fbpx

На яких уроках із дітьми спілкуються на тему сексуальних стосунків та яку сексосвіту можна вважати якісною.

Називати статеві органи їхніми назвами, а не евфемізмами; знати «правило купальника» та вміти говорити «ні» небажаним контактам; дбати про свою безпеку та використовувати контрацепцію, — всього цього вчить сексуальна освіта, уроків якої досі немає в українських школах. Як свідчать дослідження, впровадження сексосвіти в окремих країнах допомогло зменшити кількість небажаних вагітностей серед підлітків, ранніх статевих контактів та незахищених статевих актів. Ситуація із сексосвітою багато в чому схожа на ситуацію з медіаграмотністю: на словах усі згодні, що це важливо, однак впровадження відбувається не так швидко, як хотілося б, — зокрема й через те, що обізнаності в предметі бракує самим дорослим, які мали би вчити дітей.

Що таке сексосвіта й для чого воно дітям?

За визначенням ЮНЕСКО, сексуальна освіта — це підхід до викладання тем, що стосуються статевого розвитку й сексуальних стосунків, який передбачає передавання наукової, реальної та об’єктивної інформації не лише про анатомію статевих органів та репродуктивне здоров’я, а й про емоційні стосунки із сексуальним партнером / партнеркою, відповідальне планування стосунків та інші аспекти сексуальної поведінки людини.

Предмет «сексуальна освіта» визнали важливим у багатьох країнах, тому його вивчення є обов’язковим у школах, а подекуди навіть у дитячих садочках. Наприклад, як пише «Гендер в деталях», у Нідерландах про особливості людського тіла, оголеність, різницю між хлопчиками й дівчатками, про особливості дружніх стосунків діти починають дізнаватися вже з чотирьох років. Сексуальна освіта включає дві основні програми: Relationship and Sexuality та Long Live Love, розраховані для дітей 4–12 років та 13–15 років. Також у нідерландських школах можна знайти автомати з контрацептивами, а протизаплідні пігулки, якщо людині ще не виповнився 21 рік, можна отримати безкоштовно. 

У Швеції сексуальну освіту також впроваджують для дітей ще дошкільного віку, однак найбільше уваги цій темі приділяють все ж у школі — із п’ятого по дев’ятий класи. Вже із п’ятого класу зі шведськими дітьми говорять про статеве дозрівання, розвиток тіла й мастурбацію. У старших класах більше уваги звертають на хвороби, особливості тіла і стосунки. І такі підходи дають результат, адже, за даними досліджень, у Нідерландах у дев’яти з десятьох місцевих підлітків перший статевий акт був захищеним, а рівень підліткової вагітності — один із найнижчих у світі: п’ять випадків на тисячу дівчат.

Американський науковець Дуглас Кірбі досліджував вплив уроків сексосвіти у 97 країнах. За результатами його дослідження, сексосвіта не прискорює початок статевого життя (це один із аргументів проти неї, що лунають найчастіше). Натомість Кірбі робить висновки, що якісна сексуальна освіта посприяла збільшенню використання контрацепції та зменшенню кількості незахищених статевих актів.

За даними Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України, лише за 2020 рік жінки в Україні зробили понад 61 тисячу абортів: із них 1835 — у віці 18–19 років, 538 — у віці 15–17 років. Дівчата до 14 років зробили 35 абортів. Якщо покладатися на дані дослідження Дугласа Кірбі, впровадження системної та якісної сексуальної освіти в українських школах посприяло би зменшенню цих показників. 

Чи є сексуальна освіта в Україні?

