fbpx

Для українців питання повернення окупованих територій є риторичним  – Донбас це частина України і звільнити його є нашою метою.

Але саме термін “повернення” не сприймається з багатьох причин, а саме:

  • Повернення на російських умовах, з людьми, які ненавидять все українське та вважають себе частиною російської імперії? 
  • Повернення з наданням рівного права голосу, можливістю обиратися та бути обраними у Верховну раду та місцеві (вже українські) керівні органи та амністію для колаборантів?
  • Чи звільнення на українських умовах? Військова чи поліцейська операція, всім колаборантам – ураження в правах, введення військово-цивільних адміністрацій та розслідування злочинів та кримінальне переслідування всіх, хто приймав участь у створенні так званих ЛНР та ДНР?

Тому є велика різниця між “повернути” та “звільнити”, так само як і декілька складових, які впливають на вибір терміну та вибір методу деокупації

Населення окупованих територій

Частина населення Донбасу вважається зросійщеними і чималий відсоток мешканців Сходу вважає себе “русскими”.

“Той, хто даст відчуття безпеки та відчуття “сильної руки”, той і буде головувати” – саме це я нерідко чую від мешканців цих територій.

З 2014 року всі, хто мав фінансові можливості та не бачив себе громадянином Російської Федерації – виїхали. Так, залишилися люди, які не змогли переселитися з економічних та сімейних причин, як, наприклад, люди похилого віку. 

Залишилися ще ті, хто вірить що Україна повернеться, але їх з кожним роком все меньше й меньше. Залишилися ті, кому взагалі все рівно, що відбувається, аби було що їсти.

Але за час окупації Донбас перетворився в мілітарну зону, а ДНР/ЛНР в Радянський Союз з усіма його “надбаннями” – КДБ, катування, тотальний контроль, промивання мозку радянщіною та інш.

Я не можу стверджувати що всі, хто залишився, є колаборантами та манкуртами. Не можливо в умовах тотального тиску окупаційного режиму зробити опитування аби визначити – скільки насправді менканців ЛДНР за час окупації збагнуло хибність “референдумів”.

Так само, як і не можна брати до уваги соціологію Росії. Тому що більшість населення країн з тоталітарним режимом залюбки сприймає такий режим як необхідність, навіть не розуміючи, що їх права порушені, а вони самі знаходяться під диктатом.

З моніторингу соцмереж вже зрозуміло, що за час окупації настрої людей суттєво змістилися, навіть незважаючи на російську пропаганду. Холодильник почав перемагати – роботи немає, ті, хто виїхав в Росію, виявилися там нікому не потрібні. Перспектив для бізнесу та розвитку нуль. Більшість з тих, хто раніш підтримував ДНР та ЛНР тепер кажуть що “Россия нас кинула”. Довоєнні часи починають згадувати як краще життя.

Але обманюватися цими настроями теж не варто – та сама більшість донеччан та луганчан на окупованих територіях бояться української армії. В головах людей навіки вбита російська пропаганда про “масові зачистки”, немає розуміння що з ними буде коли Донбас повернеться в Україну.

Освітня складова

Деокупація та повернення Донбасу потрібне Україні як потужний знак сили та зрілості.

30 років поспіль Росія декларує що Україна – “менші брати”, що українсько-російська війна це “громадянська війна”. 

Століттями Росія розколює українців мовним питанням та ознаками ідентичності, поділяючи на умовний Схід та Захід.

На окупованих територіях змінюється шкільна програма, особливо в частині національної ідентичності та української історичної та культурної спадщини, відбувається розчинення української свідомості в болоті “русского народа”.

Окупаційна влада починаючи з 2014 року постійно ставить перепони для випускників шкіл, які хочуть продовжувати своє навчання на території України.

Наприклад того року були закриті всі КПВВ на вихід з так званої ДНР під причиною “пандемії” і 459 дітей, це 89% з тих, хто хотів пройти ЗНО, не змогли потрапити на проведення тестування для вступу .

Я розумію причини – злочинним угрупованням по-перше потрібні “штики” та молодь для призову, а по-друге не потрібні розбиті міфи про занепад України та велич Російської Федерації.

Українська гельсінська спілка з прав людини провела власне дослідження “Освітнє поле на тимчасово окупованих територіях” і загальні висновки дослідження кажуть про збільшення кількості учнів, що втратили зв’язок з освітнім полем України та знищення громадянської та національної ідентичності.

Тобто за сім років війни Росія виховала в ДНР та ЛНР наступне покоління підлітків на ідеалах “великой Русской империи”.

Покоління, яке не знає що Донбас входив до УНР і саме Донбас був одним з потужних центрів опору ОУН.

Це покоління, як і покоління їх батьків, вихованих в радянських традиціях, не знає про Жадана та Стуса, Сосюру та Розстріляне Відродження.

Економічна складова

Наразі помітно, наскільки багато вкладається саме в цю концепцію – створення картинки “квітуча Україна/окуповані території”. Фактично це також непогана концепція, але це працює не як один з засобів повернення, а скоріш як інструмент.

Великі економічні вливання в Донецьку та Луганську області, відродження та розбудова інфраструктури, бізнесу, фінансова допомога різноманітних фондів та донорів, Міністерство реінтеграції запровадило Стратегію економічного розвитку тимчасово окупованих територій для розвитку малого та середнього бізнесу.

Але повернемося до реалій. 

