fbpx

Уже розкручується новий виток напруженості й конфліктності Києва і Москви

2 лютого указом президента Володимира Зеленського була заблокована трансляція трьох лояльних до Росії телеканалів — 112 Україна, NewsOne, ZIK. На тлі гібридної війни, інформаційної агресії з боку Кремля мотиви і логіка такого кроку цілком зрозумілі.

Однак можливі зовнішні наслідки такої санації національного медіапростору українська влада повинна прораховувати і бути готовою для контрдій.

Перша реакція західних країн-партнерів, які відчувають і на собі пресинг російської фейк-індустрії, була вельми стриманою і загалом передбачуваною. Нагадаємо, що підрозділ зовнішньополітичної служби ЄС — група East StratCom станом на грудень 2020 року виявила понад 500 фактів російської дезінформації тільки про COVID-19, а всього з 2015 року — близько 10 тисяч фейків.

А ось черговий осуд з боку керівників Міжнародної і європейської федерації журналістів в ситуації, що склалася, виглядає скоріше як схоластичне декларування постулатів про свободу слова, вельми далеких від конкретних українських реалій.

Нагадаю, ще на старті президентської каденції Зеленського, у вересні 2019-го з Владивостока, з трибуни Східного економічного форуму пролунало вкрадливе попередження Володимира Путіна українській владі не чіпати опозицію (тобто Медведчука), бо «нічого доброго з цього не вийде», «це було б великою помилкою».

Однак телерупори ОПЗЖ відключені. І Кремль точно не залишиться стороннім спостерігачем. У цьому впевнений і глава українського МЗС Дмитро Кулеба. У нещодавньому інтерв’ю Радіо Свобода він, кажучи про реакцію РФ на закриття трьох каналів, зазначив, що у Росії «є справи більш нагальні, але, безумовно, вони цього не забудуть і відповідь не забариться…».

Що ж слід очікувати з боку РФ? Яка «прилетить» відповідь?

Уже розкручується новий виток напруженості і конфліктності Києва і Москви.

По-перше, українська тема знову стала домінуючою в російському ефірі. Хоча відверто карикатурно виглядають заяви про «пригнічення свободи слова в Україні» з боку глашатаїв тоталітарно-поліцейської держави, де незручна для влади опозиція або витиснута на Захід і витравлена, або зайнята виправно-трудовою діяльністю, а в ефірі безроздільно панують кремлівські медіахолдинги.

Кремль точно не залишиться стороннім спостерігачем

А ось заблоковані ЗМІ шукатимуть нішу на інших каналах, дрейфувати в соцмережі і повертатися в Україну опосередковано через російський контент.

По-друге, розгорнеться російський пресинг на міжнародних майданчиках — Рада Європи (ПАРЄ), ОБСЄ, ООН. Шляхом тиску, шантажу будуть нав’язуватися резолюції, що засуджують «переслідування опозиційних ЗМІ в Україні». Варто очікувати спалаху активності російської делегації в ПАРЄ. До речі, представництво РФ при Раді Європи вже оприлюднило заяву з вимогою відреагувати на «порушення свободи вираження поглядів з боку української влади». Ця тематика, ймовірно, буде присутньою і в порядку денному Радбезу ООН і профільного третього комітету Генасамблеї ООН. Можливе і звернення в Управління Верховного комісара ООН з прав людини. І тут важлива оперативна парламентсько-дипломатична контрінформаційна робота з боку МЗС і національних делегацій України.

По-третє, будуть задіяні зовнішні «агенти впливу», в тому числі праворадикальні депутати парламентів країн ЄС (Італія, Франція, Німеччина та ін.), а також учасники організованого Віктором Медведчуком «парламентського виміру нормандського формату», який отримав благословення Кремля. До цієї компанії варто чекати долучення проросійськи налаштованих, «розуміючих Путіна» публічних діячів і політиків — тих, кого накрила хвиля «шредеризації» Європи. Йдеться про організацію відповідних заяв, звернень, політичних демаршів, круглих столів та інших медіаакцій антиукраїнської спрямованості.

Варто очікувати і активізації в Україні мережі інтернет-агітаторів, які працюють під контролем російської сторони. Це буде йти паралельно з піар-акцією ОПЗЖ з ініціювання імпічменту президенту України.

По-четверте, елементом всієї цієї кампанії, ймовірно, буде ініціювання позовів до міжнародних судових інстанцій — наприклад, до Європейського суду з прав людини. Судова перспектива тут сумнівна, але головна мета подібних дій зовсім інша — створення димової завіси і спроба нівелювати резонансні судові процеси з російської військової агресії проти України, з окупації Криму.

По-п’яте, є підстави говорити і про тактичні кроки. Очевидним є інспірування скандалів і глухе блокування російською стороною переговорного процесу в рамках Тристоронньої контактної групи, шантаж навколо наступної зустрічі «Нормандської четвірки». Буде підтримуватися і посилюватися напруга на донбаському фронті, посилиться інформаційно-пропагандистська кампанія в ОРДЛО (підтвердження того нещодавній десант російських «тележурналістів» на окуповані території ).

Втім, оцінюючи ситуацію, що виникла, якраз варто поставити питаннями дещо іншого характеру: чи означає блокування телеканалів істотну корекцію політики щодо Росії? Чи означає це перехід до «плану Б»? Втім, відповіді на ці питання дадуть наступні кроки української влади на російському напрямі.

Джерело

COVID-19 Live