Ні, дисципліни з назвою «статеве виховання» чи «сексуальна освіта» в українських школах немає. Однак у кількох навчальних предметах для школярів різного віку є кілька тем, які так чи інакше стосуються репродуктивного здоров’я, сексу та стосунків. Як відповіли MediaSapiens у Міністерстві освіти і науки, у зміст загальної середньої освіти включені питання «статевого виховання, формування здорового способу життя, збереження репродуктивного здоров’я». Зокрема, елементи статевого виховання є у програмах із біології та основ здоров’я для учнів 5–11 класів і факультативних курсів «Я — моє здоров’я — моє життя», «Захисти себе від ВІЛ» / «Школа проти СНІДу», «Дорослішай на здоров’я» тощо.

За інформацією МОН, на уроках з основ здоров’я у 6-7 класах учням розповідають про розвиток підлітків; ознаки, строки й темпи статевого дозрівання; культуру вияву почуттів; як розпізнавати маніпуляції та протидіяти тиску. У восьмому класі зі школярами говорять про стать і статеві ролі, гендерні ролі і стереотипи, стосунки між статями, статеве дозрівання, причини й наслідки ранніх статевих стосунків, підліткову вагітність, інфекції, що передаються статевим шляхом, протидію сексуальному насильству. «У 9 класі вивчаються родинні цінності, готовність до сімейного життя, чинники впливу на репродуктивне здоров’я, небезпека ранніх статевих  стосунків, школа майбутніх батьків, ВІЛ/СНІД: виклик людині та людству», — повідомили в МОН.

На уроках біології у восьмому класі учням розповідають про будову та функції репродуктивної системи людини; значення дотримання особистої гігієни; поняття про репродуктивне здоров’я; захворювання, що передаються статевим шляхом, та їх профілактику; вплив факторів середовища та способу життя батьків на розвиток плода. Вже в 10 класі на біології учням мали б розповідати про суть та біологічне значення запліднення; причини порушення процесів запліднення в людини; репродуктивне здоров’я; сучасні можливості та перспективи репродуктивної медицини; відповідальне ставлення до планування родини.

«Програма факультативного курсу “Я — моє здоров’я — моє життя” для учнів 5–6 класів включає розділ під назвою “Я дорослішаю”, зміст якого спрямований на формування в підлітків шанобливого ставлення до протилежної статі; усвідомлення природи симпатії, її зв’язок із дружбою; ознайомлення з особливостями розвитку хлопців і дівчат, фізіологічними змінами, що відбуваються в організмі підлітків; засвоєння правил гігієни», — пояснили в міністерстві. Натомість програма факультативного курсу «Захисти себе від ВІЛ» / «Школа проти СНІДу» для учнів 8–9 і 10–11 класів складається з навчальних модулів, які мають сформувати в учнів «відповідальну поведінку щодо статевих стосунків». Факультативний курс також включає тренінгові заняття — «Будуємо рівноправні стосунки», «Відстрочка статевого життя», «Протидія сексуальним домаганням і сексуальному насильству», для учнів 10–11 класів — «“Ні” незахищеному сексу».

Але все це не є повноцінним курсом із сексуальної освіти, який відвідували б усі учні та учениці. Міністр освіти Сергій Шкарлет в інтерв’ю виданню «Слово і Діло» казав, що запроваджувати окремі дисципліни, присвячені сексуальному вихованню, «не дозволяють часові обмеження»«У нас є ще хімія, біологія, фізика, математика, фізичне виховання, праця, образотворче мистецтво, спів … 30 годин у середньому на всі дисципліни, за кожну годину вчителі “б’ються” — багато всього не охопиш. Тому є інтегровані освітні програми, курси, які в межах, наприклад, біології, основ здоров’я формують специфічні теми», — казав Шкарлет.

На питання, чи буде впроваджено окремий курс із сексуальної освіти в українських школах та чи його розробляють, у Міністерстві освіти і науки MediaSapiens не відповіли. 

Не вистачає годин. А чи готові до впровадження сексуальної освіти вчителі та батьки?

