fbpx

16 січня набули чинності норми Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» щодо обслуговування споживачів. У медійній сфері витає в повітрі питання з приводу обов’язків ЗМІ в частині мови. Про обслуговування споживачів розповімо детальніше, а щодо ЗМІ коротка відповідь – поки що змін немає, за винятком однієї сфери.

Обслуговування споживачів регулює ст. 30 вищезгаданого Закону, вступ якої в силу було відкладено на 1,5 роки (абзац 10 п. 1 розд. ІХ «Прикінцеві та перехідні положення») з моменту набрання чинності Законом загалом, тобто до 16 січня ц.р. Це було зроблено з метою дати змогу бізнесу підготуватися до нового регулювання. Основне положення ст. 30 міститься в її ч. 2: «Підприємства, установи та організації всіх форм власності, фізичні особи – підприємці, інші суб’єкти господарювання, що обслуговують споживачів .., здійснюють обслуговування та надають інформацію про товари (послуги), у тому числі через інтернет-магазини та інтернет-каталоги, державною мовою. Інформація державною мовою може дублюватися іншими мовами”. Також допускається обслуговування клієнта на його прохання іншою мовою, прийнятною для сторін. 

До медіа дана норма стосується суто в тих випадках, коли їхня редакція взаємодіє з фізичною особою, котра бажає розмістити в медіа оголошення для задоволення власних потреб, тобто котра є споживачем.

Суть мовної норми про обслуговування споживачів – це обов’язок для господарюючого суб’єкта. На цьому не люблять наголошувати як противники, так і прихильники Закону, але обов’язок підприємства автоматично не перетворюється в подібний обов’язок для його працівників, навіть тих, які безпосередньо спілкуються зі споживачами. Якщо в магазині чи кафе штат працівників невеликий, то звісно, їм усім треба буде використовувати українську мову. Але коли працівників багато, то ніщо не заважає поділити офіціантів чи касирів на категорії: для україномовних, російськомовних чи англомовних відвідувачів (як існують каси для оплати карткою/готівкою чи купівлі великої/незначної кількості товару). Перше звернення до клієнта однозначно йде українською, але в закладах середнього розміру й більше клієнтів зазвичай зустрічає якийсь один працівник: хостес у ресторанах та охоронець у супермаркетах, які тепер будуть зобов’язані звертатися державною мовою.

Закон не регулює мови спілкування працівників сфери обслуговування поза роботою та й, очевидно, жоден закон не може цього робити, тобто про якусь «українізацію» російськомовних не йдеться.

Тепер перейдемо до того, коли ж мовне регулювання набуває чинності для медіа. Як вже було видно вище, Закон у Прикінцевих та перехідних положеннях передбачає відтермінування багатьох своїх норм. Для телерадіомовників це не зовсім так, адже відтермінування закладене не для цього Закону, а для нових мовних квот профільного Закону «Про телебачення і радіомовлення» (пп. 24 п. 7 розд. ІХ Закону про мову; він ТБ і РМ не регулює, а лише відсилає до норм профільного).  Йдеться про ст. 10 останнього, в якій квоту в 75% буде замінено на 90, а 60% – на 80. Також прибирається виняток, за яким можна не дублювати українською «виступи, інтерв’ю, коментарі, пояснення, запитання тощо осіб, які беруть участь у передачі (крім ведучих (дикторів) передачі), або окремі репліки ведучих (дикторів) передачі в обсязі, обумовленому творчим задумом передачі» (п. «б» ч. 7 ст. 10). І нарешті – буде прибрано окреме квотування на ведення радіопередач (ч. 5 ст. 9 ЗУ Про ТБ і РМ), тобто для ведучих радіо діятимуть ті ж квоти, що і для телебачення. Усе це регулювання для телерадіомовлення набуває чинності через п’ять років, 1,5 з яких уже пройшли, тобто більші квоти будуть введені приблизно за 3,5 роки від сьогодні.

