fbpx

Сергій Притула вдруге спробував себе на виборах. І вдруге поспіль для нього все закінчилося невдачею. 

Вперше шоумен програв у 2019 році, коли домовився зі Святославом Вакарчуком про 30-е місце в списку “Голосу” для себе. В результаті, “Голос” зумів завести лише 19 депутатів до Верховної Ради. 

Прихильники Притули можуть сперечатися, чи справді шоумен програв на парламентських виборах, адже, мовляв, його справжня мета була іншою – затягнути своїм іменем якомога більше адекватних людей у фракцію. 

Вдруге Притулі не пощастило 25 жовтня на виборах міського голови у Києві. І це вже зафіксований стовідсотковий програш. 

Колишній очільник “Вар’яти шоу” поступився не лише чинному меру Віталію Кличку, який за останніми підрахунками може виграти вже в першому турі, він також програв голові КМДА часів Януковича Олександру Попову

В серпні, до старту виборчої кампанії соціологічні дослідження показували, що з-поміж усіх кандидатів Притула має найбільше шансів на вихід до другого туру з Кличком. 

Та з вересня така ймовірність поступово від нього віддалялася. Кампанія Притули не була яскравою, а гасла “Я тут живу”, або “Київ без напрягів” більше нагадували назви нових шоу на “Новому каналі”, а не мотиваційні лозунги. 

Чи не найбільшою проблемою кандидата від “Голосу” стало те, що його виборчою кампанією займалися не досвідчені політтехнологи, а активісти, які не розумілися у дослідженнях суспільної думки так глибоко, як їх розуміють і вивчають у штабах Кличка і Попова. 

Ми завчасно домовилися з пресслужбою партії “Голос” про інтерв’ю з Сергієм Притулою одразу після виборів – 26 жовтня. Однак через післявиборну заклопотаність спікеру довелося перенести нашу зустріч на кілька днів. 

Впродовж години кандидат у мери Києва від “Голосу” пояснює, чому програв на виборах, дивується, як Попову вдалося його обігнати, переконує, що гасло: “Я тут живу” було вдалим, зізнається скільки витратив на кампанію, та обіцяє піти на парламентські вибори, якщо вони відбудуться достроково. 

“Я абсолютно не очікував, що Попов вийде на друге місце. Це велика стратегічна помилка всіх штабів”

– Як ви сприйняли свою поразку вже у першому турі?

– З неприхованим здивуванням, відверто кажучи. Тому що виявилася така велика стратегічна помилка і не тільки нашого штабу, а і в принципі всіх штабів. 

Попри те, що ми всі перебували в конкурентному середовищі – наш штаб конкурував зі штабом “слуг”, “слуги” з “ЄС” і так далі – всі ми так чи інакше розуміли, що потрібно якось обмежити присутність проросійських сил навіть на рівні місцевої влади.

І звичайно, що дуже багато ресурсів у всіх штабах пішло на стримування пана Пальчевського, який був досить розкручений в медійному просторі. 

– Ви теж його стримували?

– В нашому випадку з цим було менше клопоту, тому що наша цільова практично не перетинались. 

Хоча, як потім показали заміри, перетоки у другому турі від Пальчевського до мене мали бути. Я відверто здивувався, що ми всі дружно прохлопали Попова. Тобто ніхто цього не очікував.

– Ви справді не очікували, що Попов виходить на друге місце?

– Ні, абсолютно. Жодна соціологія не показувала до жовтня місяця, що він може хоча б якось втрутитися в боротьбу. 

– Мені трошки дивно це чути, тому що ще на початку жовтня мені одразу в трьох штабах сказали, що “дуже ймовірно, що Попов вийде у другий тур” за рахунок того, що на вашому електоральному полі багато конкурентів. На просхідному полі люди почали втомлюватися від Пальчевського, а тут з’явився “господарник” Попов, який почав збирати все під себе. 

– Ну такий, відносно “господарник”. 

– Я кажу про образ, а не про факт.