За даними дослідження, яке провів аналітичний центр CEDOS у період із грудня 2019-го по червень 2020-го в партнерстві з Дослідницькою агенцією Info Sapiens, більшість батьків та вчителів позитивно ставляться до неформальної комплексної сексуальної освіти. Зокрема, 89 % батьків та 92 % вчителівпереконані, що сексуальну освіту маєзабезпечити родина, в якій виховується дитина. Також за даними CEDOS,майже 84 % батьків та вчителів вважають, що у школах має бути сексуальна освіта. «Більшість опитаних підтримують її початок із першого або п’ятого класу, а на фокус-групових дискусіях казали й про раніший вік для формальної сексуальної освіти — з дитячого садка. Проте як батьки, так і вчителі не задоволені її станом на сьогодні, зокрема частина з них вважає, що сексуальної освіти в школах взагалі немає. Поза тим, деякі заходи, що їх можна розглядати як компоненти сексуальної освіти, уже є в школах: виховні години та факультативні заняття, лекції запрошених спеціалістів ззовні (наприклад, медпрацівників), кінопокази, підготовки плакатів тощо», — йдеться в дослідженні CEDOS.

Близько 40 % вчителів, за даними опитування, впевнені у власних знаннях з окремих тем сексуальної освіти та у своїй спроможності обговорювати їх з учнями та ученицями. Проте, як стверджують аналітики CEDOS, в опитуванні та на фокус-групових дискусіях дехто з учителів транслював стереотипи та хибні уявлення. Зокрема, 62 % опитаних учителів переконані, що дівчата, які носять короткий одяг та макіяж, спонукають хлопців до активних залицянь; що аборти мають бути заборонені в Україні, переконані 33 % опитаних; що негетеросексуальна орієнтація потребує лікування — 36 %; що діти з ВІЛ не мають вчитися разом з іншими дітьми — 19 %. «Якщо вчителі мають подібні установки, це може не тільки впливати на те, як вони подають матеріал на уроках чи на позакласних заходах, а й відображатися на поведінці та ставленні до учнів», — зазначають у CEDOS.

Противники сексуальної освіти в Україні також є. Наприклад, на сайті Асоціації сексологів та сексотерапевтів України є матеріал із назвою «Стоп сексуальна освіта в Україні». У тексті йдеться, що сексуальна освіта у школах може бути, однак під час таких уроків з учнями та ученицями нібито не мають говорити про поліаморність, полігамність та інші форми альтернативних сексуальних стосунків. «Не припустимою є пропаганда гомосексуальних контактів. Не допускається зведення статевого життя до елементарного задоволення фізіологічних потреб, без формування орієнтації на парність та родину. Не повинно бути розширеного інформування про сексуальні практики дорослих, детального та надмірного опису можливих сексуальних відхилень. Немає бути безвідповідального представлення контрацептивів як єдиного та основного засобу захисту від ВІЛ», — йдеться в тексті. Натомість автори матеріалу пропонують проводити заняття, які стосуватимуться фізіологічних питань окремо для хлопців та дівчат, але як у такому разі учням та ученицям дізнатися про особливості організму осіб протилежної статі?

Також проти сексуальної освіти виступають представники релігійних громад, а у травні цього року в одній зі львівських шкіл заборонили урок сексуального виховання, який мала провести активістка «Феміністичної майстерні» Ксенія Термасіна. Тоді урок активістки, попри те, що домовленість з адміністрацією школи була, скасували під тиском праворадикальних організацій.

З чого б варто було почати впроваджувати сексосвіту

Керівниця Центру гідності дитини Українського католицького університету, ентузіастка раннього статевого виховання, співавторка курсу раннього статевого виховання «Я_й_це» Христина Шабат каже, що предмет «сексуальна освіта» потрібно запроваджувати ще в дитячому садочку, щоб діти могли вивчати його з чотирьох років. У такому віці, на думку експертки, сексуальну освіту дітям потрібно викладати в контексті особистої безпеки: розповідати «правило купальника», згідно з яким, зони, що знаходяться під купальником, — приватні, тому ніхто не може їх торкатися; як розпізнати безпечні та небезпечні ситуації тощо.