Мову преси  держава в останній період часу практично не регулювала, але за кілька років ситуація має змінитися. Йдеться про ст. 25 мовного Закону, яка визначає обов’язок друкувати поряд із тиражем іноземною мовою одночасно такий же за кількістю примірників та змістом тираж українською.  Це стосується і продажу: поряд з іншомовним друкованим виданням має бути запропоноване ідентичне україномовне. Винятки з даної статті Закону стосуються видань мовами корінних народів України, офіційними мовами ЄС та наукових видань. Абзац 7 п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачає: «ст. 25 цього Закону, яка набирає чинності через 30 місяців з дня набрання чинності цим Законом для друкованих засобів масової інформації загальнодержавної і регіональної сфер розповсюдження і через 60 місяців з дня набрання чинності цим Законом для друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження». Це означає, що для регіональних та загальноукраїнських видань мовна норма набере чинності приблизно через рік від сьогодні, а для місцевих видань – через 3,5 р. Щодо останніх, то закрадається підозра, що до того часу багато з них встигнуть / будуть змушені перейти в Інтернет відмовившись від паперової версії зважаючи на сучасні тенденції в інформаційній сфері. 

Однозначно, що робити дві мовні версії одного видання більш накладно, ніж одну. Чи щось заважає багатьом виданням уникнути цього й залишитися в одномовній версії, але перейшовши на українську? Для цього може бути дві перешкоди: або «мурашки» в головах менеджерів російськомовних видань, які бояться, що аудиторія не купуватиме їхній продукт українською мовою; або вони праві й якась частина аудиторії дійсно не сприйме україномовної преси. Але в останньому випадку постає питання: україномовні масовою купують російськомовну пресу навіть у Західній Україні, а якщо російськомовні не схочуть купувати україномовну, то це свідчення їхньої меншої мовної толерантності? І хто тут більший лінгвістичний радикал?

Після телерадіомовлення та преси необхідно згадати й регулювання Інтернети-видань. Окремої статті щодо них у Законі нема, але є ч. 6 ст. 27, абзац 1 якої передбачає: «Інтернет-представництва (в тому числі веб-сайти, веб-сторінки в соціальних мережах) … засобів масової інформації, зареєстрованих в Україні, а також суб’єктів господарювання, що реалізують товари і послуги в Україні та зареєстровані в Україні, виконуються державною мовою. Поряд з версією інтернет-представництв (у тому числі веб-сайтів, веб-сторінок у соціальних мережах), виконаних державною мовою, можуть існувати версії іншими мовами. Версія інтернет-представництва державною мовою повинна мати не менше за обсягом та змістом інформації, ніж іншомовні версії, та завантажуватись за замовчуванням для користувачів в Україні.» У контексті нашої теми дана норма регулює мову веб-сайтів  та сторінок в соціальних мережах для кількох категорій суб’єктів. По-перше, це зареєстровані в Україні ЗМІ (ТБ, радіо, преса), по-друге, зареєстровані в Україні господарюючі суб’єкти, що надають послуги в Україні. Під другу категорію підпадають інформаційні агентства, а також будь-яка юридична особа чи ФОП, які надають послуги з продажу доступу до контенту на веб-сайті чи реклами на ньому (не залежно від того купують ці послуги споживачі чи юрособи). 

Інтернет-ЗМІ українське законодавство не регулює як ЗМІ та, відповідно, й не реєструє їх, тому під дану норму їхні редакції потрапляють як реалізатори послуг в інформаційній сфері. Тобто якщо доступ до контенту чи розміщення реклами на сайті починають продавати (а це майже завжди робить якийсь суб’єкт господарювання), то виникає обов’язок подавати на сайті (дублювати порід з ін. мовними версіями) контент українською мовою. Ключовим елементом для реалізації такої норми є прив’язка до суб’єкта господарювання, що надає інформаційну послугу. Щоправда, на практиці ідентифікувати такого суб’єкта далеко не завжди вдається. Чинності дана норма для веб-сайтів набуде через 1,5 року (абзац 9 п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону).  

Джерело

COVID-19 Live