Родина, як цілісна система – структура, безумовно, складана. Зазвичай прийнято вважати, що головним показником благополуччя сім’ї, є її тихе та розмірене життя. Де між подружжям немає ніяких розбіжностей, а діти завжди та беззаперечно погоджуються з усім, що говорять їм батьки.
Але, якщо подивитися на таку родини з позиції системної сімейної психотерапії, то стане зрозуміло, що така тиша – зовсім не є ознакою спокою, у всякому випадку внутрішнього, а як раз навпаки. І щоб наглядно показати які тут існують підводні каміння, я почну з того, що головною ознакою функціональної, тобто по-справжньому гармонійної родини, є її здатність ефективно вирішувати виникаючи в житті проблеми. Життя без проблем, як відомо, не існує. Але підходи до їх вирішення можуть бути як адекватними, так і неадекватними. І саме нездатність ефективно (адекватно) вирішувати виникаючі в родині проблеми і роблять її дисфункціональною.
А ключову роль при цьому грає та манера спілкування один з одним, яка прийнята в цій конкретній сім’ї між її членами. Саме виходячи з цього положення є чотири основних типи сімейних комунікацій, які роблять вирішення будь-яких виникаючих проблем вкрай складним:
Відмова від спільних рішень.
Головна причина такої поведінки членів сім’ї є їх безупинна боротьба за лідерство у власній родині. У такому шлюбі перебувають дві людини, які прагнуть усіма способами довести один одному, хто з них найрозумніший та найголовніший. Усі дії кожного з подружжя зводяться до того, щоб перекласти вирішення проблеми на свою другу половину. Не забувши при цьому звинуватити її ж в виникненні цієї самої проблеми. Складніше за все приходиться в таких родинах дітям, які змушені постійно метатися між батьком та матір’ю, як між двох вогнів. Прагнучі, з одного боку, кожному з них догодити, а з іншого не стати зрадником в очах кожного з них.
Постійні взаємні поступки.
Якщо перший тип сімейних стосунків можна сміливо назвати конфліктними, то цей тип стосунків також впевнено можна назвати конформістським. Тут кожен з подружжя, по суті відмовляється від того, щоб задовольняти свої життєві потреби, амбіції та бажання заради збереження гарних стосунків зі своєю другою половиною і показного, для оточуючих, сімейного благополуччя. Як раз про такий тип стосунків я і казав на початку цієї статті. І можу лише додати, що при такому стилі сімейних комунікацій, завжди буде зберігатися ретельно приховане невдоволення усіх її членів. Таке невдоволення може тліти роками, і прорватися назовні в той момент, коли в родині виникне справжня криза, наприклад, фінансова. І ось тоді, при виникненні гострої необхідності робити рішучі кроки для її подолання, у такій родині і починається справжній розлад, від якого страждають усі. І який, в підсумку, може призвести до її розпаду.
Повна відмова від своїх бажань одного члена родини, заради щастя усіх інших.
Таких родин, насправді, багато. І, як показують дослідження, до такого повного самозречення заради сімейного щастя інших її членів, частіше за всіх схильні “жінки-героїні”. Вони беруть на себе все навантаження та всі турботи, які виникають в їхньому домі. У разі будь-яких невдач відразу беруть усю провину на себе. Заради чоловіка та дітей вони готові на будь-які жертви. І, звичайно, у підсумку, саме вони ллють гіркі сльози, коли стає зрозумілим, що ніякої вдячності за свої “подвиги” вони у відповідь не отримують. Найбільшим же парадоксом в таких родинах стає роль чоловіка, який, бачачи старання своєї дружини, та іноді щиро їй співчуваючи, змушений брати на себе роль того, хто робить щасливими в родині усіх, вже просто однією своєю присутністю.
Пряма сімейна дисфункція.
У такій моделі сімейних стосунків чоловік та дружина живуть, ніби у паралельній реальності. Вони взагалі люблять розповідати іншим, що живуть у вільних відносинах. Бо саме особиста свобода, для кожного з них – саме головне в житті. В тому числі і свобода від сімейних обов’язків, які можуть хоч трішки обмежити їхні особисті прагнення. Ніяких родинні проблем їм вирішувати непотрібно. Діти у таких батьків, якщо поруч немає бабусь з дідусями, взагалі ростуть як трава. Фіксуючи при цьому для себе, на майбутнє, наочні приклади батьківських взаємовідносин, які вже у дорослому житті, вони легко втілюють у власних сценаріях невдалих сімейних стосунків.
Як ви вже зрозуміли, моделі сімейних відносин, описаних мною вище, є дисфункціональними, в першу чергу, через відсутність в них чітких правил, спрямованих на спільне конструктивне вирішення виникаючих проблем.
Бо чим більше проблем родина ефективно долає на своєму шляху, тим міцнішою вона стає.
І, як показують багаторічні дослідження сімейних психологів, всім відома формула сімейної ієрархії, в якій чоловік – голова, а дружина – шия, як раз і є самою стійкою сімейною структурою. Але з одним важливим уточненням: стабільність такої родини буде зберігатися тоді, коли дружина відчуватиме повне задоволення від своєї ролі головної помічниці свого чоловіка. Тобто, коли вона здатна, при виникненні чергової сімейної проблеми, надати своєму чоловіку декілька готових варіантів її вирішення, вміло зробивши наголос на тому з них, якій сподобався їй більше за інші. А він, у свою чергу, задовольняючись роллю голови родини, обирає з усіх запропонованих варіантів саме той, якій сподобався їй.
