Моїм співрозмовником є Максим Олегович Тимошенко, ректор Національної музичної академії України імені Чайковського та офіційний волонтер добровольчого формування Т2. Отже, будемо говорити про музичне мистецтво та про музику під час війни.
Доброго дня! Ми з вами вже багато спілкувалися на цю тему особисто і зараз хотілося би проговорити це на широкий загал. Знаю, що сьогодні у вашій академії відбулось офіційне відкриття кафедри ЮНЕСКО. Розкажіть, будь ласка, який шлях ви пройшли, скільки часу та нервів це коштувало і який сенс ви вкладаєте саме в кафедру ЮНЕСКО. Чим вона особлива?
М.Т.: Дійсно, це дуже важлива подія для всієї нашої країни і не тільки. Тому що це вперше в історії України, і фактично це перша музична кафедра ЮНЕСКО в світі. Ми анонсуємо саме вашому каналу, який ми дуже поважаємо, що ми дійсно отримали підписаний контракт з ЮНЕСКО, і ми маємо право використовувати логотип ЮНЕСКО. Історичною подія є ще й тому, що центр ЮНЕСКО відкривається у центрі міста Києва, столиці нашої держави.
Якщо говорити просто, ЮНЕСКО – це «ООН по культурі». Це найпотужніша організація світу, яка пов’язана з культурою. Тож ми будемо мати можливість промоції нашої культури, нашої історії, нашої академії в світі, в тому числі через таку потужну організацію як ЮНЕСКО.
Входили ми дійсно дуже цікаво. Була боротьба з російськими вишами, які були дуже незадоволені. Жоден російський ВНЗ не отримав кафедру цього року, саме тому що росія – країна-агресор. Це принципова позиція ЮНЕСКО. Росіяни навіть піднімали питання в ЮНЕСКО, чому провідні російські виші не отримали, а Київська консерваторія імені Чайковського отримала. Тож фактично агресор отримав те, що заслужив, а ми маємо цю кафедру, створенням якої займались більше року. Знаєте, це була дуже кропітка робота команди академії, якій я дуже вдячний за те, що вони зробили неможливе. Окремо хочу зазначити, що у команді дуже плідно працював проректор Віктор Олексійович Бондарчук. Він вклав дуже багато зусиль.
Зараз війна, зараз дійсно дуже складний час, але завдяки цій історичній події ми будемо мати дуже багато потужних програм напряму із ЮНЕСКО. Ми будемо працювати за програмами фінансування, будуть гранти та стипендії для наших дорогих студентів. Також ми плануємо, що завідувати цією кафедрою буде Макаренко, це посол ЮНЕСКО, наш професор, викладач і народний артист України. Він має великий досвід роботи з ЮНЕСКО. Саме з ним, до речі, ми у березні, на початку війни робили концерт, який всі пам’ятають. Коли ворожі групи проривались уже до гуртожитка нашої академії, ми на Майдані давали концерт. Понад п’ятдесят країн транслювали це наживо, більше трьохсот провідних медіакомпаній світу показали цей сюжет. І це теж ми робили спільно з ЮНЕСКО, з Офісом президента України та ініціативною «Free Sky», щоби закрити небо над Україною.
Я правильно розумію, що це перша в Україні кафедра ЮНЕСКО, яка створена в музичному ВНЗ?
М.Т.: У мистецькому ВНЗ. Так, це перша кафедра в історії України. Це дійсно перший історичний крок, і я вітаю всю нашу мистецьку спільноту і всю нашу державу з таким серйозним успіхом. І це тільки перші кроки, адже ми рухаємось далі. А далі плануються спільні концерти з ЮНЕСКО та інша творча робота. Кафедра має назву «Музика, освіта і наука – в ім’я миру». Тобто назва об’єднує і мир, і науку – це дуже важливо.
Мені от телефонують різні керівники з Німеччини, і дуже хвалять рівень студентів нашої консерваторії, які проходили у них стажування або навіть нетривалий період навчання. Мені приємно, що сайти Міжнародної асоціації університетів (IAU) та Європейської асоціації консерваторій пишуть про нас як про одну із найкращих академій світу. І ще приємнішим є те, що тепер Національна музична академія імені Петра Чайковського ще гучніше звучить в ООН і в світі.
Ви згадали про спільні концерти, ми говорили про концерт на Майдані. Наскільки я знаю, ваша консерваторія фактично єдина в Україні, на базі якої навіть зараз, в умовах воєнного стану, відбуваються концерти. А навіщо давати концерти під час війни? З одного боку, таке банальне запитання. З іншого – в чому важливість? І взагалі як музика впливає на людей під час війни?