– Молодий Сан Санич з вусами (сміється). Мені все-таки видається, що більше спрацювали якісь такі речі, які називаються “сіточки” і щось тому подібне. В принципі, у нього ж кампанія була абсолютно віртуальна. 

Ми на ногах проходили всю кампанію. Ми провели дуже багато зустрічей по кожному району, але я ніде не бачив фізичної присутності Попова. Хоча доступ до загальнонаціональних каналів і ток-шоу у нього був, звичайно, кратно більший, ніж у мене. 

– У вас так само був нормальний і це було помітно неозброєним оком. Ви мали доступ до “України”, до “плюсів”.

– Давайте я зараз порахую вам на пальцях за два місяці активної кампанії, що в мене було по трьох головних ток-шоу в країні. 

“Право на владу” – один ефір і одне включення скайпом. “Україна”, Савік Шустер – один ефір, де я був запрошений саме як волонтер щодо забезпечення української армії безпілотниками – це не був ефір, присвячений Києву чи виборам, тому відмінусовуємо.

– Зачекайте, я вас бачив кілька разів на “Україна 24”, хоча взагалі телевізор не дивлюся. 

– Чекайте. ICTV, програма “Свобода слова” – нуль за два місяці. Ну це коли мені закидають про Пінчука. Нуль ефірів. Ось тобі те, що називається доступ до великих ресурсів. 

Тобто де-факто, один ефір “Право на владу” за два місяці. Дякую, що запросили. 

Так, звичайно, в мене було два ефіри на “Еспресо”, мене запрошували два рази на “Суспільне”, “Україна 24”, але ж, ви самі розумієте охоплення всіх цих ефірів, порівняно з одним ефіром на загальнонаціональному каналі. 

Тому, на жаль, я мушу констатувати, що доступу до величезних каналів комунікацій, як мали конкуренти, я не мав. Саме тому ми зробили акцент на ті дві історії, які були доступні – це соцмережі, звичайно, і це кампанія на ногах.

– І бордова кампанія. Ваша бордова кампанія була дуже насиченою. 

– Бордова кампанія була насичена останні два тижні. До того не була такою. 

– Всі бачили ваші борди “Я тут живу” ще у вересні. 

– У вересні ми почали бордову кампанію “Я тут живу” – 180 площин, бордів і сіті-лайтів по Києву. Вибачте, будь-ласка, Романе, але це кількість, яку дозволяли собі деякі кандидати в одному районі. Потім ми наростили в жовтні десь до трьохсот, здається, площин в останні два-три тижні.

“Мені пропонували 2,5 млн доларів на виборчу кампанію “без обязов”

– Скільки ви витратили на кампанію? У вас же є підрахунки?

– Ні, підрахунку я ще не маю, тому що, відверто кажучи, навіть не знаю, чи штаб якось веде окремо мою кампанію від кампанії до Київради. Ну я здогадуюся, що це, мабуть, якісь дуже великі гроші. 

Але, мабуть, не такі великі, які дозволяли собі наші конкуренти на цих виборах. Треба дочекатися звіту, який партія подасть в НАЗК, і там побачимо. Самому цікаво.

– Це партія повністю фінансувала чи ви шукали якихось спонсорів?

– Ні. Ну звичайно, були люди, які давали гроші, починаючи з того, що навіть у нас була на сайті створена кнопка для донатів і Кіра постійно в чаті політради писала – ось сьогодні стільки зайшло, сьогодні стільки зайшло. Вона взяла за нове правило обдзвонювати тих людей, які задонатили більше 1000 гривень.

– Я не можу не запитати, чи Віталій Хомутиннік (дружина Сергія Притули є рідною сестрою дружини Хомутинніка – УП) давав вам гроші на кампанію? 

– Так, воно буде виникати. Мені не давав гроші ні Віталій Хомутиннік, ні Пінчук, ні Фрідман, ні Сорос, ніхто. Звертались до мене, звичайно, дуже багато різних людей.

– Наприклад?

– Ну я не буду озвучувати прізвища.

– Вони з першої десятки українського Forbes?