З початком війни всі ринкові зв’язки були зруйновані, люди на окупованій території на зараз вже просто відвикли працювати, їх буде необхідно утримувати, навчати, навіть інтегрувати в сучасність.

Виробничі, гірно-добуваючі, та хімічні підприємства зупинилися чи частково вивезені на контрольовану частину України. 

Після заборони перевезення вантажів через лінію зіткнення, крім гуманітарних, збройні формування ЛДНР фактично захопили державні та приватні підприємства України та повністю їх розвалили й знищили, вирізаючи на металолом цілі промислові комплекси.

ДНР та ЛНР офіційно не визнаються Росією і тому російські компанії не хочуть і не можуть торгувати з  підприємствами на окупованих територіях з за введених світових санкцій.

Таким чином весь бізнес на окупованих територіях опинився фактично в облозі – з Україною торгувати неможливо, з Росією теж. Це загнало підприємців та підприємства на окупованих територіях навіть не в “тінь”, а в “ніч”, де всі оборудки проводяться за схемами “початку 90-х” – незаконно,без сплати податків, та інш., і зламати ці схеми буде вкрай важко.

Західні донори припускають, що все ж таки можливо економічно інтегрувати Донбас, але на мою думку ціна повернення може бути занадто високою для України.

Відновлення промисловості та спроможності малого й середнього бізнесу, велике навантаження на соціальни програми проб’є величезну дірку в, й без того не сильному, бюджеті країни.

Військова складова

Постійні обстріли позицій української армії не припиняються ні на день. Мінські домовленості та перемовини у Нормандському форматі зайшли в глухий кут. Не зважаючи на так звані “режими тиші”- отримують поранення та гинуть українські військовослужбовці. Гинуть від куль російських військових.

І не треба забувати, що навіть при прийнятті Проекту Закону про засади державної політики перехідного періоду  – обстріли не припиняться. Путін не визнає присутність російських військ в ОРДЛО і не визнає українське законодавство.

Тому стверджувати, що Україна поверне Донбас шляхом переговорів та домовленостей вже неможливо. Ми можемо піти хорватським сценарієм – вичекати момент, коли в Росії почнеться криза і звільнити окуповані території максимально швидко, вигнати з ОРДЛО окупантів та колаборантів. 

Але тут ми все ж таки повертаємось до терміну “звільнити”, тому що це, в будь якому разі, буде військово-поліцейська операція і перші, хто зайдуть в визволені міста та села – будуть люди в формі.

Політична складова

Офіс Президента розуміє що повернення територій та людей, інтеграція та розбудова відвойованих територій – це можливі мільйони додаткових голосів на виборах та мільярди фінансових вливань від країн партнерів.

Президент Зеленський на форумі “Україна 30. Децентралізація” також визнав, що питання тиші на лінії зіткнення, питання повернення окупованих територій залежить тільки від Російської Федерації, а також зауважив, що питання повернення Донбасу залежить і від партнерів України в Нормандському форматі.

Але вже зрозуміло, що перемовини в будь яких форматах не є ефективними, ні Мінські угоди, ні Нормандський формат на зараз фактично не наближують Україну до повернення Донбасу та відновлення кордону.

Тому що поки ми вже кілька років поспіль ведемо перемовини – Росія масово роздає паспорти РФ на окупованих територіях.

Орієнтовна цифра “громадян Російської Федерації” на Донбасі вже сягає близько 600 тис. людей.

І саме ця добровільна чи примусова російська паспортизація також є викликом для України. Як безпековим, так і політичним.

Тому я впевнений, що повернення територій з близько трьома мільйонами громадян України не вплине суттєво на виборчі процеси в державі, тільки з урахуванням обмежень та можливим введенням Військово-цивільних адміністрацій на звільнених територіях.

 Позиція більшості українців незмінна – Донбас це Україна. Та частина людей, що вважають Донбас відрізаним шматком, вже не здатним на повернення  – надзвичайно мала. Тому, на мою думку, всі потужні політичні гравці та політичні партії вже зараз починають боротися за асоціювання себе як головних акторів звільнення та повернення Донбасу. 

Що далі?

У 2021 році Уряд України дуже сильно активізувався в процесі деокупації Донбасу – схвалено Проект Закону про засади державної політики перехідного періоду , президент України досить часто заявляє про пріоритетність деокупації Донбасу та застосовує інколи прямо таки радикальну риторику, але з огляду на вище перераховані складові – що ми маємо в підсумку?

  • Розвалену соціальну, комунальну сферу в окупованих територіях;
  • Відсутність промисловості та малого й середнього бізнесу;
  • Знищення української культури;
  • Незаконні військові формування, які не потрібні Росії, та скоєні ними військові та кримінальні злочини;
  • Політичний вплив Росії на процеси на окупованих територіях.

І цей перелік може бути занадто довгим.

Чи зможе Україна вжити певні заходи та ефективно поєднувати складові мирного повернення шляхом перемовин та домовленостей з складовими силового звільнення? 

На зараз в мене є тільки одна відповідь – спочатку звільнення, а вже потім повернення.

Звільнення окупованої території, яке може коштувати нам життя наших військових та загострення на лінії розмежування

А вже потім повернення.

Повернення частини України, гуманітарне, культурне, соціальне, яке розтягнеться на десятки років реінтеграції та деокупації свідомості Донбасу.

Олександр Лебідь

COVID-19 Live