М.Т.: Музика має дуже важливу роль. На концерти, які ви згадали, ми запрошуємо наших героїв – хлопців, які після заходу йдуть прямо на передову, це дуже символічно. І такі концерти ми проводили з початку війни, іноді це було щотижня. Також важливою подією для нас були концерти в госпіталі прикордонної служби України, адже варто пам’ятати і про наших поранених героїв. Ми бачили, що люди дійсно вражені. Прослухавши концерт, бійці підходили і дякували, говорили, що вони розуміють, за що вони воюють. Адже виходять студенти, які грають для наших героїв, це патріотична музика. Ми обов’язково граємо державний гімн і духовний гімн України. До речі, автором духовного гімну України є Лисенко – один із засновників нашої академії. Цікаво, що коли ми проводили концерт задля збору допомоги госпіталю прикордонної служби, більше всього коштів, понад сто тисяч гривень, перерахувала онука Лисенка, яка працює у нас викладачем. Уявіть собі. Я просто був здивований – думав, що у людини немає таких грошей, що, ймовірно, це помилка. Я їй телефоную, вона каже що це її рішення і вона хоче допомогти хлопцям. Отакі у нас патріотичні нащадки генія, українського композитора Лисенка. Для нас це неймовірно важливо, що люди так нам допомагають. Також від концертів люди наповнюються, отримують духовну підтримку. У нас часто бувають гості, які благословляють.
Так, коли був Епіфаній, Митрополит.
М.Т.: Так, був і Епіфаній – Митрополит всієї України, Патріарх Філарет. Тобто в нас багато таких гостей, які благословляють наших бійців. З Митрополитом Епіфанієм ми зустрічались напередодні концерту, обговорили спільні кроки для підтримки Збройних сил України. І завдяки нашому члену наглядової ради Віктору Вікторовичу Гордєєву консерваторією був придбаний автомобіль, повністю підготовлений для військових. Здається, пікап Mitsubishi 200. Він дуже серйозний, на ньому можна перевозити зенітні комплекси. Разом із відправленням на передову було і благословіння Митрополита Епіфанія. А потім був концерт з нагоди дев’яносторіччя мого батька. Це теж дуже символічно, що саме у такий день спільно з духовним лідером нації ми зробили такі важливі справи для нашої держави, для нашої академії, для збройних сил. І взагалі для України.
Ми потихеньку перейшли від музики до волонтерства. Давно хотів вас запитати. Ви ректор мистецького закладу і ви займаєтесь волонтерською діяльністю, ви декілька разів їздили на фронт разом із добровольчим формуванням Т2. А як ви прийшли до того, що, окрім суто мистецьких справ, ще почали займатися і волонтерськими?
М.Т.: Це сталось природно, тому що до мене по допомогу звернулись побратими. Перша наша поїздка була на передову Харківщини і під Харків. Там була дуже складна гуманітарна ситуація: на передовій не працював жоден магазин, не було аптек, лікарень, були розбомблені школи. Словом, біда повна. І я звернувся до члена Наглядової ради, до наших меценатів, у тому числі і до Віктора Вікторовича Гордєєва. Він сказав, що є багато фейкових підрозділів, які, поки інші воюють, сидять в тилу і нічого не роблять, тільки збирають кошти. Скільки он карних справ зараз щодо псевдодобровольчих формувань і таке інше. І я сказав, що поїду особисто на передову з хлопцями, щоби передати все особисто в руки. Тоді і я, і ви будете впевнені в тому, що дійсно все пішло за призначенням, до людей які цього потребують. Так ми вирушили разом із нашими побратимами. У місцевостях, в яких ми їхали, прострілювались дороги. І я дуже вдячний Дмитру Ольховому, заступнику комбата, який дуже професійно керував підрозділом у той період. Ми були у повному спорядженні, адже відбувались обстріли, машини їхали десь за 100 метрів одна від одної, щоб не обстріляли. Якщо їхати «купую», то можуть обстріляти. До речі, коли ми завозили медикаменти до лікарні у Харкові, там були вибухи біля аграрного університету, який був повністю знищений ударами. Це було якраз коли ми приїхали, ми там двічі були і просто дивом не потрапили під ті обстріли.
Знаєте, на Харківщині нас зустрічали просто неймовірно. Діти читали вірші Тараса Григоровича Шевченка, всі були в вишиванках, всі дуже добре володіють українською мовою. І це Харківщина, я підкреслюю. Там настільки люблять нашу країну, нашу культуру, і вони вже настільки українці, що це дуже приємно. Бо ми пам’ятаємо, що це ж російськомовний регіон.
