Презентуючи результати дослідження, менеджери громадського об’єднання «Детектор медіа» зауважили, що метою його було зрозуміти, хто і для чого розповсюджує проросійські наративи в українському медіапросторі і наскільки вони є ефективними.
Географія їхнього дослідження – це області півдня та сходу України: Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпропетровська, Одеська, Херсонська, Миколаївська та Харківська області. Ці регіони розташовані найближче до окупованих Росією регіонів. Соціологія показує, що тут не було такої активної підтримки євроінтегарції, як на заході держави. А поширення дезінформації та наративів відбувалося активніше. Про це сьогодні і піде мова.
Експертка «Детектор медіа» Ксенія Ілюк розповідає про результати дослідження. Детально зупинилася на медіа-ландшафті – на тому, у що люди вірять, а у що не вірять. А про наративи говорила її колега Олександра Цехановська. Експерти зробили комплексну методологію – скомбінували, у першу чергу, соціологічні дослідження, глибинні інтерв’ю, класичну соціологію із аналізом соціальних мереж і, безпосередньо, контенту в медіа-просторі – класичних телеканалах та новинних інтернет ресурсах.
Ксенія Ідюк
Виходило науковцям досліджувати і загальнонаціональний контекст, адже в соціальних мережах вкрай важко розмежувати дані за регіональними чи культурно-політичними особливостями. Говорячи про те, як жителі східних та південних областей споживають інформацію, варто зазначити, що телебачення досі залишається лідером у наданні таких послуг. Але й зростає роль соціальних мереж. І вже зараз вони вийшли на третє місце за щоденним попитом.
– Коли ми запитували у людей, звідки ви черпаєте інформацію, звідки споживаєте новини, то лунали різні, але водночас схожі, відповіді, де поряд із телеканалами озвучувалися інтернет-групи, канали та чати, – говорить Ксенія Ілюк. – Якщо ж говорити про телебачення, то найчастіше українці дивилися канали групи Медведчука, які на сьогодні вже заблоковані. Але, тим не менш, саме цим каналам люди виявляли більше своєї довіри.
Звісно, глядачі каналів Медведчука довіряли і телеканалам російських компаній. 40 відсотків респондентів зізналися, що й зараз мають доступ до російського телебачення.
А 12 відсотків відверто заявили, що вони довіряють російським ЗМІ. Часто, відповідаючи на такі питання, люди вагалися, немов соромилися своїх слів.
– У російському медіапросторі домінують побутові теми, – говорить Ксенія Ілюк. – А от поширення неправдивої інформації у південних та східних регіонах країни, за нашим моніторингом, вражає своєю цифрою – понад 70 відсотків контенту. Наприклад, обласні ЗМІ беруть інформацію із центральних медіа, переопубліковують вже готову статтю, подають її як свою.
Аналізуючи всю російську дезінформацію, експертки дійшли висновку, що вона насправді централізована, тобто подається «зверху», і зосереджена на загальнонаціональному рівні від конкретних каналів та сайтів на регіональні медіаресурси. Та, на щастя, якщо взяти до уваги увесь медіапростір, то російська дезінформація там не домінує.
Зберігається у наші дні і висока поляризація думок на життєво важливі для нашої держави питання. Половина опитаних запевняють, що воєнні дії на Донбасі розпочала Російська Федерація, половина респондентів вважають, що Україна. Дуже тривожною у цьому є частка людей, які сумніваються у правдивій і достовірній інформації. Соціологія демонструє, що кількість таких жителів зростає, і зараз становить орієнтовно 10%. А ще недавно саме вони стверджували, що Росія розпочала війну в Україні. За результатами дослідження, експерти чітко побачили, що ці 10 відсотків піддалися впливу російської пропаганди та дезінформації.
– Це саме ті люди, яких «переманили» російські ЗМІ на свій бік, – говорить експертка. – Дуже цікавим є те, що наративи на церковні теми не популярні серед людей, хоча дані повідомлення є третіми за поширенням в інтернеті. Коли ми вели розмови із жителями півдня та сходу, то вони нас запевнили, що не вважають себе настільки релігійними, аби зациклюватися на церкві і внутрішніх міжусобицях священиків. Опитувані назвали головне для них – щоб не було війни, і, нарешті, запанував би мир.
