fbpx
Збереження речей померлої людини на пам’ять про неї — традиція, яка сягає корінням ще залізної доби. Це, ймовірно, допомагало людям переживати втрату близьких, як свідчить дослідження науковиці Ліндсі Бюстер із англійського Університету Йорка.

Дослідження було оприлюднене 21 червня в науковому виданні Antiquity, а детальніше про нього повідомляє пресслужба закладу.

Бюстер досліджувала питання збереження людьми зв’язку з померлими. Попри поширений раніше підхід про необхідність людей рано чи пізно дистанціюватися від померлих, останні дослідження вказують на потребу в «емоційному зв’язку» між ними.

Одним зі способів такого зв’язку — і, ймовірно, ключовим засобом його підтримання — можуть бути речі, які належали померлим. Таким речам, за словами Бюстер — якими б вони не були за походженням і як би до них не ставилися живі, — саме смерть людини надає певний сакральний сенс.

Для аналізу таких речей дослідниця пропонує категорію «проблемні речі» (problematic stuff), яку визначає як «об’єкти, що їх живі родичі не потребують і не бажають, але які не годиться просто викидати у смітник».

Відомо, що в деяких суспільствах існувала або існує традиція ховати померлих із речами, якими вони володіли за життя. Один із найвідоміших прикладів — теракотова армія. Досі поширеною була думка, що це — спосіб передання померлому на той світ речей, яких він потребуватиме.

Але концепція «проблемної речі» Бюстер пропонує ще одну гіпотезу: оскільки таких речей не годилося просто так позбуватися, поховати їх разом із людиною, яка ними володіла, могло здаватися більш прийнятним варіантом.

У випадку, якщо люди не хочуть розлучатися з «проблемними речами», вони можуть слугувати способом збереження емоційного зв’язку з померлими, говорить Бюстер. Приклад цього вона знайшла в рештках укріплення, яке існувало в Шотландії десь між 640 роком до нашої ери й 210 нашої ери.

У вцілілому фрагменті стіни археологи знайшли жорна й ложки, зроблені з кісток. Бюстер стверджує, що це були «проблемні речі», які належали померлим і які тодішні люди зберігали на пам’ять про них.

Імовірно, це може бути пов’язане з тим, що в Британії залізної доби була поширена практика екскарнації — тобто поховання без закопування тіла в землю. Тож «проблемні речі» не було куди складати, і родичі померлого лишали їх собі.

«Моя робота засобами археології порушує дискусію про смерть, помирання й оплакування смерті в сучасному суспільстві. Вона показує: навіть найбільш посередні речі можуть набувати особливого значення, якщо вони стають матеріальними нагадуваннями про близьких людей, які вже фізично не з нами», — говорить Бюстер.

Дослідниця сподівається, що її робота допоможе деяким людям позбутися почуття провини за небажання розлучатися з речами померлих близьких.

«Якогось нормального способу пережити горе не існує — це заплутана й складна річ, і з нею ми даємо собі раду вже тисячі років», — говорить вона в коментарі CNN.

Джерело

COVID-19 Live