанк, Банк Київ та Родовід у 2009 році держава сукупно витратила близько 2 млрд дол., а на ПриватБанк у 2016-2017 роках – майже 6 млрд доларів.

Проте, якщо причина націоналізації Привату була логічна та зрозуміла – банк був найбільшим в Україні, а його неплатоспроможність могла викликати ефект “доміно” та спричинити нову економічну кризу – то націоналізації 2009 року виглядають аж ніяк не необхідними.

Укргазбанк після націоналізації управлявся державою також не надто ефективно. Про це свідчать як відсутність дивідендів з прибутку, так і необхідність у його докапіталізації у 2011 році на 0,5 млрд дол. та у 2015 році на 0,2 млрд доларів.

І хоча наразі Укргазбанк найближче наблизився до своєї приватизації, схоже, що навіть у разі його продажу держава все одно залишиться у збитках.

На початку 2021 року Міжнародна фінансова корпорація (IFC) уклала кредитну угоду з Укргазбанком, яка передбачала можливість конвертації виплат у 20% акцій банку. Цією угодою банк непрямо оцінили у близько 170 млн доларів. При цьому, сукупні витрати держави на банк у 2009-2020 роках склали 1,3 млрд доларів.

З ПриватБанком, щоправда, кардинально інша історія. Цей державний банк поки що дуже далекий від приватизації, зокрема через судову тяганину зі своїми колишніми власниками. Проте він поки що єдиний з державних банків, який показує вищу прибутковість, ніж середня на ринку.

Зі 155 млрд грн, які держава витратила на ПриватБанк під час його націоналізації, назад до бюджету у вигляді дивідендів повернулась більш ніж третина – 55,4 млрд гривень.

Однак навіть за умов, якщо ПриватБанк й надалі показуватиме таку надзвичайну прибутковість, для того, щоб повернути всі вкладені у його порятунок державні кошти, знадобиться, з урахуванням інфляції, щонайменше 14 років.

А все тому, що державі щороку доводиться витрачати мільярди гривень платників податків на виплату відсотків за ОВДП, якими докапіталізовували цей банк.

Витрати лише продовжуватимуться

Коли державний банк зіштовхується з фінансовими труднощами, то держава, як його власник, має провести докапіталізацію. Це відбувається шляхом випуску боргових облігацій, які уряд обмінює на акції держбанку – “капітальних ОВДП”.

Згодом самі банки можуть продавати ці облігації на вторинному ринку, а отримані кошти направляти на свої поточні потреби. Або ж він може тримати їх у себе в портфелі, отримуючи за ними відсотковий дохід.

Відсоткові платежі уряду за “капітальними ОВДП” у 2019-2020 роках складали близько 12 млрд грн або 16% всіх процентних доходів чотирьох державних банків.

Оскільки частину цих облігацій банки могли продати на ринку, то не всі платежі уряду на їхнє обслуговування стають частиною доходів держбанків. Так, видатки держави на обслуговування “капітальних ОВДП” у 2018-2020 роках складали по 16,3 млрд грн щорічно. У 2021 році вони збільшаться до 16,9 млрд грн, завдяки докапіталізації Укрексімбанку на 6,8 млрд грн у вересні 2020 року.

Завдяки “капітальним ОВДП”, держава витрачатиме мільярди гривень на держбанки й у наступні роки навіть, якщо ці банки залишатимуться повністю прибутковими, а частка держави на банківському ринку не збільшуватиметься.

Однак, щодо останнього, то тут вже виникають великі сумніви. У травні 2021 року голова державної Укрпошти заявив, що компанія збирається придбати один з українських банків.

Як стало зрозуміло у листопаді цього року, мова йшла про “Альпарі банк” – найменший в Україні.

На купівлю банку Укрпошта збирається витратити 260 млн грн – це кошти компанії, які вона могла або інвестувати у розвиток своєї інфраструктури, або ж направити до бюджету у якості дивідендів. При цьому, якби Укрпошта захотіла створити банк “з нуля”, то витратила би близько 200 млн грн – саме такими є мінімальні вимоги до статутного капіталу банку.

Найімовірніше, що у разі погодження цієї угоди Нацбанком, держава отримає ще одне джерело витрат на підтримку своїх банків. Щонайменше ці витрати будуть у вигляді недоотриманих дивідендів, які Укрпошта могла б спрямувати до бюджету. У найгіршому випадку, державі доведеться компенсовувати збитковість роботи “поштового банку” новими докапіталізаціями.

Розширення частки держави на банківському ринку ще й прямо суперечить зобов’язанням, які Україна взяла перед міжнародними партнерами, зокрема МВФ. А головне, вона навряд чи відповідає інтересам простих українців, коштами яких оплачується низька ефективність управління у держбанках.

Джерело

COVID-19 Live