Та одне точно виявили експерти – всі наративи з боку російської пропаганди споживаються однаково ефективно. Після моніторингу соціальних мереж дійшли висновку про відсутність в них відвертої російської дезінформації. Вона є там, де місцева політична еліта, тим чи іншим способом, сповідує популярні недостовірні наративи. І, як бачимо, цій еліті вигідні вони, щоб, наприклад, виграти чергові вибори або втесатися у довіру свого електорату.
– Деякі українські політики говорять співзвучно із російською дезінформацією, – розповідає далі експертка Ксенія Ілюк. – Найпоширеніші їхні висловлювання називають Україну неспроможною державою, чи про те, що тут діють нацисти, фашисти тощо. А буквально через тиждень вони можуть говорити зовсім інше. Тільки те – що їм вигідно.
Ще один тривожний тренд – це зовнішнє управління дезінформацією. Останнім часом на заміну чистим російським фейкам приходить антизахідна риторика. Особливо такі твердження, що, буцімто, абсолютно всім керує Захід, при чому чітко не називаючи, що таке той Захід – чи Сполучені Штати, чи Європейський Союз. Тобто підлаштовуються під ситуацію, яка на цей момент існує. І це, знову ж таки, насторожує, адже антизахідна, антидемократична дезінформація дуже широка і популярна. Експерти говорять, що вона не про фейки, а про маніпуляції – систематичне певне нагадування про потрібні і вигідні комусь речі.
– Це може бути навіть не ціла стаття, а кілька речень у публікаціях про Україну, де роблять припущення хто ж в усьому винен? А винен, виявляється, хтось із зовнішнього управління, наприклад, Захід, – говорить пані Ксенія. – І що найдивніше, такі вислови часто прослідковуються на сторінках пересічних громадян, навіть у звичайних оголошеннях, здебільшого в коментарях, де можна відкрито проклинати умовного винуватця.
Результатом такої комунікації серед населення є цифра у 58% від опитуваних, які вважають, що із 2014 року всі українські рішення ухвалюються під тиском Західних держав. І це не позитивний показник. Люди чітко готові звинуватити умовний Захід за всі негаразди, що відбуваються в Україні. Й тут варто згадати про Телеграм-канал, що стає все впливовішим, і який експерти називають «серцем» антизахідної дезінформації.
Технічно такі канали дуже потужні і мають великий вплив на аудиторію, особливо тоді, коли вони анонімні.
– Дуже сумно для України, що такі інформаційні канали зав’язані в один вузол з іншими ресурсами, а часто і зі сторінками народних депутатів, – говорить експертка Галина. – Схожі канали подають таким чином інформацію, ніби вона є тільки в них, вона – най-найсвіжіша і найдостовірніша, і ніхто, крім них, більше не володіє такими даними.
Під час моніторингу, із позитивного, експерти відзначають ріст популярності місцевих інтернет-сайтів. І це є доброю тенденцією. Наприклад, локальний сайт про життя Одеси зараз перебуває у топ-5 всіх медіаресурсів південного регіону. Збільшується популярність і місцевих блогерів, які висвітлюють життя свого населеного пункту чи краю. Люди жадають такої інформації, а відповідно – зростає попит і довіра до локальних медіа.
– За дослідженням, російська пропаганда програє темам про наші українські дороги, – говорить Ксенія Ілюк. – Чи радіти цьому факту, чи ні – не знаємо. Але те, що найбільше наші співвітчизники обговорюють саме жахливий стан автошляхів – це факт. Ще однією, найбільш затребуваною темою, є життя громади, в якій проживають користувачі сайтів. Ну, і не менш популярні обговорення у наш час – це коронавірус.
Зі слів експертів, така тема як війна на сході України поширеніша на сайтах в місцевості, що ближче до Донбасу. А чим далі від Донецької та Луганської областей – тим зацікавленість війною, відповідно, зменшується. У південних регіонах на перший план виходять обговорення питань Криму – в’їзду-виїзду на півострів, заборони та обмеження. Але і тут часто спостерігають дезінформаційні «вкидування», покликані дискредитувати все українське.
Керівниця групи з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіацентру Олександра Цехановська зауважила, що презентоване дослідження підкреслює адаптивність російської дезінформації, і поділилася результатами власного дослідження «Динаміка російських наративів про Україну та їх експорт в український медіапростір».
