Російські мізки. Соціологи — про те, як насправді росіяни ставляться до війни в Україні — аналіз НВ
НВ попросив українських фахівців проаналізувати свіжі дослідження російських соціологічних компаній, що називають себе незалежними, про ставлення росіян до війни в Україні і власних економічних перспектив.
На запитання про те, чи поділяють росіяни плани своєї влади і як поводяться в умовах посилення міжнародних санкцій відповів Фонд російського опозиціонера Олексія Навального. Фонд проводив інтернет-опитування у Москві з 25 лютого по 3 березня і визначив, що навіть за такий короткий проміжок часу думки росіян щодо війни суттєво змінилися. Якщо 25 лютого Росію агресором вважали лише 29% опитаних, то на початку березня — вже 53%.
Втім кількість тих, хто вважає Росію визволителькою, майже не змінилась: було 31%, а стало 28%.
Також опитування показує, що москвичі схильні звинувачувати у війні Захід. На початку дослідження так вважали 39%, наприкінці — 34%. І якщо спочатку 40% росіян називали економічні наслідки від військових дій і санкцій катастрофічними, то на початку березня таких було вже 60%.
Переважна більшість опитаних думають, що військові дії повинні припинитися негайно, а Україна і Росія мають сісти за стіл переговорів: наприкінці лютого таких було 68%, а на початку березня ще більше — 79%.
На всіх етапах опитування Фонду Навального взяло участь 700 інтернет-користувачів. Втім, самі його автори вважають своє дослідження з соціологічної точки зору не ідеальним, але єдиним можливим, що вони у даних умовах можуть зробити, адже Фонд має у Росії статус іноземного агента.
НВ попросив українських соціологів прокоментувати результати інтернет-опитування Фонду Навального, а також інших доступних на сьогодні свіжих соціологічних даних про реакцію російського суспільства на війну.
Євгенія Близнюк, соціолог, засновник та директор компанії Gradus Research та Corestone Group
Ми проаналізували три наявні дослідження щодо суспільної думки росіян з приводу військової агресії в Україні (Фонду Навального, Дослідницької групи Russian Field та проекту Афіна).
Вони говорять, перш за все, про поляризацію позицій населення Росії. Перший полюс — пасивна більшість, що є споживачами телевізійного контенту. Під тиском ситуації, зокрема, міжнародних санкцій, ця група почала гуртуватися та ще більше підтримувати рішення керівництва РФ. Дослідження Russian Field свідчить, що чим старша людина, тим позитивніше вона оцінює зовнішню політику Російської Федерації і тим більш активним споживачем телевізійних звернень Путіна до країни вона є. На настрої цієї частини населення не впливає наявність об’єктивної інформації, яка поступово стає доступною.
Ще сильніша впевненість у своїй правоті аж до фантастичних тверджень — природній феномен, описаний у соціальній психології, реакція на звинувачення та намагання опонентів переконати у своїй правоті. Її ми і спостерігаємо. Станом на зараз більшість російського суспільства все ще перебуває у стані заперечення, їм психологічно комфортніше долучитися до трансльованої з телевізору позиції свого керманича, аніж визнати свою неправоту. Поки що відчуття хоч якої провини цією групою є неможливим і неприйнятним для неї.
Другий полюс — активна меншість, що є споживачами інтернету, зокрема, англомовного. Вона є більш заможною і особисто суттєво втрачає від санкцій та від психологічного стану сорому перед світовою спільнотою, і демонструє згуртованість навколо ідеї хибності війни. Саме ця група проявляє себе в опитуванні Центру Навального: «700 інтернет-користувачів з Москви». Полярність позицій цих двох груп призводить до назрівання певного внутрішнього конфлікту в Росії.
Перша група — умовних «яструбів війни» — є численнішою і посилюється комунікаційними технологіями російської держави. Вона слугуватиме соціальною опорою для керівництва країни у подальшій ескалації збройної агресії.
Друга група, умовні ліберали та «голуби миру», попри її відчутну меншість, вже є певною силою, адже ці «критичні росіяни» є видимими трендсетерами серед населення великих міст і фактором роздратування для основної маси росіян. Їх присутність навіть в незначних відсотках є важливою. По мірі того, як вплив санкцій буде відображатися на житті ширших мас, вони матимуть можливість мігрувати в своїй думці до цього невдоволеного ліберального полюсу.
Втім, в короткостроковій перспективі санкції призведуть до консолідації, адже в суспільній російській свідомості конфлікт, що відбувається — це конфлікт між РФ та колективним Заходом. А це означає, що широкі верстви триматимуть удар ворога та будуть групуватися навколо Путіна.
Марія Золкіна, політичний аналітик Фонду Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва.
До опитування Фонду Навального доволі багато запитань. А цікавішою виглядає соціологія Левада-центру особливо дані, отримані на початку війни.
Ми бачимо, що політику Путіна підтримують близько 71% опитаних росіян. Наочно видно, що з початком війни та з першими її наслідками у вигляді санкцій не відбулося помітного росту негативного ставлення громадян РФ до російської влади. Навпаки, ми можемо передбачити ще більшу консолідацію в підтримці Путіна та в підтримці його агресивної політики. Я також не очікую, що найближчим часом росіяни відчуватимуть власну відповідальність за розв’язання війни, чи перекладатимуть відповідальність на свого президента.
Чим більш очевидними будуть наслідки війни, чим більш очевидним буде залученість Росії у війну, тим більше росіяни будуть гуртуватися навколо агресивних меседжів, таких як: «Іншого вибору не було», «Росія діяла превентивно, бо інакше бої відбувалися б на її власній території». В важких санкціях буде звинувачений колективний Захід, а українців громадяни РФ будуть ненавидіти ще більше, коли масово підуть звістки про смерті військових на фронті.
Я не поділяю оптимізму частини українських комунікаційників, що чим більше росіяни будуть знати, що війна в Україні для них обертається смертю, тим більше претензій вони будуть пред’являти своїй владі за розв’язання нікому не потрібної війни. Я думаю що вони навпаки будуть звинувачувати Україну, що ми вбили десятки тисяч їхніх солдат.
Нам також слід пам’ятати, будь-які масштабні протести в Росії можливі винятково через економічні фактори. Вони неможливі як ідеологічні – не будуть росіяни масово виступати за права людини чи демократію. Якщо люди будуть виходити та протестувати це не буде означати, що вони проти війни чи заперечували правильність дій Путіна в Україні, невдоволення не буде трансформоване в претензії до власного уряду ще доволі довго.