На жаль, треба сказати і про те, що у батальйоні Т2 є втрати. І в академії, на жаль, сталася така трагедія. Юрій Кирпатенко, наш диригент, випускник академії. Він на Херсонщині відмовився співпрацювати з ворогом, і його вбили. Вічна пам’ять герою. Він був дійсно дуже талановитим диригентом, дуже в молодому віці людина пішла.
Є і інші втрати і в нашій теробороні, на жаль. Це є війна, це є закони війни, але ми маємо, і я власним прикладом маю показати колективу, показати нашим партнерам, що ми будемо боронити до кінця нашу державу, що ми допомагаємо. Тому що зараз це потрібно країні.
Наші студенти, наші викладачі зараз на передовій – і вони дійсно герої. Нещодавно був поранений Басалай – наш студент, який повернувся з Попасної. Дмитро Кравченко – це теж побратим, який був у Попасній. Багато героїв і в академії, і в територіальній обороні підрозділу Т2. І я пишаюсь духом, настроєм, який панує у нашому підрозділі, це дух такого, знаєте, братерства, Перемоги, згуртованості. І я пишаюсь тим, що маю до нього відношення.
Ми це робимо тому, що ми вже не можемо бути осторонь від подій. Я знаю, що багато людей знаходяться за кордоном, у кожного є своя позиція. У мене позиція така, що я мушу бути у найбільш гарячих точках і допомагати людям. Так мене навчав мій батько, моя родина. Тим паче, що ми маємо думати про наших дорогих студентів, про безпеку. На початку війни була дуже складна ситуація, коли у нас залишилось більше ста студентів в гуртожитку на Оболоні, де був прорив. Якраз під час концерту. І ми мали все зробити, аби врятувати наших хлопців і дівчат, серед яких були іноземні громадяни, зокрема, з Китаю. Справа в тому, що навіть не працювали поліцейські відділки, дві доби була, як ви пам’ятаєте, комендантська година, і не можна було взагалі виходити. Діти були налякані. Я тоді звернувся за допомогою до міністра освіти і науки Сергія Шкарлета. Ми організували захист з тероборони Оболонського району. А завдяки Сергію Миколайовичу була доставлена гаряча їжа, медикаменти. Так ми врятували всіх наших студентів. Потім ми їх евакуювали, у тому числі і китайських студентів: декого до Європи, декого на Львівщину. Ось таким був початок війни.
Стан достатнього напружений.
М.Т.: Зараз ми дуже вдячні міністерствам, які нас підтримують. Особливо нашому засновнику Міністерству культури і інформполітики. Я був на конференції Європейських консерваторій, був на події «Перший український день в історії», де мав виступ. Це дуже важливий і потужний орган, який фінансується Євросоюзом. Туди входять понад триста найкращих мистецьких вишів світу. До речі, вони теж фактично відсторонили російські та білоруські ВНЗ, вивели із асоціації. Це дуже важливо. Під час свого виступу я зачитував звернення міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка, яке сприйняли дуже позитивно. Також подякував кожному ректору, кожному президенту академії за те, що вони допомагали нашим студентам, давали стипендії, якісь речі.
Ви є офіційним волонтером добровольчого формування Т2, відповідно можете офіційно надавати допомогу, збирати гуманітарну допомогу. Якщо я правильно пам’ятаю, власне за вашу волонтерську діяльність ви були нагороджені відзнакою міністра оборони України.
М.Т.: Так, міністр мені вручав. Це найвища нагорода Міністерства оборони України. Я вважаю, що в цьому є велика заслуга саме нашого колективу, команди, наших студентів, меценатів, які зробили дійсно безцінний внесок у перемогу, допомагаючи нашим збройним силам. Дуже приємно, що сьогодні міністерством керує Олексій Юрійович Резніков, який дійсно є патріотом нашої держави. І, знаєте, церемонія нагородження була дійсно зворушливою. До речі, вона відбувалась під музику Героя України Скорика – давнього друга нашої родини, людини, яка віддала нашій академії понад 50 років свого життя.
Ми всі просто робили те, що могли, тому нагородження для мене було навіть трохи неочікуваним. Те, що ми здійснювали – це небезпечна місія. Я зазвичай не раджу її повторювати, але знаю, що є люди, які все одно ризикують. Для цього треба бути професійним і з професійними людьми. Я вдячний своїм побратимам з тероборони Т2, тому що саме вони забезпечили наше повернення. Дмитро Верховик, полковник збройних сил провів нам інструктаж, навчання, нас чітко попередили, як діяти у випадку ворожих атак, яка машина куди іде, хто, куди, де, яке переміщення, тобто все дуже професійно.
