Світова прем’єра повнометражного ігрового дебюту української режисерки Катерини Горностай «СТОП-ЗЕМЛЯ» відбудеться на 71-му Berlinale, у конкурсній програмі Generation 14plus. Цього року фестиваль проходитиме онлайн разом із Європейським кіноринком з 1-го по 5 березня. Впродовж цього часу буде працювати журі фестивалю конкурсних програм, а фільми також зможуть подивитись акредитовані гості ринку та міжнародна преса. Але вже у червні, з 9-го по 20-е, кінотеатри Берліна покажуть фестивальні фільми для широкої аудиторії. Про це інформує пресреліз Асоціації кіноіндустрії України.
|
«Стоп-Земля» – чуттєва автобіографічна історія про дослідження себе. 16-річна Маша вчиться в звичайній київській школі в 11 класі. Не почуватися дивно та відсторонено в колективі їй допомагають близькі друзі Яна та Сеня, по-своєму переживаючи напружену шкільну буденність. Окрім майбутніх екзаменів, вийти із зони комфорту Машу змушує закоханість в однокласника Сашу. Вона розуміє, якщо не наважишся – ніколи не знатимеш, чи є щось у відповідь. Сценарій фільму написала режисерка Катерина Горностай. Зіграли у стрічці непрофесійні актори-підлітки, з якими Катерина працювала в акторській лабораторії восени 2019 року. У головних ролях: Марія Федорченко, Арсеній Марков, Яна Ісаєнко, Олександр Іванов. Оператор-постановник – Олександр Рощин, художник-постановник – Максим Німенко, композиторка – Мар’яна Клочко, режисери монтажу – Нікон Романченко та Катерина Горностай. “За час підготовки до фільму я познайомилась з парою сотень людей віком від 14 до 18 років. Якось не хочеться називати їх словом «підлітки». Бо власне різниця між дорослою людиною і підлітком невелика – це бурхливість внутрішнього стану, надмірна чуттєвість до зовнішнього і наявність подій, що відбуваються з тобою вперше в житті”, – ділиться режисерка та сценаристка фільму Катерина Горностай. “Парадоксально, але вже в близькому спілкуванні і під час виробництва фільму – вони стали «нашими дітьми», хоч це наче ще сильніше применшує ранг. Молоді актори та акторки часто шуткували над нами «ну які ж ми діти?». Але слово «діти» в цьому контексті набуло теж нового значення – до них з’явилось якесь по-хорошому батьківське ставлення у всієї команди. Перше, що я зрозуміла, – вони надзвичайно відкриті, настільки, що це може бути небезпечно для них самих, дивлячись перед ким вони відкриваються. Друге – що вони надзвичайно сильно вловлюють навіть найменшу фальш, з ними потрібно бути тільки чесним і відвертим у відповідь. Якщо це з твого боку не так – комунікація закривається. А ще – вони дуже сильно люблять.
|