– Вони всі в українському Forbes рясно розкидані по різних десятках. І так, звичайно, це були дуже заманливі пропозиції. 

“Найсмачнішою” такою це була пропозиція проплатити кампанію в розмірі 2,5 млн доларів, які пропонувалися кешом і які пропонувалися “без обязов, ничё не надо нам. Вот просто на”. 

Я казав: “Дякую, дуже дякую (робить хрипкий голос, наче у Зеленського – УП), але, мабуть, давайте ми просто залишимося з вами цікавими співрозмовниками один одному. Пропозицій фінансування насправді вистачало, але серед них не було таких спонсорів, від яких я б міг дозволити взяти собі кошти.

– Скільки своїх грошей ви вклали у кампанію?

– Це були кошти, які я вклав до початку офіційної кампанії – це 30 тисяч доларів з нашого сімейного бюджету. Я віддав їх у момент, коли штаб був у трошки скрутній фінансовій ситуації і не вистачало грошей на якусь банальну операційну діяльність.

“Принцип – “краде, але щось робить”, зараз людям виглядає симпатичніше, аніж: “дідько його знає, що воно буде”

 

Гадаю, ви вже аналізували результати виборів. То чому ви зайняли третє місце, через що?

– Тут дуже багато різних факторів насправді. Насамперед я б хотів, щоб ви чітко зрозуміли, що відбувається всередині мене: я не засмучений, я перебуваю навіть в якомусь такому внутрішньому піднесенні. 

Не трапилася якась така поразка, яка б вибила мені землю з-під ніг, не трапилося нічого такого, через що я мав би заламувати руки. Програш вперся одразу в декілька факторів. 

По-перше, вже Віталія Володимировича ніхто в Києві не сприймає як боксера. За останні 6 років він наскільки зміг, а він зміг, сформував образ міцного господарника. 

Мені здається, що будь-яка людина, яка проведе п’ять років на такій посаді, приречена на те, щоб частина аудиторії сприймала його як господарника. 

По-друге, і це так само вкрай важливо розуміти, абсолютно недолуга і кадрова політика, і в принципі управління країною у виконанні Володимира Олександровича відлякує величезну кількість людей, які б, можливо, хотіли оновлення владних еліт на рівні столиці чи країни. Але побачивши, як воно зараз виглядає, люди думають: “Нє-нє, вже раз обпеклися, тепер дмухаємо на холодне”.

– “Нехай будуть ці старі, вони хоч зрозумілі” – є така тенденція зараз. 

– Ну вони дійсно зрозумілі. Принцип – “краде, але щось робить”, зараз людям виглядає симпатичніше, аніж принцип – “дідько його знає, що воно буде”. 

І тут, звичайно, Володимиру Олександровичу треба “дуже подякувати” за те, що він зробив все для того, щоб знівелювати тренд, який був минулого року. А минулого року перед парламентськими виборами, 80% українців хотіли оновлення влади. Тобто вони хотіли нових облич в українській владі. 

Станом на сьогоднішній день з точністю до навпаки: 80% українців кажуть, що: “Боже збав, нехай будуть старі корупціонери, але ми вже звикли, якось воно буде”. І це вкрай жахливо. 

Зрештою я мушу визнати також, що ми не змогли мобілізувати наш електорат.

– Хто ваш електорат?

– Мій електорат, ну така серцевина його – це аудиторія від 18 до 44, як показала практика і аналітика вже того, що відбулося. 

Зазвичай, це люди з середньою і вищою освітою і середнім та високим достатком. І ми побачили навіть різницю по дільницях, коли це дільниця на території новобудови якоїсь я там – хопа вверх, і там не було Попова. 

Як тільки дільниця, оточена хрущовками і так далі – я там зразу нівелювався. На жаль, той виборець, якому зараз, грубо кажучи, 25-35-40, не пішов на вибори так, як це зробили люди 55+. 

Ми мусимо це констатувати. Це насправді таке вкрай важливе буде завдання на перспективу. 

