fbpx

“Я замало роблю для перемоги”: а чи дійсно замало?

Як реагувати на “встидальну поліцію”

Свій внесок у перемогу над російською федерацією, що здійснила відкритий напад на Україну 24 лютого, не робить хіба що колаборант або ледачий. Понад 90% громадян пишаються тим, що вони українці, 72,5% вірять у перемогу, і абсолютна більшість робить свій внесок у цю перемогу. Хтось перебуває у лавах ЗСУ, хтось зосередився на волонтерській діяльності, хтось працює, підтримуючи економіку і регулярно відправляючи донати, хтось надсилає кошти або гуманітарну допомогу з-за кордону. Але така ж абсолютна більшість пересічних громадян вважає, що робить недостатньо. Чим шкідливе почуття провини – про це говорять психологи, волонтери, військові, про це говорить і Український соціологічний портал.

Хороший айтішник кращий за поганого солдата

Чи не найбільше військовозобов’язані українці переймаються через відмову у поповненні лав Збройних Сил. Черги у військкомати спостерігались з перших днів повномасштабного вторгнення росії в кожному населеному пункті. Далеко не всі бажаючі були відправлені на фронт або бодай в тероборону. “Я не воюю – я не виконую свій громадянський обов’язок”, – такими думками супроводжується почуття провини перед державою і співгромадянами. Не піддаватись таким думкам закликають самі армійці, які беруть участь у бойових діях. Військовий – це не виконувати розпорядження командирів і не певні навички. Це професія, яку опановують роками, і, звісно, перевага в цій справі віддається досвідченим. “Краще бути хорошим айтішником, ніж поганим солдатом. Хороший айтішник – це підтримка економіки і донати волонтерам, а поганий солдат – це провал будь-якої операції”, – кажуть військовослужбовці.

“Ви не зробите більше, ніж можете”

Крім перебування в тилу, почуття провини в українців стає наслідком відчуття, що вони роблять недостатньо. “Ходжу на роботу – не можу приділяти час волонтерству”, “займаюсь волонтерською діяльністю – не підтримую економіку”, “заробляю мало – не можу допомагати донатами” тощо. Психологи запевняють: жодна людина не зробить більше, ніж вона може. Фахівці радять не брати на себе додаткове навантаження, піддаючись почуттю провини. Адже надмірне навантаження призводить до фізичного і емоційного вигорання. На фоні цього почуття провини загострюється, і це, в свою чергу, призводить до психічних розладів, подоланням яких займаються фахівці в галузі психіатрії. Краще робити менше, але стабільно. Будь-який внесок – волонтерський, фінансовий, трудовий, інформаційний – це вже набагато більше, ніж нічого.

“Встидальна поліція”

Зростанню почуття провини сприяють ті, кого називають “диванними експертами” (нещодавно соцмережами почало ширитись нове визначення – “встидальна поліція”). “За кордоном – зрадник, волонтер – наживаєшся на війні, працюєш – боягуз, який не йде воювати, в ЗСУ – чому не на фронті, приїхав на ротацію – поганий вояка” тощо. На думку фахівців, така поведінка – наслідок комплексу неповноцінності і, зокрема, того самого почуття провини. Тому психологи радять, по-перше, не вступати з авторами подібних висловлювань в дискусії, по-друге, просто не звертати уваги, по-третє, замислитись: чи не призведе ваше почуття провини до того, що ви самі поповните лави “встидальної поліції”? Це – лише один з наочних прикладів психічних розладів, і приклад не найважчий. А в думці про необхідність збереження здоров’я, в тому числі, психічного, збігаються і психологи, і волонтери, і військові, і економісти: фронту потрібен здоровий тил, Захисникам – здорові близькі, які чекають на їхнє повернення, економіці – здоровий трудовий ресурс, незалежній Україні – здорова нація. 

USP рекомендує: бережіть себе, робіть те, що можете і вмієте, і, звичайно ж, вірте в ЗСУ і Перемогу!

Все буде Україна!

#війна #психологія #підтримка #волонтери #УСП #USP

Сюзанна Елпі

COVID-19 Live