Керуючи академією під час воєнного стану, я маю тримати руку на пульсі. Однозначно вирішення дуже багатьох питань забезпечила наша територіальна оборона. Це герої, які дійсно роблять велику справу і зберегли фактично і моє життя теж, за що я їм дуже вдячний.
Отримувати зворотній зв’язок – завжди важливо.
М.Т.: До речі, наші хлопці давали концерти на передовій. Також наші викладачі, наші студенти зараз активно збирають кошти, проводять концерти у Європі, в Лондоні. Наша Богдана Півненко, народна артистка України робила концерти в Оксфорді, щоб зібрати кошти для ЗСУ, для підтримки армії. Також Антон Кушнір, Юрій Кот і багато інших потужних музикантів роблять цю важливу справу за кордоном.
Безумовно, добре, що ви надали свого роду поштовх до початку такої волонтерської діяльності академії, який підхопили викладачі і студенти.
М.Т.: Підтримали. І ми за це їм дуже вдячні. Адже це наш дім, це наша країна, і ми маємо бути зараз з нашими героями, з нашим військом, з нашими патріотами, які зараз вибирають нашу свободу. Маємо робити це заради нашої Перемоги, яка обов’язково буде, я просто впевнений. І заради наших дітей, нашого майбутнього.
Це дійсно так, правда. Наостанок хотів запитати про плани академії на наступний рік. Я розумію, що цей рік був дуже складним як організаційно, так і безпеково. Але упевнений, що ви плануєте розвиватися. Можливо, будете опановувати нові напрямки?
М.Т.: Плануємо влаштувати грандіозний концерт Перемоги на Майдані для всіх наших героїв. Дай бог, щоб всі повернулись живими, здоровими. Ми дуже важко працювали до того, тому що була ковідна ситуація. Зараз академія працює і офлайн, і онлайн. Але дуже багато студентів зараз ходять на заняття. Ми створили всі умови. Плануємо продовжити ремонтні роботи в гуртожитку і в самій академії. Ви бачили, як зараз виглядає академія. Те що ми маємо зараз – у нас зроблена фасадна частина.
Це в рамках програми «Велике будівництво»?
М.Т.: Так, ми говорили про це колись, більше року тому. І тоді ми спілкувались якраз про те що ми плануємо це все зробити. А тепер ми говоримо про те, що кафедра ЮНЕСКО відкрита. Також я казав про те, що ми плануємо ремонти, про те, що треба це зробити напередодні 30-річчя Незалежності нашої держави, перед приїздом іноземних гостей. І так, ми це зробили. Ми все встигли. І ми вдячні нашому Президенту Володимиру Зеленському за програму «Велике будівництво». Зараз вона призупинена у зв’язку із воєнним станом. Але вона буде продовжена, і ми будемо далі працювати за цією програмою, це дуже потужно і важливо.
Знаєте, зараз мені дякують за ту атмосферу, яка є в колективі, за тепло, світло. Я кажу, що тепло і світло, воно в академії. До речі, вчора в мене була зустріч зі студентами. У нас, я вважаю, найкращі студенти, це просто неймовірно, я захоплююсь студентством! Кожен другий студент академії – лауреат міжнародних конкурсів. У нас багато студентів, які залишаються потім працювати на посадах в академії. От у нас голова студради Богдан Рум’янцев, він зараз начальник міжнародного управління. Тобто молоді люди захоплюються академією і залишаються, і працюють далі з нею. Мені це приємно, тому що дійсно багато вкладено.
Я, до речі, зі студентами спілкуюсь дуже відкрито і демократично, вони можуть майже в будь-який час до мене і звернутись, і подзвонити. Ми запланували, що ми як мінімум раз на місяць зустрічаємось, п’ємо каву і чай, говоримо про ті проблеми, які є в академії. Мені приємно чути, коли вони кажуть, що ось їдемо, а гуртожиток у нас найкращий. Ще багато чого попереду. Студенти повинні мати умови для того, щоби навчатись, творити, готувати чудові концерти, вигравати конкурси.
Найголовніше – чекаємо, щоб був уже настав мирний час. Після Перемоги будемо працювати ще більш активно. Хоча і зараз повністю ідуть репетиції, люди займаються з викладачами, викладачі приходять, все іде чітко. Тож ми і далі крокуємо вперед.
Дякую.
#Максим_Тимошенко #концертна_діяльність #НМАУ #волонтерство #ЮНЕСКО #музика #Україна #Інтерв’ю