– Я думав про ваш програш і виділив для себе декілька моментів, на які ви чомусь не звертаєте уваги. Перше – ваша кампанія нагадувала не виборчу кампанію, а промо до нового шоу на Новому каналі. 

Друге – вашою кампанією займалися не професійні політтехнологи, а активісти. Це дуже важливий нюанс, тому що активісти оперують не соціальними дослідженнями чи глибинним вивченням громадської думки. Вони послуговуються в першу чергу соціальними мережами та трендами із соцмереж.

– Я, на жаль, не зовсім з вами погоджуся. Тому що так, ми не працювали з якимись такими професійними технологами, яких можуть виписати собі зі Сполучених Штатів Америки чи Ізраїлю…

– …у вашого конкурента був саме такий і ви проти нього воювали активістами.

– Я задоволений насправді кампанією, я не вважаю, що це було якесь шоу. Мені здається, що ми навпаки задаємо правильний тренд того, як має відбуватися кампанія. 

Ще раз кажу, у нас була кампанія партії і кандидата, за якими не стоїть жоден олігарх чи фінансово-промислова група. 

За таких умов, у яких ми були, ми показували все, що можемо. Ну які в нас були ще варіанти комунікації з людьми, окрім соцмереж і, ще раз кажу, на ногах? Тобто ми обходили все місто, ми зустрічалися з сотнями-тисячами людей. 

Я не думаю, що це було схоже на шоу. Такі зустрічі дозволяють набагато краще чути людей в прямому і в переносному сенсі.

– Ви вважаєте меседж “Я тут живу” успішним? Він правда вам чимось допоміг? Погодьтеся, що запитання, мовляв, “чи Притула народився в Києві?” в реальному житті ваші реальні опоненти вам не ставили під час кампанії. Їх вам нав’язали соцмережі. 

І вийшло так, що ви самі підкреслювали, що переїхали у Київ, хоча вас про це ніхто не питав.

– Я ще раз кажу, я вважаю, що це дуже хороший слоган, і ми закладали туди набагато глибший сенс, аніж територіальна прив’язка. 

“Я тут живу” – це про відповідальність того, що ти тут живеш і маєш робити навколо себе комфортний ландшафт і комфортну зону свого існування в цій системі координат, яка називається транспорт, екологія, прибудинкова територія і тому подібне. 

Тобто так само, як ти живеш десь в будинку і хочеш, щоб там було чисто, свіжо, прибрано, не смерділо в під’їзді і був нормальний ліфт. Так само хочеться, коли ти живеш в Києві, щоб Київ виглядав так само комфортно. 

“Якщо будуть позачергові вибори до парламенту, піду на них в обов’язковому порядку”

– Чому ви не пішли першим номером у списку Київради?

– Це питання, яке ми проговорювали і з партійним керівництвом, і на засідання політради. 

І ми дійшли до висновку, який, можливо, комусь не сподобається. Там не стояло питання, що Притула цурається роботи в органах місцевої влади. 

Керівництво вважало, і я з цим погодився, що в разі, якщо я програю мерські вибори, мій актив звужувати до роботи в Київській міській раді не зовсім корисно для партії, яка розраховує на мене в більш масштабних рівнях і кампаніях. 

Тобто зараз ми з вами закінчуємо інтерв’ю, і я переходжу в інший кабінет і ми там там узгоджуємо мій графік подальший відряджень по регіонах. Тобто я, на жаль, не зміг би успішно суміщати роботу в Київраді і ті завдання, які ставить переді мною партія і політрада по розвитку партійних осередків.

– Зараз партія використовує вас як віп-агітатора чи як?

– Я – член політради партії “Голос” і заступник голови партії “Голос”, в мене є багато завдань, які лежать поза площиною віп-агітаторства. 

Зараз переді мною буде стояти головне завдання – це збереження того активу, який у нас є по регіонах, незалежно від того, наскільки успішно чи не успішно вони пройшли цю кампанію на місцевих виборах. 