«Люди, коли чують словосполучення “сексуальна освіта”, думають, що під час цих уроків із дітьми говоритимуть про контрацептиви, статевий акт абощо, — каже Христина Шабат. — Це теж важливо, але в садочку, в молодшій школі, важливо зважати на контекст безпеки. Те саме “правило купальника” таке ж важливе, як і правила дорожнього руху. Оскільки тема табуйована, про це спершу потрібно говорити з дорослими — батьками та вчителями. Просто запровадити сексуальну освіту, щоби це було, немає сенсу. Потрібно розробити тренінги для вчителів не лише про те, як викладати сексуальну освіту, а й про те, як зауважити дитину, яка страждає від насильства, сексуальних зловживань, як їй надати допомогу, в які служби звертатися. Навіть якщо запровадять цей предмет, чи запрацює система на рівні соцслужб, на рівні допомоги поліції, — питання. Важливо, щоби цей предмет був у школі, але так само важливо, щоби інші інституції були готові надати допомогу».

Експертка каже, що проти сексуальної освіти для дітей виступають люди, які не до кінця розуміють, про що йдеться.

«Аби впровадити сексуальну освіту, потрібно пояснювати, що це таке. Треба розповідати насамперед дорослим, що сексуальне виховання — це територія безпеки для їхніх дітей, — каже Христина Шабат. — Якщо ти кажеш, що сексуальна освіта може вберегти дітей, зокрема, від насильства, дорослі вже геть інакше все сприймають. Загалом запит батьків на уроки з сексуальної освіти — величезний. Мені чи не щодня хтось пише із проханням провести заняття на ці теми з дітьми».

Христина Шабат додає, що під час впровадження сексуальної освіти в Україні було б доцільно користуватися розробками країн, у яких цей предмет успішно впровадили в освіту. Зокрема, використовувати європейські документи. Серед них — гайд від Європейського парламенту  «Принципи статевої освіти в Європейському Союзі». Згідно з ним, є п’ятьправил ефективного та якісного сексуального виховання, яких варто дотримуватися:

  • комплексний підхід, під час якого на уроках сексуального виховання заважатимуть як на фізичний, так і на емоційний аспекти;
  • участь батьків, які можуть вільно долучатися до розмов з дітьми на тему сексуальної освіти;
  • обов’язкове відвідування таких уроків, а не факультативний формат;
  • програми, які дозволяють спілкуватися на різні теми без табу та упереджень;
  • кваліфіковані викладачі, які готові говорити з учнями та ученицями відверто.

В Україні є й приватні ініціативи та громадські організації, які проводять лекції, освітні курси із сексуальної освіти. Наприклад, сексологиня Ольга Урясьєва безкоштовно проводить лекції із сексуальної освіти у школах Кривого Рогу та говорить з учнями та ученицями про те,як влаштоване жіноче й чоловіче тіла, як про них піклуватися; як змінюється психіка при дорослішанні; про інтимне життя дорослих, згоду, відповідальність, контрацепцію тощо. Також сексологиня проводить заняття і для батьків учнів, із якими спілкується про те, як говорити з дитиною про секс; формувати довірливі стосунки, у яких дитина може прийти до батьків у будь-якій ситуації чи відповідати на нібито «незручні» питання.

Сексуальним просвітництвом як для дітей, так і для дорослих займається засновниця «території правильної інформації про секс» — проєкту «Сексінфорія» Юлія Ярмоленко, яка є авторкою книжок «Інтимний лікбез з батьками і без» та «Малечі про інтимні речі». Також існує онлайн-проєкт сексуальної освіти для підлітків «Вперше» — сайт, де підлітки можуть знайти доступну інформацію щодо інтимного здоров’я, сексуальних стосунків, методів контрацепції, правил безпечного сексу тощо.

Джерело