Український кризовий медіацентр моніторив та вивчав п’ять російських каналів і п’ять українських. Серед російських присутній телеканал «Звєзда», який відзначився найбільшою кількістю фейків про Україну, й телеканал ТВЦ, пов’язаний із Костянтином Затуліним. Серед українських телеканалів для дослідження були взяті канали з групи лідера «ОПЗЖ» Віктора Медведчука, телеканал «Інтер» та телеканал «Наш», який перетворюється на основний медіахаб проросійської дезінформації.
– Серед аудиторії телеканалу «Наш» найбільше негативно налаштованих до євроінтеграції України громадян. Вони сприймають перспективи членства України в євроатлантичних структурах ще гірше, ніж глядачі каналів Медведчука, – говорить Олександра Цехановська.
Раніше ці досліджувані телеканали просували наративи про громадянську війну, але зараз почали просувати наративи про Україну як «маріонетку Заходу». За словами Олександри Цехановської, один із важливих факторів ризику проникнення дезінформації – олігархізація медіаринку.
У олігархів є бізнес-інтереси, які не завжди співпадають з інтересами національними, що призводить до просування певних дезінформаційних наративів. Пам’ятаємо історію з каналом «1+1», коли Ігор Коломойський мав публічну проукраїнську позицію, а потім через конфлікт із попередньою владою він змінив риторику, і це вплинуло на канал «1+1». А коли згодом виник фейк про, так звані, американські секретні біолабораторії, який запустили депутати «ОПЗЖ» Віктор Медведчук та Ренат Кузьмін, його підхопив і канал «1+1», який випустив маніпулятивне розслідування на цю тему.
– Я підтримую думку колег про те, що наратив про «зовнішнє управління» є найбільш небезпечним, він полегшує сприйняття російської дезінформації, погіршує стосунки із західними партнерами, що і є кінцевою метою Кремля, – говорить Олександра Цехановська. – Ці тези поширювали В’ячеслав Ніконов з фонду «Руський мір» та нардеп Віктор Медведчук, вони повторювали слова президента РФ.
Олександра Цехановська також виокремила цікаву деталь, а саме: люди мають певний скепсис до озвучуваних наративів, наприклад, виборці «партії Шарія» вважають, що вони здатні найбільше розрізняти дезінформацію – таких серед них 42%. Глядачі досліджуваних Українським кризовим медіацентром телеканалів довіряють, перш за все, «експертам», які в прямому розумінні не є такими, фактично, часто вони стають політичними піарниками і просувають вигідну власникам телеканалів риторику, не маючи потрібної освіти та експертного досвіду.
– Як приклад можна навести Руслана Бортника, який в ефірі «112 Україна» зазначив, що «окупація певною мірою навіть краща за зовнішнє управління, тому що окупант бере на себе соціальну відповідальність за тих людей, які проживають на цій території, а зовнішнє управління не бере на себе жодної відповідальності – воно просто грабує країну». Найбільший ризик полягає саме в покладанні віри на подібних експертів, а ведучі також демонструють заангажовану поведінку, – резюмувала Олександра Цехановська.
Для національних та регіональних ЗМІ експерти «Детектор медіа» виробили певні рекомендації, аби протистояти російській дезінформації, а саме: брати участь у розробці системи спільного та саморегулювання медіа в Україні для запобігання маніпулятивному розповсюдженню шкідливого контенту, активніше висвітлювати події в регіонах, розвивати регіональні філії, допомагати уряду та громадським організаціям у поширенні кампаній з медіаграмотності, а також історій про позитивні зміни, успішне впровадження реформ, продукувати соціально важливий розважальний контент, що міститиме проукраїнські демократичні цінності.
ТЕРМІНОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
Дезінформація – це поширення неправдивої інформації, спотворення фактів із метою впливу на думки та поведінку індивідів чи суспільства, досягнення віри соціальними групами у іншу картину світу, відмінну від реальної.
Фейк – інформаційна одиниця, яка містить вигадані історії, персоналії, новини, події, тренди або викривлені правдиві факти, що використовуться з метою впливу на думку та поведінку людей
Бот – автоматизований обліковий запис, запрограмований на взаємодію з користувачем, зокрема в соціальних мережах. Його програмують автоматично виконувати певні дії, як-от «поширити» чи «прокоментувати» за заданим розкладом.
Троль – обліковий запис, яким керує жива людина. У контексті дезінформації тролі емоційно забарвлюють дискусії, провокують інших користувачів, сіють сумніви та недовіру.