Ми зараз будемо формувати коротку, середню, довготривалу стратегію для роботи в регіонах. І так, як я і перед виборами їздив від Слов’янська до Ужгорода, так само і зараз у мене вивільнилось достатньо багато часу для того, щоб налагоджувати максимально тісну комунікацію з регіонами, тому що, як показали останні два місяці, це була одна з не найсильніших планок в роботі центрального штабу та регіонів.

– Поясню своє запитання про Київраду. Перед тим, як Кличко став мером, він теж не одразу перемагав. Але попри це все, він працював у Київраді, далі він пішов працювати у парламент і там набирався політичного досвіду. Чому ви відмовляєтеся від політичного досвіду?

– Мені здається, що я буду мати нагоду отримувати більш суттєвий досвід і свою візію нести на загальноукраїнський рівень. 

– Як ви збираєтеся далі залишатися в політиці? Що ви збираєтеся робити далі? 

– Власне, частково я відповів уже на ваше запитання. Я дуже хочу уникнути тих помилок, яких допустила партія після минулої парламентської кампанії. Я бачу в цьому найголовніше завдання – це збереження того активу, який у нас зараз є. 

Я дуже хочу, щоб ці люди були вмотивовані і у нас є глобальне завдання – це нарізати задачі для того, щоб люди перебували в тонусі, незалежно від того,  зайшли вони в місцеві ради чи не зайшли. 

Важливо, щоб вони бачили план, по якому ми будемо йти і нарощувати наші сили. Тому що починаючи з сьогоднішнього дня, ми вже дивимося на перспективу на наступні кампанії.

– Я правильно розумію, що ви хочете взяти партію під себе і фактично стати її лідером?

– Я є один із лідерів партії і я людина, яка поважає субординацію. Ви з вашими провокаційними питаннями, Романе, зверніться до Кіри Рудик і вона вам ще раз дасть сенсацію (сміється). 

– Якщо будуть, скажімо, навесні позачергові парламентські вибори, ви на них підете?

– В обов’язковому порядку. 

– 2019 року ви уже йшли в парламент і обрали для себе 30-те місце в списку. До Київради ви взагалі не пішли. Як далі ви збираєтеся переконувати своїх виборців, що ви серйозно займаєтеся політикою і хочете бути в парламенті?

– Послухайте, я не зайшов минулого року у парламент, але там з’явилося 20 людей, які своєю роботою за рік з гаком не дозволяють сказати нікому: “о вони якісь зашкварені, незрозумілі, неукраїнські, непатріотичні” чи, боронь Боже, може, “корумповані”. 

Те саме буде стосуватися нашої команди в Київраді. Я чітко розумію, що кожна людина, яка туди зайшла – це моя репутація на шальках терезів. Якщо, боронь Боже, хтось зашквариться, це буде удар по мені. 

І повірте мені, що прекрасні дяді, які мають там по кілька телеканалів, вони розцвірінькають про таку новину. 

Тому ми, власне, так багато часу і присвячували підбору людей у першу десятку, першу двадцятку для того, щоб зрозуміти, що ми можемо розраховувати на людей, які репутаційно чисті і нас не підведуть. 

Якщо я можу заводити людей у такі органи, то що мені завадить у наступну кампанію увійти самому? Чому б ні?

“Можливо Вакарчук і образився на мене. Але коли Святослав Іванович складав мандат вдруге, я не отримав від цього масу задоволення”

– Які відносини у вас зі Святославом Вакарчуком?

– Нормальні.

– Ви з ним говорили після виборів?

– Буквально позавчора (інтерв’ю записувалося 29 жовтня).

– Що він вам казав?

– Подякував за кампанію, за те, що партія вийшла в Київраду.

– А ви йому що відповіли?

– “А він тобі, а вона йому” (сміється). Я йому сказав, що в цьому так само є і його заслуги, тому що він був тою бабою-повитухою, яка прийняла мене в політику. 

– Знаю від вашого оточення, що ви були невдоволені, коли Вакарчук склав мандат. Коли висувалися в мери, ви вийшли на сцену і сказали, цитую: “Якщо я стану мером, через рік мені не набридне і я не складу мандат”. Не образився Вакарчук на ці слова?

– Можливо, образився. Ну давайте так відверто – коли Святослав Іванович складав мандат вдруге, я не отримав від цього масу задоволення, тому що я розумів, що це може прилетіти дуже серйозним репутаційним ударом по партії. І такий крок за кілька місяців до місцевих виборів, вочевидь, не грав нам на руку. 

– М’яко кажучи.

– М’яко кажучи. Тому я, м’яко кажучи, можливо, десь дійсно перегнув палицю з різкістю у своїх висловлюваннях. Як людині вихованій та інтелігентній, мені можна було б у дещо іншій формі підкреслити серйозність своїх намірів, не відштовхуючись від того прикладу, який показав Святослав Іванович. 

Я радий, що Святослав Іванович зателефонував. Ми дуже мило поспілкувалися, останнім часом не мали такої нагоди. І я радий, що навіть з його відходом партія все одно залишається живим організмом. 

“Єрмак робив кілька цікавих пропозицій, які би могли поєднати мене із Зе!Командою”

– Влітку ви кілька разів зустрічалися з Андрієм Єрмаком. Також у вас була зустріч у присутності Єрмака з Володимиром Зеленським. Що від вас хотів Єрмак, а що Зеленський? 

– Єрмак зробив кілька цікавих пропозицій, які би могли якимось чином поєднати мене із Зе!Командою.

– Це як?

– Ну це коли тобі пропонують роботу, розумієш? А ти як дорослий хлопець кажеш: “Мені треба час подумати”. 

– Типу – висувайся від “Голосу”, а ми тебе підтримаємо?

–  Ні. Спочатку взагалі мова не йшла ні про які висування. Перші розмови почалися десь у лютому ще. Це були певні кадрові пропозиції, на які я не пристав.

– В Офіс зайти?

– Ну дивіться, давайте так, Романе. Ви ж з Єрмаком і Зеленським їздили в машині, треба було вам розпитатися. Якби я запрошував людей на зустріч до себе і робив їм якісь пропозиції, вам як журналісту я б розказав, про що з людьми говорив. 

Але позаяк мене кликали на зустріч, як у випадку з керівником Офісу президента, так і у випадку з президентом, я не можу собі дозволити такої розкоші як вихлюпнути назовні ті пропозиції, які робили. 

Я і так вам зараз багато сказав.

– Президент вам робив окремі пропозиції?

– Президент робив певну пропозицію, яка не була пов’язана з посадами, але була продовженням риторики голови його Офісу. 

– Ви знаєте Зеленського більше десяти років: знаєте його як коміка і зараз були у нього в кабінеті як у президента. Чим ці два Зеленських відрізняються один від одного?

– Тим, що той Зеленський, якого я знав до того, як він став президентом, любив те, чим займається. 

– Думаєте, йому не подобається бути президентом?

– Мені здається, я доволі дав вичерпну відповідь, спираючись на власні відчуття.

– Останні кілька запитань. Після виборів ви повертаєтесь у “Вар’яти шоу”?

– Ні, це перегорнута сторінка. Звичайно, що я на контакті з хлопцями ну, тому що це все-таки мій любий колектив, з яким я 10 років пропрацював доволі активно. 

Я за них як переживав, так і буду переживати – за їхні успіхи, але на роботу, скажімо так, у “Вар’яти” я вже не ходжу. У мене залишається робота ведучого на “Новому каналі”…

– Залишається? Ви не пішли з “Нового”?

– Так, а я і не казав, що піду з “Нового каналу”. Я казав, що якщо я виграю мерські вибори, то напишу заяву і перестану бути ведучим “Нового каналу”. 

Зараз, камон, ви збираєтесь мою сім‘ю утримувати? Я її поки що сам буду утримувати. 

Тому в мене є дві роботи: одна – це “Новий” і друга от сьогодні в мене з 17 по 19 моя авторська програма на радіо НВ.

Роман Кравець, УП

Джерело

COVID-19 Live